Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:31

Прокинутися в Російській Федерації?


(Рубрика «Точка зору»)

28 лютого цілком вірогідно ввійде в новітню історію України, як ще один «чорний день». Цього разу – це «чорна п’ятниця», коли в Криму відбувалися події, сенс і довготермінове значення яких розкриватимуть постфактум для всіх, кого вони торкнуться прямо чи непрямо.

У цей день під стінами Верховної Ради Криму тривав проросійський мітинг загонів самооборони Криму, афганського руху Сімферополя, ветеранів десатних військ і просто громадян, небайдужих до долі Криму в світлі останніх подій. За весь цей день у годину-пік мітингування тут налічувалося щонайбільше кілька сотень кримчан. Єдині державні прапори, які майоріли перед будівлею Верховної Ради півострова, – російські триколори. Єдина країна, чию назву вимовляли з повагою та надією, – Росія. «Крым и Россия - эдины, потому не победимы!» – скандували активісти з георгіївськими стрічками. На обрії підтягувалася польова кухня, а їхні голоси заглушував російський шансон: «Россия тут навечно...»

Коли проросійський спікер Верховної Ради Криму Володимир Константинов оголосив під вечір на сходах Ради перед тими, хто там зібрався, що референдум щодо надання Криму «державного статусу в складі України» має відбутися 25 травня, люди вигукували звідусіль: «Ні, раніше!» Крім дати його проведення, у них спротив викликав ще один момент: згадка України у формулюванні.


Вони дуже багато говорили про мирний характер своєї акції протесту, про те, що, на відміну від каміння, «коктейлів Молотова» та балаклав у Києві, вони – в Криму – відкриті й чесні. Справді, балаклав, кийків, захисних щитів – атрибутів майданівської Самооборони, до яких уже звикли в столиці, – тут не було. Тут просто були невідомі люди без опізнавальних знаків з гранатами, автоматами й гранатометами в приміщенні парламенту, уряду, Сімферопольскому аеропорту. Вони знаходилися вже зовсім поруч, але активісти під Радою про них навіть не згадували. А депутати кримської Верховної Ради запевняли в цей же час, що всередині органів місцевої влади перебувають «представники самооборони Криму». Журналісти поцікавилися в депутата Володимира Кличнікова, а звідки зброя у самооборони Криму? Весь світ облетіли картинки людей з автоматами наперевіс на блок-постах аеропорту Сімферополя. На що Кличніков відповів, що після того, як були пограбовані склади зброї, в цій країні зброя – не дивина.



Тим часом у розмовах кримчан під Радою вимальовувалися три ключові больові точки: мовне питання; засилля чужинців, тобто не кримчан, на ключових посадах в Криму й те, що гроші, зароблені кримчанами, у них забирає Центр і повертає дещицю. Це все підкріплюється переконанням в тому, що ЄС економічно Україні не допоможе й не має, зрештою, змоги це зробити, а ось Росія, могутня й непереможна, якраз і має потрібні Україні фінанси. Один ветеран-десантник запевняв, що у тої існує міцний грошовий резерв, закладений ще мало не за Сталіна. Молодші учасники акції до міфічних золотовалютних запасів Росії не апелювали, а просто казали, що хочуть, щоб у Крим ніхто не втручався й російської мови не утискав. Вона для них рідна.

А тим часом невідомі військові без опізнавальних знаків з автоматами наперевіс, у професійному екіпіруванні далі захоплювали один за одним стратегічні об'єкти в Криму. Кримські депутати далі запевняли, що це самооборона Криму. Петра Порошенка, який приїхав на переговори до Верховної Ради Криму, туди не пропустив натовп розлючених людей. Він вимушений був дуже швидко ретируватися.

Далі більше: увечері 28 лютого невідомі люди у професійному військовому екіпіруванні взяли під контроль повітряний простір над Кримом, стаціонарний телефонний зв'язок. Жодної присутності українських військових на вулицях Сімферополя не спостерігалося на той момент. Десь дуже, дуже далеко зібралася на своє засідання щодо ситуації в Криму Рада безпеки ООН.

Крім того всього, на дверях однієї з кримських синагог невідомі зробили напис «Смерть жидам» зі свастикою на додачу.



Представників кримсько-татарської громади Сімферополя на вулицях практично не було помітно впродовж усього дня. Кримчани під Радою запевняли, що це значить, що кримські татари «здалися», а частина з них і без того хоче до Росії разом з іншими мешканцями півострова.

Під вечір 28 лютого пару сотень людей під стінами Верховної Ради Криму далі гуртувалися, розжарювали свою польову кухню, скандували «Росія!».
Далі ширилася поки що непідтверджена інформація про висадки російських військових у Криму та їхні переміщення за межами військових гарнізонів.

25 травня - дата референдуму про «державний статус Криму» в складі України, під яким, як запевняв на сходах Верховної Ради Криму, її нинішній спікер мається на увазі автономія з максимальними повноваженнями й, мовляв, жодного сепаратизму. Але ця дата, явно, видається фантазією і для тих, хто скандував «Росія!» перед стінами кримського парламенту, і для тих, хто там не з'являвся й, можливо, зовсім не підтримує це все, і, вочевидь, для тих, хто дав наказ «невідомим людям» з професійною зброєю та виправкою захоплювати та блокувати військові бази, комунікації та органи влади Криму. У кожного на те – свої власні резони.

Люди на вулицях Сімферополя готові були 28 лютого багато говорити про наболіле: про загибель п’ятьох кримських спецпризначенців у Києві, про рідну мову, якій, вони переконані, загрожує скасування мовного закону Колесніченка-Ківалова, про «натівські плани», про корупцію та продажність місцевих кримських чиновників і депутатів. Вони абсолютно не мають ілюзій і щодо тих депутатів, які в компанії автоматників ухвалювали рішення про новий проросійський уряд та референдум щодо «державного статусу в складі Криму». Вони кажуть, що ті більше піаряться, ніж ідуть назустріч народу.

Одне слово, ті, хто підтримує гасла мітингарів під кримським парламентом, готові прокинутися в Росії, але чи готові вони прокинутися на півострові під військовою окупацією, що перетвориться на об’єкт посиленої уваги міжнародних миротворців, але аж ніяк не туристів? Перетворитися на невизнану республіку чи ізольований від материка півострів з відрізаним постачанням води? Ці запитання не заглушити ні російським патріотичним шансоном під стінами Верховної Ради, ні ревом військових літаків та гелікоптерів, якими нібито керує «самооборона Криму».

Жанна Безп’ятчук – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Жанна Безп’ятчук

    На Радіо Свобода з 2013 року. Вивчала політологію в Києво-Могилянській академії, закінчила магістратуру з європейських студій у коледжі Європи (Польща), навчалася журналістики в Данській школі журналістики та університеті Суонсі (Уельс, Велика Британія). До Радіо Свобода працювала журналістом в інтернет-виданні «ПіК України», кореспондентом і редактором у журналі «Тиждень».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG