Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:29

Агресія Росії в Криму: справжня ціль – газ?


Володимир Путін, Москва, 5 березня 2014 року

Володимир Путін, Москва, 5 березня 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Причин та приводів для введення російських військ до Криму можна назвати дуже багато. Буйна фантазія Володимира Путіна, його вміння говорити «біле» на «чорне» і навпаки та використання пропаганди в кращих традиціях Геббельса дозволили б навіть перетворити Чикатило та Онопрієнка із жахливих маніяків та вбивць на безневинних жертв. З цього робимо висновок, що опиратися в своїх припущеннях на думки російського керівництва щодо справжніх підстав кремлівської агресії цілковито немає сенсу.

Умовно всі ймовірні причини можна поділити на різні категорії: логічні й нелогічні, економічні й геополітичні, амбіційні й психологічні, проте класифікація лише впорядкує хаос, але не дозволить зрозуміти, чому Кремль увів свою армію в Крим.

З цієї причини спробуємо відсікти інформаційний шум та відверту пропаганду й поглянути на те, що залишиться, а залишиться фінансова сторона питання і вона доволі неоднозначна. Росія зараз перебуває у досить скрутному економічному становищі і, щоб населення не поставило під сумнів авторитет президента і його вміння контролювати ситуацію, Путін вирішив провести «маленьку переможну війну» і зробити це в Криму, щоб і дестабілізацію в Україні зробити, покаравши непокірний народ, і щоб задовольнити свої економічні інтереси.

Російська економіка неймовірно залежна від енергоносіїв. Бюджет нашого північного сусіда дуже чутливий до коливань ціни на газ і, у випадку, якщо вона впаде нижче відповідного рівня, російській економіці загрожує колапс.

Вона й так останнім часом переживає далеко не найкращі свої часи. Курс рубля від початку року стабільно рухається донизу. Тепла зима призвела до того, що європейські країни скоротили обсяг закупівлі російського газу, багато держав накопичили достатньо запасів у своїх сховищах, від чого газ почав дешевшати, а з ним економіка Росії продовжує рухатись упевнено в напрямку провалля.

Уже під час російської інтервенції в Крим стало відомо, що Іран відмовляється від виготовлення ядерної зброї, що означатиме зняття з нього санкцій, в тому числі й ембарго на постачання нафти та газу. Іран уже заявляв про свою готовність експортувати свій газ до Європи. Це не тільки б привело до диверсифікації постачання блакитного палива у Старому світі, а й до зменшення обсягу закупівлі газу європейськими країнами в Росії та падіння ціни на цей енергоресурс. Такий поворот подій дуже боляче вдарив би по економіці Білокам’яної. Ймовірно, російська розвідка прекрасно знала про готовність Ірану відмовитися від виготовлення ядерної зброї в обмін на зняття санкцій. У цім випадку можемо розглядати введення російських військ до Криму як спробу перешкодити падінню цін на блакитне паливо.

Путіну загрожує делегітимація в очах його ж виборців

Такий крок може видатися цілком алогічним і безглуздим, проте ціни на газ не лише одразу зросли, а й європейські споживачі почали активно поповнювати свої запаси, побоюючись, що українсько-російський конфлікт призведе до перебоїв у поставці. Але це не єдиний плюс, котрий росіяни здобули, завдяки своєму вторгненню. Поведінка Росії і її необґрунтовані претензії, як стало зрозуміло із заяв дипломатів усього світу, цілковито підривають основи системи світової безпеки, сформованої після Другої світової війни. Це може означати багато чого, але в нашому конкретному випадку показує недієздатність цієї системи, адже агресором виявилася країна, котра водночас є гарантом української безпеки. Ці гарантії були отримані в обмін на відмову України від свого ядерного потенціалу. У випадку, якщо зараз США та Великобританія, котрі також є гарантами нашої безпеки, не захистять Україну від російської агресії, то в світі відбудеться стрімка гонка озброєнь. Усі держави зрозуміють, що ніякі гарантії третіх гравців не зможуть убезпечити їх від зовнішнього втручання і візьмуться нарощувати свій ядерний потенціал. У свою чергу, це може призвести до нових обмежень та санкцій для цих країн, в тому числі й на торгівлю енергоносіями, від чого ціни на останні миттєво підуть угору, що якраз дуже необхідно Росії, щоб утриматися на плаву.

Проте на цьому газові амбіції Росії в Криму не закінчуються. На чорноморському шельфі в акваторії України розвідано кілька родовищ газу та нафти. Росія, окуповуючи Крим, претендуватиме на ці родовища. На користь такої теорії свідчить те, що самопроголошений голова Ради міністрів Криму Сергій Аксьонов призначив (на що немає ані найменших повноважень) нового голову «Чорноморськнафтогазу» – державної компанії, котра якраз і займається розвідкою та видобутком газу та нафти на шельфі Чорного та Азовського морів. Ситуацію може ускладнити те, що дозвіл на видобуток отримала низка іноземних компаній, зокрема італійська Eni та французька EDF, і невідомо, чи керівництво Криму визнає ці угоди чинними.

Видобуток нафти та газу на українському шельфі заважає «Газпромові», адже Росія бажає залишитися головним постачальник блакитного палива у Європу. Щоб витіснити Україну з ринку, в Кремлі взялися за пришвидшення робіт зі введення в експлуатацію «Південного потоку», а дестабілізація ситуації в нашій державі мала б лише підштовхнути європейців до того, що це не здорово, коли транспортування газу залежить від країни, котра не може гарантувати безперебійність поставок.

Усунувши конкурента, позбавившись «ненадійного» транзитера та підвищивши ціну на газ, Росія отримає цілу купу переваг для своєї економіки. Проте не все так радісно, адже кримська агресія негативно позначається як на російській валюті, так і загалом на економіці. Чи вийде з цієї ситуація Росія в плюсі, буде дуже залежати від подальшого перебігу подій, особливо від того, як на дії Кремля реагуватиме Захід. Якщо Путіна лякатимуть лише візовими санкціями і не здійснюватимуть справжнього економічного тиску, то Росії все може зійти з рук. Якщо ж Європа та США всерйоз візьмуться виконувати свої зобов’язання перед Україною, то цілком можуть зламати Путінові його план. Поразка на зовнішньому фронті і економічні проблеми, яких тоді буде не уникнути, пришвидшать процес делегітимації президента в очах його ж виборців і саме вони стануть найбільшою загрозою для Путіна, а не миролюбиві хіпстери.

Звісно, газ не єдиний, але вагомий фактор у цій грі. Чинників, від яких залежатиме, як розвиватиметься ситуація, дуже багато і будь-яка дія може призвести до неконтрольованого розвитку подій, тому Путін абсолютно дарма вважає, що він наймудріший і найхитріший з усіх. Янукович донедавна мав точно такі ж переконання і що з ним тепер, мабуть, немає потреби пригадувати.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG