Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 06:58
(Рубрика «Точка зору»)

Чи здатна Партія регіонів вибачитися і покаятися перед громадянами України, перед своїми виборцями? Чи є у неї бажання морально очиститися?

Сприятливий час для цього могла б стати субота 22 березня, коли в Донецьку має відбутися черговий з’їзд партії. Чи обговорюватимуть на ньому кричущу зарозумілість і злодійство керівних «регіоналів»? А може, Партії регіонів краще було б саморозпуститися й зникнути з історії? Адже в її лавах не знайшлося навіть «великолепной семёрки». Не знайшовся навіть один мужній партієць, що готовий був би зупинити жадобу і злочинність почесного голови партії – Януковича.

Весною 2011 року Партія регіонів у Верховній Раді України почала брати на себе роль керівної і спрямовуючої. За допомогою погроз і підкупу вона застосувала техніку переманювати до себе народних депутатів з опозиції. Безхарактерників знайшлося! Про перебіжчиків з БЮТу та НУ-НС «регіонал» Михайло Чечетов тоді із задоволенням заявив: «Перші ластівки полетіли, скоро полетять зграї, і вони прилетять у велику шпаківню, яка називається Партія регіонів».

Ще недавно «велика шпаківня» була годувальницею для багатьох депутатів. Нині вона в руїні. Покидають її навіть деякі «патентовані регіонали». Інші, як наприклад, Володимир Олійник, Вадим Колесніченко чи Сергій Ківалов чекають, що принесе завтра. «Годівниця-шпаківня» стала вже зайвою не тому, що прийшла весна, а тому що Партія регіонів на всю Україну продемонструвала, що король голий! – що партією керували злодії, зрадники і боягузи. Про останніх недавно висловилася і колишній радник екс-президента Ганна Герман.

«Всі боялися, нам було що втрачати: бізнес, діти, сім’ї... Ми повинні були мати більше відваги» – так наводить її слова газета «День» від 7 березня 2014 року. На першому місці мова про боягузів і про бізнес. Про служіння нардепів регіоналів народу чи принаймні служіння своїм виборцям не згадано ні словом. На першому місці релігія поклоніння золотому тільцю – бізнесу.

Чи може нормальна партія бути керівною і спрямовуючою силою з таким багажем безхарактерності, злодійства й цинізму? Більшовицька технологія збереження влади і безславний кінець компартії регіоналів нічому не навчив.

Хто і як керував Партією регіонів

А був же час, коли регіонали у Верховній Раді мали 205 нардепів. На сьогоднішній день їх у фракції залишилося 119, може, вже навіть менше, бо важко відслідковувати повідомлення про метушню в лавах Партії регіонів на всіх рівнях виконавчої влади в Україні. Саме тому й не можна твердити, що 119 – це остаточне і так зване «тверде ядро» Партії регіонів.

Тут не місце для докладного аналізу політики Партії регіонів упродовж останніх років чи навіть останніх місяців.

Але деякі прояви її ганебної поведінки можна проілюструвати заявами чи висловлюваннями двох її керівників: голови фракції Олександра Єфремова та його заступника Михайла Чечетова, що в сесійній залі виконував роль семафора. Читач сам зрозуміє поведінку «регіоналів-хамелеонів». Розпочнімо з Чечетова.

У фракції регіоналів у Верховній Раді України його можна вважати таким собі партійним зоофілом. Він, здається, хоче наслідувати байкаря Крилова. Любить говорити про різних звірят в іпостасі людей. Торік у червні Чечетов прирівняв Януковича до слона, а Кличка до моськи.

«Є політична вага президента і політична вага якогось лідера фракції. Це небо і земля. Це «слон і моська». Має бути якась елементарна повага, культура і виховання», сказав «регіональний» зоофіл на адресу «моськи» – Кличка. Це у зв’язку з тим, що лідер фракції УДАР Кличко відмовився йти на зустріч з главою держави до адміністрації президента, натомість вимагав виступу Януковича у Верховній Раді.

А де нині важковаговик «слон» і де «моська»?

Ще один приклад політкультури Чечетова.

В інтерв’ю Радіо Свобода 10 грудня 2013 року, в розпалі масових протестів на Майдані в Києв,і безкомпромісний захисник своєї політсили «регіонал-зоофіл» заявив, що «по Київраді і по Майдану бігають пацюки».

А після того, як «слон» втік від «пацюків» з Києва до своїх покровителів у Москві, Чечетов визнав, що «в демократичному суспільстві народ має право на демонстрації». Ба більше, 27 лютого 2014 року висловився на підтримку «пацюка»: «Наша фракція підтримує Яценюка на посаду прем’єра».

Із таких ось характерів складалася/складається керівна верхівка Партії регіонів, яку ще зовсім недавно очолював її «почесний голова» Янукович.

Еластичний хребет Єфремова

Це саме можна сказати і про голову фракції регіоналів у Верховній Раді України Олександра Єфремова. Відомо, що в листопаді 2005 року він був активно задіяний у формуванні сепаратистського ПіСУАРу – Південно-східної української держави у Сєверодонецьку. Тоді сесія Луганської облради проголосувала за створення виконавчого комітету, якому передається вся повнота влади на території області. Виконком очолив хто? Тодішній голова Луганської облради Олександр Єфремов.

Що не пощастило створити в Сєверодонецьку восени 2005 року, регіонали намагалися зробити в лютому 2014-го в Харкові, де мало місце збіговисько – всеукраїнський з’їзд депутатів усіх рівнів із південно-східних областей України. Але знову їм не вийшло. Їхній корифей Янукович дременув.

У квітні 2011 року Єфремов хизувався, що у нього є матеріали, начебто американський мільярдер Джордж Сорос виділив кошти, щоб підготувати «у нас в Україні певну групу молодих хлопців, які могли б за варіантом Північної Африки запускати будь-які проекти». Щоправда, наскільки мені відомо, цю маячню Єфремов більше не повторював.

14 грудня 2013 року на мітингу Партії регіонів у Києві Єфремов сказав: «Ми нікому не дамо принизити ні президента (Януковича), ні нашу політичну силу». А хто ж тоді принижував регіоналів? Хто зірвав машкару з лиця Партії регіонів? Це зробив почесний голова партії Янукович своєю зрадою і партії, і України в цілому, коли 22 лютого 2014 року втік до свого покровителя у Москві.

Після втечі злочинця і зрадника один із його найближчих соратників Єфремов у телезверненні заявив: «Україну зрадили, а людей зіштовхнули лобами. Вся відповідальність за це лежить на Януковичі і його найближчому оточені. Ми засуджуємо втечу і легкодухість Януковича. Ми засуджуємо зраду. Ми засуджуємо злочинні накази, які підставили простих людей, солдатів і офіцерів».

Єфремов повинен був пояснити також, яким чином, за його ж словами, «мільйонна партія (регіонів) фактично виявилася заручником однієї корумпованої «Сім’ї».

Як це могло статися? Чому на її верхівці не знайшлося не те що «великолепной семёрки» статечних, а навіть однієї чесної людини, яка б вдарила на сполох, зупинила злочинну діяльність свого кумира. Всі боялися? Всі жили в страху за своє майно?

Недавно Єфремов заявив, що виступає за федералізацію України, а учасники засідання Ради Луганської обласної організації Партії регіонів мають намір висунути його на посаду президента України? Може, Єфремов ще раз пробуватиме ворушити свою ностальгію щодо ПіСУАРу?

В агонії Партії регіонів марить про відродження

Зганьблені і запродані своїм почесним головою, регіонали готується до з’їзду своєї партії в Донецьку. Чечетов заявляє, мовляв, його партія, злочинну діяльність якої він ревно і послідовно виправдовував, перетвориться на «європейську демократичну політсилу без вождів та вождізму». І далі: «Ми започатковуємо процес серйозного реформування своєї партії», як сказав він днями.

У зв’язку з такими запевненнями Чечетова, мені спадають на думку слова Івана Франка: «Не тратьте, куме сили, спускайтеся на дно». Так званим твердим і рішучим регіоналам слід подумати над тим, чи існування їхньої партії комусь в Україні ще взагалі потрібне. Південь і схід, який, фактично, привів Партію регіонів до влади, почувається вкрай ошуканим і покинутим. Про Януковича там відкрито говорять, як про зрадника і злодія. В інших регіонах України регіонали підтримки серед виборців взагалі не мають.

Всіляким чечетовим та єфремовим варто нагадати про долю Партії християнських демократів Італії. Після півстоліття своєї партійно-політичної діяльності керівництво італійських християнських демократів настільки зрослося з бізнесом, погрузло в корупції (навіть у зв’язках із мафією), що в січні 1994 року найпотужніша і найпопулярніша після Другої світової війни партія в Італії розлетілася на друзки й перестала, як монолітна партія, існувати. Чи не така сама доля чекає і Партію регіонів в Україні?

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG