Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:25

Роман Чайковський

Як і у перефразованому вислові, що в заголовку цієї статті, від коми залежить усе. Чи, принаймні, – багато чого! І не тільки для тих, хто заявив про свої президентські прагнення, а передусім – для нас, громадян України.

Базовий електорат (як постпомаранчевий, так і пострегіональний) нікуди не подівся – він може змінитись хіба що на кілька відсотків.

Відтак, надзавдання Євромайдану – єдиний кандидат у першому турі – задля переконливої легітимної перемоги без залишку й натяку на питання щодо перегонів – як у прискіпливого Заходу, так і в братовбивчого Сходу.

Коли за кілька днів до завершення терміну подання документів на реєстрацію кандидатом в президенти, на телебаченні з’явились кадри зі спільного візиту Кличка і Порошенка до Лондона, багатьом, у принципі, вже тоді стало зрозумілим, що ці два важковаговика (у прямому і переносному значенні) спробують під час нинішньої президентської кампанії зіграти дуплетом. Йшлося лише про вибір конфігурації – коли один чи другий (скоріше – перший) і в якій формі зніме свою кандидатуру на користь іншого (другого).

Проте, видавалось, що Кличко таки буде кандидувати і, мабуть, зніметься вже ближче до дати виборів (хоча б через його попередні обіцянки – взяти участь у президентських перегонах і потребу підтримувати в тонусі власну політичну силу – УДАР перед дочасними парламентськими виборами, які, мабуть, теж не за горами). Проте обидва політики вирішили зекономити 2,5 мільйона гривень і цілком свідомо витратити ці (доволі невеликі як для обох) гроші на проведення виборчої кампанії. До того ж навіть і штаб Порошенка очолила права рука Кличка – Ковальчук.

Але рішення, зрозуміло, було пов’язане не з економією коштів. Головна мета такого кроку – спроба нейтралізації Тимошенко ще так би мовити у зародку. Височенний процент Порошенка, оприлюднений минулого тижня «групою соціологів», здивував багатьох. Але мабуть більше викликав подив наднизький рейтинг Кличка – одного з лідерів як парламентської, так і майданної опозиції. Його відсотки практично дорівнювали цифрам Тимошенко, котра ще навіть не оприлюднювала (на час проведення соціологічних досліджень) своїх (можливо для когось апріорних) президентських амбіцій (серед охочих прийти на вибори, за Порошенка – 36,2%, за Кличка – 12,9%, за Тимошенко – 12,0%).

Як конвертувати таку, не дуже приємну для Кличка, соціологію у позитив? Хоча б і шляхом створення сенсації про об’єднання зусиль найрентиговіших (а це формально, дійсно було так на той момент) кандидатів.

Що і хто рухали Кличком? Зрозуміло, насамперед, тверезий розрахунок. За той час, що залишився до виборів його відсоток міг не лише не збільшитись, а й суттєво впасти. Навіть застосувавши надзусилля і вийшовши у другий тур, там йому довелось би опонувати чи Порошенку, чи Тимошенко. І він, знаний ринговий боєць, у даному випадку вирішив навіть не наближати перспективу можливих дебатних двобоїв – результат, причому в обох випадках, відомий наперед. Можна говорити і про те, що Кличкові порадили так учинити його друзі з так званого «газового лобі». Їм після повернення до гри Тимошенко, принаймні, довелось би поділитись, якщо – не поступитись!

Зрозуміло, що після офіційної реєстрації рейтинги зміняться. Навіть –суттєво! І позиції Порошенка не виглядатимуть настільки впевнено. Навіть некандидування Кличка не відіб’ється пропорційним прирощенням рейтингу Порошенка. Саме тому в інформаційне поле була запущена теза про єдиного кандидата від «демократичних сил» і звернення Кличка (через, до речі, німецькі ЗМІ) до Тимошенко – знятись на користь «єдиного кандидата». Та чому звернулись тільки до неї? А не, припустимо, до Гриценка, Ляшка чи Тягнибока? Так, їхній рейтинг значно нижчий, але чом би не приплюсувати якихось 8%?

Кандидат має бути просто один!

Чому від балотування має відмовитись саме Тимошенко? Вона, омріяна президентством, щонайменше, вже чотири роки. Вона не визнала своєї поразки 2010-го. Вона була засуджена і посаджена «злочинним режимом» і вважає, що несправедливо віддала перебуванню за ґратами значну частину свого життя. І багато, за її ж словами, переосмислила, ба, навіть стала іншою…

Але, пересічний українець так само раптово може поставити схоже питання і Порошенку – чому б йому не посунути свої президентські амбіції? Так, він спочатку намагався додати європейського шарму уряду Азарова на посаді міністра економічного розвитку і торгівлі. Потім теж потерпав, передусім – економічно (один «Рошен» чого вартий). Він був одним зі спікерів Євромайдану. Провів чимало переговорів з представниками Євросоюзу і сприяв укладанню Угоди про асоціацію…

Відповідь на запитання, хто є найрейтинговішим кандидатом, стане більш менш зрозумілою незадовго до першого туру виборів. І тоді сміливо можна зніматись. Але саме тому кандидату, хто має нижчі показники. І головне завдання демократичної спільноти мало б полягати саме в тому, аби примусити знятись одного з двох найголовніших!

Для того, аби не допускати другого туру, а перемогти у першому. Саме перемога в один тур легітимізує не лише увесь виборчий процес, очільника держави Україна, нової президентської гілки, а й нову владу, загалом. Тому що у першому турі явка мусить бути значно вищою за рахунок участі в ньому південно-східного електорату. Невихід у другий тур їх умовного представника – байдуже Тігіпка чи Добкіна – призведе, з одного боку, до явища, відомого в політичних науках як абсентизм (коли «голосують» ногами, тобто – просто не йдуть на вибори), а з іншого до можливості появи в агресора нових козирів у грі в «легітимний-нелегітимний» щодо української влади і апелювання до людей південного сходу в контексті нехтування їхніми інтересами.

Збереження Української держави має бути таким собі наріжним каменем цього компромісу. Саме компромісу! Бо я впевнений, що той/та з ключових кандидатів, хто відмовиться від кандидування, не має залишитись осторонь подальших подій. Він/вона має бути залучений/а до дій нової владної команди в будь-який спосіб – чи це буде посада спікера в новому парламенті після виборів. Чи посада прем’єра (цінність якої, до речі, значно зросла після повернення до Конституції 2004 року і, мабуть, суттєво не знизиться після ухвалення нового Основного Закону).

Отже, питання не в тім, хто найкращий, найгідніший, найпідходящий... Кандидат має бути просто ОДИН! І решта про це мають знати. Дуже важливо – вибити ґрунт з під ніг ворога і об’єднавши зусилля довести перетворення, що почались в Україні, до логічного євроорієнтованого завершення.

P.S. Напередодні Тимошенко заявила, що не буде знімати свою кандидатуру на користь Порошенка. І це не виглядало як першоквітневий жарт. Хоча… Ніколи не кажи ніколи.

Роман Чайковський – журналіст, політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG