Карпа: як показав Майдан, справжніми українцями виявилися і євреї, і росіяни, і кримські татари, і вірмени

У німецькому Лейпцигу в неділю завершився міжнародний книжковий ярмарок, на якому цьогоріч широко була представлена українська література. Центральною подією у програмі була дискусія «Євромайдан і викликані ним зміни в Україні та Європі». У дискусії взяли участь Юрій Андрухович, Андрій Курков, Ірена Карпа, Тарас Лютий та Ірина Славінська. Із кількома учасниками поспілкувалось у Лейпцигу і Радіо Свобода. Зокрема, Юрія Андруховича запитали, про одну з його заяв, яку він зробив у 2010 році, коли до влади щойно прийшов Віктор Янукович.

– Ви наробили великого галасу, заявивши, що якщо колись ще раз трапиться таке диво, що «помаранчеві» переможуть і прийдуть до влади, то Криму й Донбасу треба буде дати можливість відокремитися від України. І ось зараз, умовно кажучи, це сталося – Майдан переміг, і схоже на те, що, як мінімум, Крим відділиться. Ви і зараз вважаєте, що відділення Криму – це не трагедія для України?

Юрій Андрухович: Я боюся, що в цій ситуації мені вже набагато складніше висловлюватися так категорично, тому що є одна така обставина, якої не було в 2010 році – безпосереднє військове втручання Росії. Я розглядав ситуацію теоретично, коли ці питання залишаються в межах компетенції самих українців і самої України. А тут втручання цієї зовнішньої сили, безумовно, не зовсім відповідає моїм припущенням.

Якщо все ж теоретизувати – як я бачу Україну без Криму? Ну, скажімо так: в політичному житті це б означало, що швидше за все в наступному парламенті більше не буде комуністів, адже Крим, якщо я не помиляюся, «наголосовує» їм близько 90%. Швидше за все Партія регіонів, яка ще недавно у нас правила, буде на третьому чи на четвертому місці, не вище того. Це означає, що таким чином ми отримуємо вже якийсь якісно інший баланс політичних сил в Україні з відчутою перевагою проєвропейських сил, і на нашому шляху до Європи хоч позбуваємося цього «кримського фактора».

Але все це я говорю в деякому відриві від безпосередніх реалій сьогоднішнього дня, зокрема від того, що Крим дійсно дуже неоднорідний. Безумовно, там є істотна меншина, яка не хоче жити в Росії Путіна і для якої приєднання до Росії було б великою життєвою катастрофою. І ці люди – це не тільки кримські татари, є багато кримців-росіян, кримців-українців та інших, які всерйоз думають, чи про евакуацію, або про еміграцію, або про якесь підпілля. У мене є друзі з Києва, які працюють з місцевими діячами культури, творчими людьми, і вони кажуть, що зараз в очах цих людей великий сум, іноді страх, іноді розпач. І тут виникає такий момент, що будь-яка демократична норма про диктат більшості проти меншості вилазить якимось потворним боком.

Про Донбас, мені здається, ще рано говорити остаточно, що він буде тепер також намагатися продовжувати якийсь свій сепаратистський проект. Судячи з тих протистоянь, що відбуваються в Донецьку і Луганську, там приблизно рівна кількість активістів, які відстоюють протилежні цінності, а переважна більшість населення складають ті, хто не виходить ні туди, ні туди.

А одне із запитань до письменниці Ірени Карпи було про те, чому українці хочуть бути з Європою, а не з Росією? Чи у них більше європейськості, ніж у росіян?

Ірена Карпа: Ми не маємо ніякої ілюзії щодо Європи, але краще вже бути бідною провінцією Європи, ніж якоюсь заниженою губернією Росії. Ми не хочемо жити в безправ’ї, ми не хочемо, щоб наші діти вчили історію за кремлівським сценарієм, ми не хочемо бути невиїзними, якимись недолюдками. Нам дійсно добре бути самими по собі. Але бути з Європою – це мати якісь зовсім інші культурні, цивілізаційні цінності, де права людини, людська гідність мають якусь вагу, де буде більш якісним і конкурентоздатним просвітництво, де будуть дотримані стандарти екології. Ми все це поділяємо і ми робимо свій вибір, ми розуміємо, особливо зараз, що ми зовсім не такі, як росіяни, порівнювати нас з росіянами – це як порівнювати кругле з червоним. Ми і генетично різні, і якщо зараз нам намагаються сказати, що «у нас же спільна історія» – так, у нас «спільна історія» всіх тих підстав, зрад, ми пам’ятаємо, скільки разів нас обдурював цей наш «партнер». Сьогодні ми бачимо справжнє їхнє ставлення до нас.

Ірену Карпу запитали і про зірок російського шоубізнесу, які походять з України, як вони себе зараз поводять, коли Путін напав на Крим ? На чий бік вони встали?

– Як хто. Ну ось, наприклад, письменник-фантаст Лук’яненко... Він завжди був насправді таким «поцом» щодо України, починаючи від Майдану. Насправді етнічне походження нічого не значить, людина або мудак, або не мудак. Як показав Майдан, справжніми українцями виявилися і євреї, і росіяни, і кримські татари, і вірмени. Справа в тому, як ти сам себе усвідомлюєш. Жванецький, наприклад, потішив. Земфіра показала себе більшої українкою, ніж багато з тих, хто підлизали Путіну задницю. Насправді тут навіть не стільки мова про походження або зв’язок з Україною, як те, що вони в черговий раз захочуть приїхати на свої гастролі і вигрібати наші бабки. І ось тут вже завдання українців себе поважати і не ходити на їхні концерти, а бойкотувати їх або як мінімум закидати гнилими помідорами. Адже людина, яка схвалює війну, вона, вибачте, не має права називатися діячем культури. Це жополиз у прямому сенсі, людина залякана, яка чекає від режиму якусь «конхветку». І дуже смішно, якщо зараз у нас тикають пальцями і кричати «радикали» і «фашисти», тоді як справжній фашизм тепер відбувається лише в Росії – зараз відбуваються якісь процеси, які дуже схожі на ті, що відбувалися в Німеччині в першій половині ХХ століття.

Представники України вже третій рік поспіль брали участь у програмі «Транзит: Польща – Україна – Білорусь», яка скерована на спільну промоцію у Німеччині польської, української та білоруської літератури.

(За матеріалами Білоруської редакції Радіо Свобода)