Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:38
Лондон – Заяви президента Путіна про готовність Москви застосовувати силу для захисту росіян та російськомовного населення в інших країнах викликають серйозні побоювання у світі.

Кордони між державами рідко пролягають етнічними межами, і чимало країн мають чисельні етнічні громади, адміністративно відокремлені від держав із мовно-спорідненими народами. Наприклад, Бельгія фактично складається з франкомовної та фламандськомовної частини; Швейцарія має три основні мовні громади тощо.

Один з історичних прецедентів, коли держава бралася захищати інтереси людей за етнічною і мовною ознакою у Європі минулого сторіччя, став провісником Другої світової війни.

У стурбованих коментарях західних політиків про дії президента Путіна стосовно України останнім часом пролунало нагадування про майже забуту географію Центральної Європи. Американський сенатор Джон МакКейн та канадський міністр закордонних справ Джон Бейрд, обговорюючи ситуацію з Кримом та російськомовними в Україні, застерігають про Судетенланд.

Це територія, яка отримала назву від Судетських гір, була перед Другою світовою війною західним регіоном тоді Чехословаччини, а зараз – Чеської Республіки.

Український історик, який зараз працює у Берліні, Андрій Портнов каже, що розуміє стурбованість політиків.

Ми не маємо гарантій, що з подій в Україні не виросте щось, що може бути Третьою світовою
«Це застереження. Усі ми знаємо, що після усіх тих «аншлюсів» різної форми, які робив Третій рейх, спалахнула Друга світова війна, і зараз я сам уже не раз чую, що ми не маємо гарантій, що з подій в Україні не виросте щось, що може бути Третьою світовою. Я це чудово розумію. Я також вважаю, що загроза дуже серйозна, незалежно від того, чи це тотожно з подіями у Судетах», – наголошує історик.

Етнічні німці – гарматне м’ясо Гітлера

Більшу частину населення земель на заході Чехословаччини колись складали люди, які розмовляли німецькою. Їх було немало – близько трьох мільйонів.

У 1930-х роках Адольф Гітлер, прийшовши до влади у Німеччині, проголосив, що захищатиме інтереси усіх німців і всюди.

12 березня 1938 року німецькі війська без жодного пострілу увійшли в Австрію. Але після «аншлюсу» Гітлер не зупинився.

Уряд у Берліні гучно заявляв, що сусідня Чехословаччина жорстоко пригнічувала зокрема і мовні права німецької меншини.

Наполягання Гітлера виглядали такими переконливими, а погрози застосувати силу такими гучними, що західні союзники Чехословаччини погодилися з правом Німеччини анексувати землі, заселені судетськими німцями.

Франція та Британія згодом змусили також уряд у Празі погодитися на рішення Мюнхенської конференції 1938 року, куди чехословацьких представників навіть не запросили.

Тогочасний британський прем’єр-міністр Невіл Чемберлен заявив, що пішовши на поступки Гітлеру, Європа уникла конфлікту: «Досягнене зараз залагодження чехословацької проблеми, на мою думку, – лише прелюдія до значно більшої домовленості, за якою ціла Європа може отримати мир».

Повернувшись літаком додому, Чемберлен під радісні крики натовпу на летовищі назвав домовленість із Німеччиною свідченням угоди, за якою дві країни підтвердили бажання ніколи більше в історії не воювати між собою.

«Сьогодні зранку у мене була чергова розмова з німецьким канцлером паном Гітлером і ось папір, на якому його ім’я, а також моє», – проголосив Чемберлен, потрясаючи папірцем.

Помилка Чемберлена

Жахливою іронією стало те, що зробивши таку заяву у вересні 1938 року, той самий британський прем’єр-міністр Невіл Чемберлен через 11 місяців змушений був оголосити наступне: «Я промовляю до вас із кабінету на Давнінґ стріт 10. Сьогодні зранку британський посол у Берліні передав німецькому уряду останню ноту, в якій сказано, що коли вони не дадуть знати, що готові вивести свої війська з Польщі, то наші країни опиняться у стані війни».

Гітлер, звичайно ж, війська з Польщі не вивів, він пішов далі на схід, а також на захід, захопивши Бельгію, Голландію та більшу частину Франції.

1941 року Гітлер наважився відкрити і новий східний фронт, сподіваючись за літо захопити й Москву.

Друга світова стала однією з найжахливіших воєн людства. Чи здатні зараз європейці, і не лише європейці, пам’ятати й використовувати уроки історії?

Короткозоре ставлення політиків до того, що робить Путін, ілюструє, що страшна історія має дуже невеликий вплив на актуальні політичні рішення
«Мені здається, що історія загалом вчить дуже мало. З одного боку тому, що ми шукаємо в історії ті питання і відповіді, які ми хочемо знайти. Людство вже вкотре демонструє, що воно не здатне критично сприймати досвід минулих поколінь. Короткозоре ставлення політиків до того, що робить Путін, ілюструє, що страшна історія має дуже невеликий вплив на актуальні політичні рішення. Більшу роль відіграють короткотермінові міркування, а ще більшу роль відіграють стереотипи. Особливо стереотипи про Україну і про Росію», – сказав український історик Андрій Портнов в інтерв’ю Радіо Свобода.

Наприкінці розповіді ще треба згадати про судетських німців, чимало яких у 1938 році щиро раділи з’єднанню з історичною батьківщиною.

Вони, як і інші європейці, стали жертвами війни, а потім, після поразки Німеччини ще й жертвами етнічних чищень, одним із рушіїв яких було саме побоювання нелояльності мовних меншин.

Чехословаччина вислала фактично усіх німців геть за межі своїх кордонів. Трагічна доля судетських німців стала лише однією з багатьох кривавих сторінок історії Європи.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG