Київ – Путінські війська в Криму своїми чобітьми розчавили симпатії українців до Росії, стверджує «Український тиждень». Видання наголошує, що зараз Кремль закладає підмурівки нових російсько-українських відносин, коли візаві вбачають один в одному зовсім не друга й не доброго сусіда. Національна травма, заподіяна українцям, може сформувати в них, як мінімум, відчуженість і антипатію щодо росіян. Хай там як, але тепер духовно-політичне самопочуття українського народу поділятиметься на два періоди: до кримської кризи та після неї. У дуже тяжкому стані буде тепер ідеологія «Русского міра» і пропаганда братерства двох народів, бо завжди вилізатиме Крим. Саме він стане прірвою між націями, бо агресія Росії 2014 року залишиться в анналах української історії. Надто болісна травма… Про це стверджується в статті «Каїне, де твій брат Авель?».
За 23 роки незалежності тільки за чисельністю українські збройні сили скоротилися майже вшестеро, а їх вплив на життя країни, якщо порівнювати з Радянським Союзом, став взагалі несуттєвим. Всі ці роки країна звертала увагу на свою армію, практично виключно вдивляючись в обличчя міністрів оборони. Тижневик «Коментарі» проаналізував, чим запам’ятався кожен голова відомства. Докладніше з особливостями, здобутками і прорахунками усіх міністрів оборони тижневик знайомить в матеріалі «Відступати немає куди».
Чого чекають активісти Майдану і коли вони залишать центр Києва? Як пише тижневик «Вісті. Репортер», бездіяльність МВС у розслідуванні злочинів, здійсненими силовиками під час зіткнень в центрі Києва, часто суперечливі урядові призначення, події в Криму і майбутні президентські вибори – все це продовжує утримувати Майдан. Активісти не хочуть розходитися: вони з недовірою ставляться до нової влади і готові до продовження протестів. Стаття називається «Парк революції».
Табаков, Баталов, Башмет, Бондарчук, Бортко, Боярський, Безруков, Бутман, Говорухін, Тализіна, Валерія, Лещенко, Пореченков виявилися фігурантами проекту діячів культури, які підтримали позицію Путіна щодо України і Криму. Як зауважує дописувач «Дзеркала тижня», саме цей «публіцистичний» жанр – колективний одобрямс і колективний донос, – здавалося б, прямо зобов'язаний був вмерти дуже давно. Вслід за задубілими рішеннями XXVII з'їзду КПРС. Вслід за політичними рапортами інтелігентів тривожної епохи. Коли, підтримуючи одного, знищували все інше. Коли спущене «згори» слово – вже точно не горобець, а чорний воронок з усіма наслідками, що поміщаються в нього. Проте жанр виявився живучим і бадьорим. Особливо затребуваним у нинішній період оновлення бренду російського тоталітарного промислу. Коли ніби інтелігенцію і ніби еліту знову виставляють у ролі щита, меча. І орала... Оскільки знову виникає потреба бадьоро виправдати потворне й енергійно прославити непристойне. Заголовок публікації «Ви, що нижче підписалися…».
За 23 роки незалежності тільки за чисельністю українські збройні сили скоротилися майже вшестеро, а їх вплив на життя країни, якщо порівнювати з Радянським Союзом, став взагалі несуттєвим. Всі ці роки країна звертала увагу на свою армію, практично виключно вдивляючись в обличчя міністрів оборони. Тижневик «Коментарі» проаналізував, чим запам’ятався кожен голова відомства. Докладніше з особливостями, здобутками і прорахунками усіх міністрів оборони тижневик знайомить в матеріалі «Відступати немає куди».
Чого чекають активісти Майдану і коли вони залишать центр Києва? Як пише тижневик «Вісті. Репортер», бездіяльність МВС у розслідуванні злочинів, здійсненими силовиками під час зіткнень в центрі Києва, часто суперечливі урядові призначення, події в Криму і майбутні президентські вибори – все це продовжує утримувати Майдан. Активісти не хочуть розходитися: вони з недовірою ставляться до нової влади і готові до продовження протестів. Стаття називається «Парк революції».
Табаков, Баталов, Башмет, Бондарчук, Бортко, Боярський, Безруков, Бутман, Говорухін, Тализіна, Валерія, Лещенко, Пореченков виявилися фігурантами проекту діячів культури, які підтримали позицію Путіна щодо України і Криму. Як зауважує дописувач «Дзеркала тижня», саме цей «публіцистичний» жанр – колективний одобрямс і колективний донос, – здавалося б, прямо зобов'язаний був вмерти дуже давно. Вслід за задубілими рішеннями XXVII з'їзду КПРС. Вслід за політичними рапортами інтелігентів тривожної епохи. Коли, підтримуючи одного, знищували все інше. Коли спущене «згори» слово – вже точно не горобець, а чорний воронок з усіма наслідками, що поміщаються в нього. Проте жанр виявився живучим і бадьорим. Особливо затребуваним у нинішній період оновлення бренду російського тоталітарного промислу. Коли ніби інтелігенцію і ніби еліту знову виставляють у ролі щита, меча. І орала... Оскільки знову виникає потреба бадьоро виправдати потворне й енергійно прославити непристойне. Заголовок публікації «Ви, що нижче підписалися…».
