Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:54

Життя родин українських військових в умовах окупації


Пересування у Криму невідомих озброєних людей без розпізнавальних знаків відстежували всі ЗМІ, кожен штурм військових частин та інших стратегічних об’єктів – на очах преси. За українськими військовими у Криму спостерігає вся країна. Але за лаштунками залишаються ті, хто найбільше переживають зміни на півострові; ті, хто не спить ночами; ті, хто залишився за периметром військових частин. Це сім’ї тих, хто виявився заблокованим на місцях служби, опинившись під прицілом невідомих «зелених чоловічків».

Найгірше довелося українським військовослужбовцям не тому, що вони не могли покинути територію частини, спали в казармі і їли, в кращому випадку, їжу з їдальні. Найгірше їм довелося тому, що вдома залишилися їхні дружини і діти, які за них хвилюються кожну хвилину.

Дружина командира бригади тактичної авіації полковника Юлія Мамчура Лариса з перших днів окупації не покидає воріт військової частини А – 4515. Доньку з онучкою вони з чоловіком відразу ж відправили до бабусі. Не дивлячись на вмовляння чоловіка виїхати разом з ними, вона все ж ухвалила рішення залишитися. «Я і моя дружина – останні, хто залишать територію частини». Ці слова Юлія Мамчура чули всі, хто дивився хоча б одне інтерв’ю з ним. З цього випливає, що покидати Крим вони не збираються.

Лариса розповідає, що не тільки вона стоїть ночами під воротами контрольно-пропускного пункту. Таких жінок, як вона багато. «Їх, правда, зараз немає. Вони відійшли хоч трохи поспати, відпочити», – сказала Лариса, побачивши, як я оглядаюся в пошуках жінок, із якими також можна поспілкуватися.

Всі, як українські військові, так і ті, хто залишився за периметром військових частин, дуже переживають. Військовослужбовці аеропорту «Бельбек» найбільше побоювалися штурму вже навіть не з боку військовослужбовців, а з боку загонів місцевої самооборони. Проросійськи налаштовані її представники можуть вести себе досить агресивно і в таких умовах можна очікувати провокації в будь-який момент. Для того, щоб знизити до мінімуму поширення дезінформації про військову частину А – 4515, була організована он-лайн трансляція.

Усі сім’ї військовослужбовців переживають за своїх чоловіків. Дружина військового моряка з корабля управління «Донбас» Ірина навіть взяла не себе організацію акції підтримки військовослужбовцям цього корабля. Разом з нею також під воротами КПП стояли дружини і родичі окупованих військових для того, щоб вони відчували підтримку своїх близьких і не падали духом. Особовому складу корабля управління «Донбас» довелося зазнати чимало тривог. Саме вони піддалися обстрілу гранатами з боку російських військовослужбовців.

Моряки трималися до останнього

Ірина не бачила свого чоловіка кілька тижнів. Зараз він нарешті вдома. Але, що буде далі – ніхто не уявляє. Мало хто знає про те, що триколор над кораблем управління «Донбас» підняли не українські моряки. На той момент на кораблі були вже зовсім інші люди. Чоловік Ірини не збирається зраджувати своїй присязі і їх сім’я готова виїхати з міста.

Ірина

Ірина



«Я сама з Севастополя, але далі тут жити я не хочу. Не хочу, щоб і мої діти тут росли. Все перевернулося з ніг на голову. Ті, з ким я мало була знайома – дзвонили і підтримували, а багато друзів, як виявилося, не мають поняття, що таке честь і гідність. Мій чоловік не зможе на себе в дзеркало дивитися, якщо перейде на сторону іншої держави», – наголошує Ірина. За її словами, майже у всього особового складу корабля «Донбас» така ж позиція.

Більше інформації, більше емоцій з боку сімей військовослужбовців можна було побачити і почути на їхній зустрічі з Олексієм Чалим у Севастопольській міській раді. Поспілкувавшись із деякими жінками, картина окупації військових частин стала ще страшнішою. Як виявилося, деякі військові частини були заблоковані так, що дружин не підпускали передати їхнім чоловікам навіть їжу, засоби гігієни, зарядні пристрої для мобільних телефонів. Найгірше довелося прикордонникам із Балаклави, які у нічний час переправили свої катери до Одеси. Опинившись у чужому місті без грошей і документів, вони втратили будь-яку можливість потрапити додому.

На сьогоднішній день емоційне напруження вже трохи спало. Спочатку сама присутність озброєних людей біля військових частин викликала жах. А можливість бойових дій, які уявляли собі налякані члени сімей військовослужбовців, і зовсім виводила з рівноваги.

Зараз українські військові думають про свої подальші кроки. Ті, яким залишилося небагато до виходу на пенсію, вважають, що кращим варіантом для них є продовжувати службу у військових частинах на «материковій Україні». Цей вислів останнім часом став досить популярним. А багато хто вже шукає цивільну роботу. Проте, охочих служити під російським триколором залишається зовсім небагато.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG