Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:34

Всемогутня «нормалізація»


Україна - Російські війська у Феодосії, 2 березня 2014 року

Україна - Російські війська у Феодосії, 2 березня 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Дороги в кримській столиці Сімферополі здебільшого або просто погані, або одверто роздовбані й мало придатні для пересування, навіть за заниженими українськими стандартами. За 22 роки української незалежності були створені всі умови для їхньої руйнації, а не оновлення й прокладання нових шляхів. Кримчанка, що веде за руку свого малюка однією із таких малопрохідних вулиць, радить журналістам зняти, які в них погані дороги й показати Росії.

Саме остання є для неї інстанцією, яка нібито готова почути скарги простих жителів Криму й чия армія «нормалізує» не лише безпекову ситуацію на півострові, але й «нормалізує» бічні вузькі вулиці Сімферополя та інших міст. Причини руйнації можна шукати в тотальній корупції місцевої влади, у нерозумній централізації державних фінансів в Україні, коли гроші від сплачених податків у непропорційних кількостях відбирав Центр, у бракові розумної політики на місці. Але шукати ці причини хронічної стагнації треба було раніше. Коли люди вперше в житті починають прислухатися, чи не чути пострілів, згадувати задавнені помилки немає вже сил і часу.

Кримчани, які пропонують знімати калабані та ями на своїх вулицях і показувати їх Росії, не довіряють не лише новій київській владі й часто кажуть, що вона нелегітимна, вони не довіряють і новоспеченому владному тандему спікера кримського парламенту Володимира Константинова та прем'єр-міністра, лідера партії «Русское единство» Сергію Аксьонову. Активісти навіть проросійського мітингу кажуть, що, мовляв, ці політики такі, як усі інші.

Такі, та не такі. Саме ці лідери звернулися нині до Росії з проханням допомогти навести лад у Криму й протидіяти «екстремістам» і «неонацистам» шляхом введення російських військ на українську територію. Саме ці люди сьогодні уповноважені пояснювати світу від імені місцевої кримської влади, що саме відбувається в Криму. І вони справді виявляють готовність відповідати на всі запитання, при цьому не відповідаючи прямо й відкрито на найпринциповіші з них.

Так, 2 березня спікер Верховної Ради Криму Володимир Константинов на зустрічі з журналістами на запитання про те, Конституції та законів якої країни він дотримується, бо він особливо наголошує на законності своїх рішень і дій, не дав відповіді. На запитання про те, чи визнає легітимність уряду Арсенія Яценюка, відповів: «Сьогодні Києву в Автономній Республіці Крим не підпорядковується ніхто», бо в українській столиці, на його думку, дали приклад «плюндрування права» та «неонацизму».



У Росії повідомляють про те, що при штурмі будівлі кримського МВС загинули російські громадяни, а спікер кримського парламенту, який перед тим говорив, що йому та уряду підпорядковуються усі силовики півострова, відповідає, що він там не був, тому нічого сказати не може. У Криму на посаду прем'єра призначили Сергія Аксьонова, політика, чию партію на останніх парламентських виборах підтримали лише 3 % кримчан. Володимир Константинов відповідає, що в умовах кризи треба призначати людину, яка готова брати на себе відповідальність. Мовляв, не час «ховатися за партіями».

Якщо офіційні особи дають такі відповіді й коментарі в час, коли керована ними територія є епіцентром конфлікту, який уже обговорює весь світ, інші – прямі й чесні відповіді треба шукати в самій реальності. Ось деякі з таких відповідей.

По-перше, кримські росіяни мають свої чіткі аргументи щодо того, що по допомогу до Росії потрібно було звертатися для збереження миру в Криму після сутичок між кримськими татарами та росіянами 26 лютого. Вони кажуть про те, що автомати російських військових стали непереборним аргументом для того, щоб всі охочі до силових дій від них відмовилися.

По-друге, щодо підпорядкування силовиків Криму тандему Константинова-Аксьонова, то, поміж іншого, це мало б передбачати підпорядкування ним Збройних сил України та внутрішніх військ МВС України, дислокованих на території півострова. Не міг же спікер кримського парламенту стверджувати, що йому підпорядковуються військовослужбовці Чорноморського флоту чи люди в масках, зі снайперськими гвинтівками й без опізнавальних знаків. Останні явно виконують накази осіб з-поза меж України. Але станом на першу годину ночі 3 березня українські військовослужбовці, що несуть службу на території Криму, зброї не склали й не піддалися на погрози штурмів своїх військових частин. За офіційною інформацією, вони перебувають у повній бойовій готовності, переживаючи, певно, найтривожніші ночі й дні в своєму військовому житті.

Українські офіцери не дали вивезти зброю з навчального загону ВМС України (Севастополь)





По-третє, всередині кримського соціуму є дуже широкий спектр думок і розуміння ситуації, що склалася на півострові. «Руссккое единство» – лише одна з них. Так, для українців Криму дії Росії та нинішнього керівництва півострова – це окупація. Вони вважають аргументи про те, що когось від чогось треба було рятувати й нормалізовувати й без того нормальне життя, м’яко кажучи, надуманими. Можна спостерігати, як інші кримчани принципово відмовляються вдягати георгіївські стрічки й вивішувати прапори Росії. Для них російська теж рідна, гасла Майдану не близькі, але є червона межа – це збереження цілісності України й миру та міжетнічного балансу в Криму. І вони зовсім, зовсім не хочуть, щоб хтось її переступав, не запитавши їхньої думки.



По-четверте, одне з найбільш критично важливих питань для Криму: як зберегти баланс інтересів усіх великих національних спільнот півострова? У тому варіанті місцевого референдуму щодо статусу Криму, який пропонують Константинов і Аксьонов на тлі автоматників, не закладено зрозумілих правових механізмів. Такі механізми озвучував, приміром, лідер Меджлісу кримського народу Рефат Чубаров: провести референдум окремо з-поміж кримського-татарського народу, російської більшості та української меншини Криму, щоб почути думку кожної з цих спільнот.



Чи можуть люди у масках і з гвинтівками з чужоземної армії апріорі «нормалізувати» на тривалий час такі чутливі, тонкі феномени, як міжетнічні відносини всередині суспільства чи такі матеріально грубі, як міські дороги, по яких не пройти й не проїхати? Учасники проросійських мітингів часто наголошують на тому, що їх жахають люди в масках на київському Майдані, які повстали проти законної влади. Але їх не жахають невідомі люди в масках навколо й всередині стратегічних об'єктів Криму. Де в такому разі межа між «нормою» та «ненормою»? Тим часом «нормою» стає саме поняття «війна Росії проти України».

Жанна Безп’ятчук – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

«Невідомі» люди у масках біля частини берегової охорони України у Балаклаві

«Невідомі» люди у масках біля частини берегової охорони України у Балаклаві

  • 16x9 Image

    Жанна Безп’ятчук

    На Радіо Свобода з 2013 року. Вивчала політологію в Києво-Могилянській академії, закінчила магістратуру з європейських студій у коледжі Європи (Польща), навчалася журналістики в Данській школі журналістики та університеті Суонсі (Уельс, Велика Британія). До Радіо Свобода працювала журналістом в інтернет-виданні «ПіК України», кореспондентом і редактором у журналі «Тиждень».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG