Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:35

Автор листа до Меркель про Україну: не можна обдурити того, хто знає, що його дурять


Валерій Гладко

Валерій Гладко

У ці дні, коли країни світу намагаються допомогти Україні знайти вихід із ситуації, яка склалася із введенням російських військ на територію Криму і поширенням сепаратистських настроїв у східних регіонах, а також із поширенням інформаційної пропаганди з боку Росії, багато українців за межами держави шукають самі шляхів – як бути? Часто відповіді лежать у причинах подій, вважає український політолог із Німеччини Валерій Гладко. Він написав листа на ім’я канцлера Німеччини Анґели Меркель. У цьому листі, який в оригіналі, а також у перекладі на українську мову ви зможете прочитати нижче, є певні висновки і конкретні пропозиції – як допомогти знайти вихід. Автор листа розповів Радіо Свобода по телефону із Гамбурга, що змусило його вдатися до такого кроку.
Клікніть, щоб прочитати документ

Клікніть, щоб прочитати документ


– Німецький уряд – це єдиний уряд, котрий ще має достатньо авторитету і можливості, щоб вплинути саме на українську владу. Саме цей вплив є головною складовою у формулі, що може привести до розв’язання нинішньої кризи в Україні. У цієї формули дві головні складові:

– перенесення виборів президентських на кінець політичного процесу з одночасним призначенням дати позачергових виборів до Верховної Ради.

– повернення до русла легітимності у всіх діях нинішньої української влади, що можна зробити лише через прийняття конституційної угоди.

Мій лист – це спроба додати трохи об’єктивності у погляди Німеччини на українські події.

Крім того, я вважаю, що уряд Німеччини несе значну частину відповідальності за те, що зараз робиться в Україні.

– Чому саме зараз Ви вирішили написати?

–13 березня буде спеціальне засідання німецького парламенту і дуже важливо спробувати зараз донести до всіх, що причини кризи в Україні не зовсім там, де їх зараз намагаються всі знайти. Я впевнений, що вибори зараз будь-які – це продовження нестабільності в Україні, це тінь на їх легітимність.

Я впевнений, що одна з причин – це відсутність очевидної легітимності в діях українського уряду, і ще однією з причин можуть бути вибори президента, які ми намагаємося зараз провести 25 травня. І це вибори, які можуть мати дуже велику тінь нелегітимності на собі. Тому, що вибори проводити в нинішній ситуації – це продовження нестабільності в Україні, і взагалі як їх можна провести, коли в Криму те робиться, що ми там маємо, де Путін уже зайняв Крим своїми військами? Та й уявити собі, що Ярош, наприклад, поїде на схід України і буде проводити агітацію, або Симоненко – в Тернополі? Коли навіть Кличко мав проблеми у Харкові та Донецьку. Я думаю, що Путіну це на руку, щоб вони не були легітимними.

– Чого дійсно намагається досягнути Путін, на Вашу думку?

Путін ставить під сумнів легітимність нинішнього уряду лише тому, що йому це вигідно
– Путін ставить під сумнів легітимність нинішнього уряду лише тому, що йому це вигідно. Так він може посадити за стіл переговорів з ним Захід і домовитися з останнім про те, що Україна отримає зовнішньополітичний статус, наприклад, як у Австрії. Крим, як і нелегітимність української влади – це лише засіб для досягнення центральної його мети – угоди про нейтралітет України без участі у перемовинах самої України.

Ви не живете в Україні, звідки Ви можете судити про те, які помилки робить нинішня влада у Києві?

–По-перше, я, як і всі інші, не бачу жодних дій уряду, окрім явного популізму і повної бездіяльності, особливо в частині ухвалення важливих рішень. Ви бачите, що у моєму листі я не називаю жодних прізвищ. Прізвища називалися в розмовах, які мені вдалося провести в Києві з представниками, у тому числі, і німецького уряду.

Мій лист – це крик про допомогу Україні. Про допомогу без огляду на персони, котрих люблять чи котрими нехтують тут. Я переконаний, що Україні потрібні не кредити, яких просить уряд, а в першу чергу – реформи. По-друге: Захід, очевидно, зайняв набагато дієвішу і активнішу позицію, а від українського уряду ми лише і чуємо, що заклики про допомогу.

Я хочу показати взаємозв’язок між необхідністю повернутися в легітимне русло і нападом на Україну з боку Росії. Путіну потрібний був привід, щоб говорити, що в Україні відбувся не мирний процес по усуненню від влади тирана, а захоплення влади і конституційний заколот. І цей аргумент йому дали ті, хто порушив Конституцію.

Наскільки імовірним є те, що цей лист дійде до рук пані Меркель і матиме на неї вплив?

– Я не хочу жодним чином вплинути на дії суверенного політика. Мені доводилося особисто зустрічатися з пані Меркель. Знаю, що вона дуже відповідальний політик. Гарантій, що цей лист попаде їй в руки, немає жодних.

Але його копію я відправив і міністрові закордонних справ ФРН і в комітет із зовнішньої політики Бундестагу. Копія листа пішла і іншим керівникам ЄС і їх посольствам в Києві. Треба зробити так, щоб люди знали про обман, який над ними чинять. Адже не можна обдурити того, хто знає про це.

Вельмишановна пані Др. Меркель,

перед обличчям серйозності ситуації, що склалася в Україні та напередодні спеціального засідання Бундестагу, призначеного на 13 березня 2004, вважаю за необхідне, звернутися до Вас по допомогу і звернути Вашу увагу на три центральні аспекти кризи в Україні.

Важливість розуміння цих аспектів кризи відіграє особливу роль на тлі головного питання нинішнього етапу розвитку кризи, котрим є питання легітимності нинішньої влади України, а також на тлі підготовки до проведення президентських виборів та пов’язаних з ними діями російського президента Володимира Путіна.

1. Президентські вибори та легітимність нинішньої влади України

Найбільша проблема з точки зору правової і політичної легітимності нинішньої влади України полягає у тому, що парламент України змінив 21-22 лютого 2014 року Конституцію України, порушуючи головні засади конституціоналізму та самої Конституції України, нехтувавши повністю цілими її розділами, зокрема XII і XIII.

Таким, що порушує Конституцію України, було також рішення парламенту про відсторонення президента Януковича від виконання обов’язків та призначення позачергових виборів президента на 25 травня 2014 року. Парламент України, маючи право звільняти президента від виконання обов’язків через процедуру імпічменту, точно визначеною в Статті 111 Конституції, вжив непередбаченої чинною Конституцією форми відсторонення президента Януковича від посади. Завдяки чому це рішення залишилася поза межами законності та конституційності, бо його легітимність була підмінена невизначеною і невиправданою доцільністю.

Але і попри цей факт, якщо його «загоїти» наявністю якоїсь сумнівної політичної доцільності, котра чогось переважила правову легітимність, адже у Верховній Раді була можливість відсторонення президента Януковича у конституційний спосіб, то необхідно констатувати, що за сьогоднішніх обставин, котрі склалися в Україні, неможливо провести вільні та демократичні вибори президента, референдум, чи інше вільне волевиявлення.

Адже, якщо ми тут, на Заході, цілком справедливо кажемо, що референдум в Криму – це пряме порушення права, бо, серед іншого, не може бути вільних виборів на окупованих військовими чужої країни, територіях, то такі ж самі аргументи діють й щодо виборів президентських.

Спираючись на такий очевидний висновок, вважаємо, що перенесення терміну проведення президентських виборів в Україні є неминучим та істотним, щоб виграти час, необхідний для пошуків дипломатичних та політичних розв’язань кризи.

Нинішній українській владі треба негайно пояснити, що вона має терміново повернутися у русло безумовної легітимності та конституціоналізму, бо це є єдиним шансом забезпечити майбутнє України як національної держави як такої та взагалі. При цьому, ми не маємо права забувати, що Україна, як парламентська демократія, зараз, для вирішення кризи, більше потребує легітимного уряду та легітимного парламенту, аніж нового президента.

Під час моїх зустрічей в Києві, котрі я провів минулими днями, викристалізувався наступний план дій, що міг би стати маршрутом повернення влади до легітимності:

– Спочатку треба за допомогою посередництва німецького уряду досягти перемир’я з Росією та домовитися про повернення російських військових до своїх казарм (чи) та місць їхньої постійної дислокації.

– Треба обговорити та ухвалити Конституційну угоду, котра має діяти на місці Конституції України у частині регулювання розподілу владних повноважень між гілками влади, до моменту прийняття нової Конституції України, що має стати результатом вільного, публічного та демократичного конституційного процесу. Конституційна угода має також визначити принципи формування та засади діяльності перехідного уряду України, та його програму дій. Конституційна угода має визначити, крім того, таку модель виборів до Верховної Ради України та засади формування нового складу ЦВК, щоб у сукупності цих правил, можна було отримати політично-структурований парламент.

– Формування перехідного уряду України, до складу якого мають увійти тільки ті політики, котрі вже мали нагоду довести свою фаховість, не були причетні до корупції та мають рівну віддаленість від тих політичних сил, котрі своєю діяльністю чи бездіяльністю зробили нинішню кризу можливою чи спричинили її.

– Нові (позачергові) парламентські вибори, конституційний процес, президентські вибори за участю, під наглядом та захистом ЄС, США та Росії.

2. Вірогідні цілі та мета Росії

Російський президент намагається досягнути декілька цілей одночасно.

З огляду на внутрішньополітичну ситуацію у Росії всі його цілі можна спрощено звести до наступного знаменника:

Не допустити за жодних обставин, щоб українцям вдалося шляхом мирного протесту позбавити владних повноважень президента, замінивши його демократичним урядом.

Тим, що Путін ставить під сумнів легітимність української влади, він насправді вказує на те, що всі існуючі з Україною угоди можуть бути денонсовані новим урядом України. В його очах, зміни уряду відбуваються в Україні не зовсім і не завжди легітимно, що робить всі угоди з Україною непевними.

Це оголює прагнення Путіна в частині його зовнішньополітичної стратегії – він хоче домогтися прямих перемовин з Заходом щодо зовнішньополітичного статусу України.

Путін хоче досягнути такого стану ситуації, коли Німеччина, Великобританія та США, запропонують йому опрацювати, погодити та підписати з ним міжнародну угоду (тобто, дати йому зобов’язання), згідно котрої, Україну не буде прийнято (цими країнами) до НАТО та до жодного іншого військово-політичного блоку Світу, до котрого ще не прийняли й саму Росію.

Однією з його істотних вимог при цьому – є вилучення України з цих перемовин, без огляду на те, що вони фактично визначать подальший зовнішньополітичний статус України.

Таким чином, Україні, заради збереження суверенітету та недоторканості своїх кордонів, залишається лише шлях цілковитого нейтралітету, за аналогією того статусу, котрого набула Фінляндія, а зрештою й Австрія після Другої світової війни. Це може бути той шлях, що приведе до стабільного і довготривалого розв’язання нинішньої кризи.

Нинішня українська влада, як і всі попередні, що мала Україна за останні 20 років, довели країну до абсолютної маловажності, у буквальному розумінні цього слова, до другорядності у політичному його контексті. Шлях нагору, до належного рівня суверенності та власної державної істотності, як національної держави, котрий ще треба пройти Україні, не може бути подоланий без встановлення повної, беззастережної легітимності влади, що виражається у абсолютному пануванні верховенства права в державі, та визначеного міжнародними угодами, тобто скріпленого Заходом та Путіним, зовнішньополітичного статусу України.

Саме у цьому перетинаються всі необхідні кроки української влади, щодо повернення до легітимності, про котрі я писав вище, та перемовини з Путіним, щодо зовнішньополітичного статусу України. Одне без іншого не приведе до розв’язання кризи. Це дві складові головної формули, котра може стати головним чинником у подоланні нинішньої кризи.

Це неминуче означає, що перенесення терміну виборів президента стоїть у нерозривному взаємозв’язку з початком та результатами перемовин щодо майбутнього зовнішньополітичного статусу України. Якщо хочемо перемовин з Путіним і їх результатів, що задовольнять Україну – маємо перенести вибори президента. А перенесення виборів президентських та призначення виборів (на осінь) парламентських – це перший крок у становленні легітимності української влади.

Очевидно, що референдум в Криму – це ніщо інше, як додатковий засіб тиску на світову спільноту у перемовинах Росії з країнами Заходу. Його результат, за таких обставин та при умові необхідних дій влади України, про котрі я написав вище, не буде мати жодних практичних наслідків. Тут ми маємо пригадати подібний референдум у Придністров’ї, де більше ніж 90% проголосували за приєднання до Росії.

3. Банк реконструкції та відбудови України, а також боротьба з корупцією

Багато людей в Україні переконані, що за нинішньої влади, котра не має належної демократичної легітимації, існує велика небезпека того, що гроші допомоги Україні, знову осядуть на офшорних рахунках компаній, близьких як до членів нинішнього уряду, так і до членів нинішнього парламенту.

На Заході теж поширюється така думка, котру дуже влучно висловив днями колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, словами: «Небезпека велика і реальна того, що величезні суми грошей допомоги, котрі я безумовно вітаю для України, знову осядуть не тих рахунках та зникнуть не в тих каналах».

Щоб цього уникнути, пропоную створити спеціальну кредитну установу, чи то банк реконструкції та відбудови України, головна садиба котрого буде знаходитися у Берліні, Відні чи Франкфурті, керувати котрою буде спеціальна фахова група, призначена країнами, що надають Україні фінансову допомогу. Це дасть змогу принаймні спробувати організувати надання допомоги Україні шляхом прозорості та підзвітності. Засади роботи такої (цієї) інституції можуть бути за змістом аналогією «Плану Маршала» і полягати у простій формулі: Допомога через реформи та для їх реалізації.

У цьому контексті хочу звернути вашу увагу на необхідність становлення широкої мережі політичної освіти населення України. Той факт, що Захід підтримує в Україні любих політиків, котрі називають себе опозиційними, без огляду на те, хто вони, демократи чи диктатори, робить поширення та становлення демократії в Україні майже неможливим.

Через те, вважаю за необхідне, проголосити головною умовою надання допомоги владі України, зобов’язання уряду та парламенту України забезпечити становлення та розвиток мережі політичної освіти в Україні. Це має бути однією з реформ, для реалізації котрої Захід може і надасть реальну фінансову та іншу допомогу.

З повагою,
Валерій Гладко

  • 16x9 Image

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG