Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:22

Бурхливий перебіг подій в Україні за час з початку Євромайдану до краху режиму Януковича, раптової анексії Криму Росією і нинішньої ситуації фінансово-економічного колапсу держави та нового політичного роздоріжжя під загрозою вторгнення російських танків – все це означає ні що інше, як історичне випробовування для українців на їхньому шляху до свободи.

Саме у такі рубіжні, критичні моменти для народу й вирішується його доля, випробовується вся міць, вся здатність вистояти перед, здавалося б, непереборним руйнівним ураганом історичних подій і досягнути, наперекір всьому, утвердження своєї волі та реалізації прагнень до свободи і суверенності.

Відомий український письменник Андрій Курков відповідає сьогодні у нашій програмі «Втеча від свободи» на наше запитання про те, що означають для українців отакі бурхливі, вибухові зміни в житті України – від ейфорії перемоги над авторитарним режимом, до відчуття приниження від втрати частини своєї території та намагання консолідуватися перед новими загрозами агресивного сусіда, з яким упродовж 23 років ніхто в Україні, не те, що не готувався, а навіть не думав воювати.

– В принципі – це знову практична боротьба за незалежність України, тому що, як виявляється, всі ці роки вона була повністю залежна від своїх політиків, які були повністю залежними від Росії, від російського газу. Євромайдан, можливо, вже і не здається таким динамічним, як потім раптова окупація та російські військові операції в Криму, та й наростання загрози російського вторгнення на сході України. А тепер – з одного боку – трошки зупинилася напруга на сході, а з іншого боку видно, що Росія продовжує виконувати свою давно вже приготовану програму й по анексії Криму, й по дальших напрямках тиску, в намаганнях розколоти Україну й повернути її частками до нової форми Радянського Союзу.

– Пане Курков, а от така швидка зміна влади в Україні, коли миттєво зайняті всі ключові посади і нова правляча сила вже оголошує своїх нових ворогів – чи не виглядає це якимось наперед підготовленим сценарієм?

– Ні, у нас в Україні, воно все, що робиться, робиться не за сценарієм , а виглядає досить хаотично. Якісь там елементи сценарію є, але вони не стосуються саме влади, вони стосуються інших якихось процесів. А так, в принципі, можна сказати, що українські політики навчаються плавати в незалежному морі. Тобто, в ситуації, яка не зовсім залежить від них. Але якщо вони навчаться плавати, то вони навчаться керувати цією не простою ситуацією. І поки-що у мене не було особливих підстав скаржитися, що вони зовсім ні на що не здатні. Може саме такий іспит і створить нову політичну еліту України, яка вже буде брати справді на себе чесну відповідальність за майбутнє країни, а не за власне своє майбутнє.

– Я маю на увазі дуже часті вирази у різних українських політичних аналізах, оцінках експертів на тему дежавю, що це, мовляв, люди, які вже були у владі, які вже мають певний досвід керування і знову прийшли до владного керма. І що від них очікувати тепер, коли й Євромайдан якось так розпорошився, розгубився ?

Заслуга людей, які стояли на Майдані, які загинули на Майдані, у тому, що зараз влада змінилася


– Я не знаю, що Ви думаєте про Євромайдан, але, на мою думку, Євромайдан – це настрій суспільства. Майдан – це не інструмент керування країною. Майдан навіть не може бути органом контролю якогось. Тому, в принципі, те, що до нього ставляться з повагою, і всі розуміють, що заслуга людей, які стояли на Майдані, які загинули на Майдані, у тому, що зараз влада змінилася. А очікувати сто відсотків нових обличь в уряді, чи в різних державних інституціях – це не реально, тому, що, в принципі, нові обличчя – це обличчя без досвіду і цей досвід для того, щоб утримати взагалі країну на плаву, обов’язково потрібен державі. Тому головне, щоб не було якихось одіозних персон знову при владі. Але все ж я думаю, що будуть і такі, і треба буде суспільству на це реагувати і Євромайдану на це реагувати, тому що Євромайдан і є суспільство. А так, щоби раптом змінилася влада і всі обличчя нові і потім шукаєш в інтернеті – хто це, а хто це – то, в принципі, із зовсім новими людьми нічого позитивного не буде.

Потрібна поступова заміна обличь, поступова заміна персоналій. І я думаю, що вона відбувається

Потрібна поступова заміна обличь, поступова заміна персоналій. І я думаю, що вона відбувається. Може, повільніше, аніж події взагалі навколо України і в Україні, але все ж і для мене, наприклад, є нові люди, мені цікаво за ними спостерігати, і дивитися та аналізувати, чи вони можуть досягнути якогось певного професійного рівня і залишитися в українській політиці, вже у новій державі.

– Пане Курков, ці бурхливі, вибухові, раптові для багатьох події, все ж розбудили багатьох, масу людей і на сході, і на півдні, всюди. Хто ці люди, що вони можуть зробити для держави, і що ці зміни несуть для України?

Зараз найкращий час для появи справжніх нових політичних партій, або для активізації партій, які вже існували


– Це питання стосується так само Євромайдану, як одне з попередніх питань. Тобто, в принципі, люди, які стали соціально й політично активним, якщо вони зупиняться, то зупиниться й розвиток країни. Тобто, зараз найкращий час для появи справжніх нових політичних партій, або для активізації партій, які вже існували і заснули та працювали лише перед виборами.

І так само це стосується і групи «Правий сектор», яка має стати партією і начебто Дмитро Ярош це налаштований зробити. І тоді якби само собою частина радикалізму цієї групи піде кудись, а їхня діяльність спрямовуватиметься у політичне русло. Тобто, всі, хто активний і хто відчуває відповідальність за країну та хоче бути причетним до цього – вони мають працювати в політиці, не обов’язково на рівні парламенту, а на рівні району. Бо я пам’ятаю у 2004 році і після Помаранчевої революції, скільки молоді пішло в різні партії. У тому числі, я пам’ятаю, спілкувався з активістами партії «Собор» в Хмельницькій області, і мені страшно сподобалося, що молодь, бізнесмени молоді і чиновники навіть, якби йшли і працювали – і на роботі, і потім приходили в партійний офіс, організовували зустрічі, і обговорювали все і впливали якось на розвиток власних міст, таких, як Кам’янець-Подільський, Дунаївці, Гусятин й інші. Тобто, все це в принципі реально, все це можна повторити. Але чому воно все зупинилося тоді, тому що тоді якраз почалися чвари між Тимошенко і Ющенком. І той так званий молодий резерв, який на білбордах запрошувала до влади, до участі в уряді Юлія Тимошенко, просто нікому виявився не потрібним. Тобто, головне, щоб зараз такого не сталося.

  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG