Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:52

Хто записався в «жертви бандерівців»


Український телеканал ТСН назвав репортаж про сім’ю Латарцевих «Фальшиві біженці»

Український телеканал ТСН назвав репортаж про сім’ю Латарцевих «Фальшиві біженці»

18 березня кур’єрським потягом у російське місто на Волзі прибув немолодий уже чоловік. Із ним дружина з дочкою і дві собаки йоркширської породи. Приїжджий не мав ні грошей, ні квартири, де вони могли б лежати, ні ключа, яким можна було б квартиру відімкнути. Але він мав чарівну фразу, яка повинна була відчинити всі двері. Він знав, що за дорученням губернатора йому вручать ключі від нової квартири, а якщо пощастить, і від двох.

Чарівна фраза точно відповідала політичному моментові і була відправлена до Ульяновська і ще у три регіони Росії електронною поштою.

«Я – жертва бандерівських репресій», – писав гість, викриваючи страшні звичаї Західної України.
Сергій Латарцев

Сергій Латарцев


…Звали немолодого чоловіка Сергій Латарцев. Зі своєї біографії він повідомляв тільки одну важливу подробицю: «Я – колишній лідер Костопільського відділення Партії регіонів».

За своє життя прибулець змінив багато занять. Жвавість характеру, що заважала йому присвятити себе якійсь одній справі, весь час кидала його в різні кінці Росії та України, а тепер привела в Ульяновськ без ключа, без квартири і без грошей.

Ульяновський губернатор Сергій Морозов першим відгукнувся на лист Латарцевих із Рівненської області, в якому були всі так потрібні російській владі сьогодні слова: «антиконституційні перевороти», «чорні сотні», «фашистський режим», «бандерівські гасла» і навіть «списки смертників»…

Так що зустрічали перших політичних біженців із України як партійно-урядову делегацію з братньої КНДР. На центральному вокзалі Ульяновська родину Латарцевих уже чекала демонстрація з плакатами «Ласкаво просимо!» і «Своїх не здаємо!».

Депутат Ульяновських законодавчих зборів від «Єдиної Росії» Олена Сорокіна пообіцяла Латарцевим турботу і піклування: «Поки ви не працевлаштувалися, не оселилися, ми вас будемо вести, не залишимо вас!».

Переселенець тонко знав систему поводження з депутатами та секретарями урядових, господарських і громадських організацій. Латарцев не став запевняти, що прибув у терміновій казенній справі. Казав, що вирішив перебратися в Росію ще до протистояння на Майдані, бо вони з дружиною, будучи активістами Партії регіонів у Костополі Рівненської області, зазнавали переслідувань із боку українських націоналістів: «Моїй родині постійно погрожують, а після початку рейдів «чорних сотень» ми змушені ховатися у знайомих, уникаючи смерті. Нас уже двічі грабували, били, під дулом автомата «купили» в нас машину, а телефонні погрози злилися в один суцільний дзвінок».

Свою роль у сучасній Росії Сергій Латарцев зрозумів правильно. Розповідав про розбудову осередку проросійської Партії регіонів у повітовому місті Костополі: «Ми її очолили в нульовому стані, почали з 3,5 відсотків на виборах і дійшли до 24 відсотків голосів».

Жваві журналісти записували промови Латарцевих, їх хапали за талію, вимагали від них подробиць. Вони розповідали " про жахи Західної України": «Чорні сотні» складають списки смертників і починають їхнє планомірне переслідування, знищуючи майно, б’ючи і принижуючи тих, хто не підтримує фашистського режиму»…
Уже в день прибуття Латарцевих до Ульяновська там відбувся мітинг на підтримку приєднання Криму до Росії

Уже в день прибуття Латарцевих до Ульяновська там відбувся мітинг на підтримку приєднання Криму до Росії. З трибуни промовляли вітання. Враження журналістів виливалися в одні й ті ж затерті, уживані, виваляні в пилу фрази: «Нові органи самоврядування, які називають себе «народними радами», за допомогою бойовиків із «народної самооборони» вершать суди Лінча над усіма російськомовними, інакодумцями».

На трибуну Сергій послав дружину. Марія Латарцева дякувала губернаторові Ульяновської області Сергієві Івановичу Морозову за теплу зустріч і надану допомогу й урочисто обіцяла: «Ми будемо гідними громадянами Ульяновської області та Російської Федерації».

Дякувати майбутнім громадянам Росії було за що. Латарцевих поселили в оплачений номер готелю «Волга». Глава сім’ї, за освітою авіаційний технік-механік, прийнятий на роботу на льотно-випробувальний комплекс заводу «Авіастар», хоча за фахом не працював із 1992 року. Підшукують роботу для дружини, вчительки початкових класів, і дочки-економіста, недавньої випускниці університету. В найкоротший термін усім трьом (як політемігрантам із «диктаторської України» в демократичну Росію) обіцяне російське громадянство.

Куди там Латарцеву до його попередника, який отримав у виконкомі міста Арбатова 8 рублів і три талони на обід у кооперативній їдальні «Колишній друг шлунка»! Глава Ульяновського обласного департаменту соціального захисту населення Катерина Сморода вже втішила росіян: Латарцевим можуть надати дві квартири, укомплектовані меблями і побутовою технікою: одну для подружжя, іншу – для дочки, яка побажала жити окремо.

Латарцева і його родину в Ульяновську опікує «Єдина Росія»: їм влаштовують інтерв’ю на телебаченні, чаювання з губернатором Сергієм Морозовим, прийняття в регіональній «Палаті справедливості» з онлайн-трансляцією. «Політемігранти» прийшли і на форум єдиноросів.
Я із задоволенням беру участь у всіх інтерв’ю та інших проектах


«Я із задоволенням беру участь у всіх інтерв’ю та інших проектах, тому що нам надали дійсну допомогу, і я відчуваю це не тільки на собі, – відповів Сергій Латарцев на запитання кореспондента Радіо Свобода Сергія Гогіна, чи не відчуває він себе інструментом пропаганди. – Ми із задоволенням пішли на форум «Єдиної Росії», тому що мені близька ця партія. Ми теж були у владній партії, і мені приємно, що «Єдина Росія» тут не робить тих помилок, які призвели до краху Партії регіонів».

Кореспонденти російських засобів інформації (у пресі з’явилися десятки однотипних публікацій) не можуть поскаржитися на відсутність сенсаційних вісток. Репортери відправляли «блискавки» у «Твіттер»: Латарцевим погрожував сам легендарний «Сашко Білий», їм били скло у квартирі.

«Наша родина волею випадку потрапила в особисті вороги Саші Білого, бо у відповідь на пропозицію «покаятися» ми заявили, що маємо свої переконання», – переконувала легковірних Марія Латарцева.

Зараз майбутні «гідні громадяни Ульяновської області та Російської Федерації» вивчають життя старого Симбірська і зручно влаштовуються в обласній політиці.

У цей же час у тихому українському повітовому місті Костополі мешканці дивуються повідомленням російської преси про те, що в них, виявляється, лютують банди «чорної сотні».

Зараз райцентр переживає дні всеукраїнської слави. Туди приїхали журналісти телеканалів ТСН, СТБ і «1 + 1».

У телесюжетах колишня дружина Латарцева Олена емоційно розповідає, що Сергій покинув матір-бабусю у пошуках «теплого місця», що рідний син засуджує його втечу до Росії…

Журналісти стверджують, що з районної каси Партії регіонів 6 років тому загадковим чином зникли 20 тисяч гривень. За дивним збігом, тоді ж таємниче зник із Костополя і партсекретар Латарцев.

З’явився він разом із новою дружиною Марією в Києві, потім біля моря недалеко від Ялти: трудився у кримському «Артеку». Партія регіонів багата, так що про втрату заявили, а потім на пошуки винних у крадіжці махнули рукою…

Скла у костопільській квартирі Латарцевих ніхто не бив. Квартири охочі до мандрів Латарцеви в Костополі не мають…

Вирішило вивчити українську долю Латарцевих і Радіо Свобода. Костопільський журналіст і історик Олександр Намозов непогано знає історію Латарцевих. Він розповів кореспондентові Радіо Свобода Володимирові Абарбанелю, що вже шість років «жертви репресій» не займались ніякою політичною діяльністю.

Намозов вважає, що Латарцеви зважилися на те, щоб оголосити себе політичними біженцями, тільки для того, щоб поправити своє злиденне матеріальне становище.

Журналіст, який не належить до жодної з українських партій, вражений сліпотою російської поліції і спецслужб: «Якби цю сім’ю перевірили, як слід, навряд чи вона удостоїлася б такої теплої зустрічі в Росії».

Рівненський кореспондент Радіо Свобода Валентина Одарченко встигла поцікавитися відносинами Латарцева і Саші Білого (це кличка нині вже вбитого рівненського активіста «Правого сектора» Олександра Музичка). Музичко здивовано сказав, що вперше чує таке прізвище.

Кореспондент Радіо Свобода Олена Поляковська зв’язалася з прес-службою костопільської міліції, щоб дізнатися, чи надходили туди заяви про погрози, замахи або пограбування від родини Латарцевих. Там її твердо запевнили, що захисту ці люди не просили.

Сьогодні немає жодного підтвердження моторошним розповідям Латарцевих про утиски, немає фактів знищення їхнього майна, немає жодного свідка того, що їм будь-що загрожувало.

Вся їхня історія про «політичних біженців» описується в російських засобах інформації виключно з їхніх власних слів. Російські чиновники демонструють разючу щедрість, роздаючи чималі гроші платників податків персонажам замовної постановки про «жертви репресій» «фашистського режиму» в Україні.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG