(Рубрика «Точка зору»)
Дейзі Сінделар
Швидкість і легкість, із якою Росія захопила владу на Кримському півострові, струсонула світ. Але фактори, які допомогли втілити цей задум Росії, склалися вже давно. Напрошується шість життєвих уроків, які можуть бути корисними для майбутніх диктаторів і країн, що намагаються вирватися з них.
1. Не здавайте ядерної зброї
Двадцять років тому Україна була третьою за величиною ядерною державою в світі. Вона мала стратегічні боєголовки та 1900 ракет із дальнім радіусом дії і 2400 з коротким, які колись були частиною арсеналу Холодної війни СРСР. Але Київ добровільно передав їх назад до Росії у 1994 році, коли вона підписала Будапештський меморандум про гарантії безпеки, обмінявши свою ядерну зброю на суверенітет і обіцянку, що Росія буде «утримуватися від застосування сили або загроз щодо застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України».
На той час здавалося, що угода вигідна. Але багато українських законодавців нині шкодують щодо цього рішення, визнавши те, що Пакистан та Індія знають упродовж десятиліть, що ракети сильніші, ніж меморандуми, коли мова йде про відлякування порушників від вашої землі. Або, як сказав USA Today депутат Верховної Ради Павло Різаненко, «Якщо у вас є ядерна зброя, до вас не вторгаються», – зазначає він. Так само пошкодувати про своє рішення можуть і Білорусь та Казахстан, які також підписали Будапештський меморандум і віддали свої ядерні ракети. Тим часом Іран і Північна Корея з меншою імовірністю, ніж будь-коли, піддадуться глобальному тиску щодо вимог до них відмовитися від створення ядерних ракет.
2. Угоди не мають сенсу
Дивись вище. Будапештський меморандум, не дивлячись на те, що його схвалили всі п’ять постійних членів Ради безпеки ООН,аж ніяк не стримав Владимира Путіна від захоплення Криму. Російський президент стверджує, що меморандум більше не має ваги через те, що нинішній уряд Києва прийшов до влади через «воєнний переворот» і не вважається легітимним в очах Москви.
Будапештська угода також не спонукала західних підписантів – США та Великобританію – до військового втручання проти Москви. Угода, як написано в її назві, завіряє, але не надає гарантій безпеки, які ні Вашингтон, ні Лондон не були готові надати в 1994 році (чи зараз).
Здійснивши анексію Криму, Москва порушила декілька угод, у тому числі Хартію ООН, Хартію ОБСЄ, Гельсінкські угоди 1975 року, двосторонній договір між Росією та Україною 1997 року і нещодавній додаток про продовження договору оренди Чорноморського флоту, за яким Росії надано кримські бази, а не право вводити тисячі додаткових військових. (Це не порушує Договір про звичайні збройні сили у Європі, але тільки тому, що Росія вийшла з угоди в 2007, за рік до війни з Грузією.)
3. Етнічна «чистка» працює
Володіння, як кажуть, це дев’ять десятих закону. І якщо ти дійсно хочеш претендувати на територію, то кращий спосіб зробити це – депортація місцевих жителів і встановлення свого народу новою більшістю. Ця тактика була успішною проти корінних американців у Сполучених Штатах, проти мусульман і хорватів у Боснії і проти мільйонів неслов’янських меншин у сталінському Радянському Союзі.
Понад 200 тисяч кримських татар були насильно вигнані з Криму в 1944 році під брехливим приводом нібито співпраці з нацистами. Сотні тисяч етнічних росіян були переселені на їхнє місце, зацементувавши вплив Москви та запевнивши лояльність півострова імперському центру. У 1980-х, коли кримські татари почали повертатися до Криму, який тоді був частиною Української РСР, вони стали порушниками та меншістю. Тепер, із нібито 97 відсотками тих, хто проголосував «за» на референдумі, Росія може говорити про те, що має «демократичну» підставу для свого захоплення території. Врешті-решт, «цифри не брешуть».
4. Якщо тобі вірять, це не брехня
І Адольф Гітлер, і його начальник пропаганди Йозеф Геббельс були затятими прихильниками Великої Брехні, брехні такої кричущої та послідовної, що люди воліли швидше прийняти її, ніж повірити, що таке можна вигадати. Путін із його підготовкою в КДБ та чутками про пластичні операції, які зробили вирази його обличчя «нечитабельними», використовує декілька Великих Неправд – і безліч маленьких – у своїй кримській кампанії:
- Права росіян порушають;
- Він стурбований тим, що права росіян порушують;
- Владу в Києві захопили фашисти;
- Ситуація настільки погана, що українці самі втікають до Росії;
- Російські військові не входили до України;
- «Ми не розглядаємо (анексію Криму)».
У ринку немає моралі – Олімпіада в Сочі нагадала про це доволі рано, коли такі спонсори, як McDonald's, Coca-Cola, та Procter & Gamble відмовилися впливати на Росію з приводу її антигомосексуальних законів через страх втратити свої прибутки. З кризою в Україні світові керівники виглядають так само безпомічно. Уряди Європи і США дуже неохоче пішли на те, щоб покарати дії Росії в Криму чимось більшим, ніж словами. Близько 63 мільярдів доларів покинули Росію лише в 2013 році. Їхнім пунктом призначення були швейцарські банки, карибські офшори й шикарна нерухомість у Лондоні, на Манхеттені та на півдні Франції.
Економічні труднощі зменшили здатність західних країн виступати в ролі моральних прапороносців – вони не тільки залежать від російських інвестицій, вони потенційно пов’язані з мафіозними мережами, які за ними стоять. (Центральний банк Росії підрахував, що дві третини капіталу країни – це доходи від злочинів, хабарів і ухиляння від сплати податків.)
Хоча українська криза струсонула російську економіку, яка нині вимірюється близько двома трильйонами доларів, анексія Криму коштувала, як мінімум, 3 мільярди доларів. Також не відомо, чи санкції будуть мати ефект на економіки Євросоюзу та США.
6. Патріотизм – це добре, крім випадків, коли це дуже-дуже погано
Путін провів більшу частину своїх років при владі, відновлюючи російську національну ідентичність – обтрушуючи Сталіна, воскрешаючи Російську православну церкву, оплакуючи розвал СРСР, займаючись дипломатією світового рівня та замінюючи радянський космополітизм більш національними тенденціями. Цей проект будування Великої Нації полегшив для лідера Кремля захоплення Криму, адже це було не просто природнім, а необхідним. Залишити Крим та його народи в біді, сказав Путін, «не було б ні чим іншим, ніж зрадою».
Але, викликавши патріотичні почуття вдома, Путін тоді спотворив їх в Україні, використавши протести Євромайдану для залякування росіян. Російський президент назвав сили, які вийшли на протест і замінили Віктора Януковича, націоналістами, неонацистами, русофобами та антисемітами. (Україна звинуватила Росію в постановці навмисних провокацій для просування цієї думки.) Ця палиця з двома кінцями, яка завжди працює на користь Росії, може знову опинитися в її руках, коли Росія буде вирішувати долю російських «патріотів» у Східній Україні, Північному Казахстані та деінде.
Дейзі Сінделар – оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
