Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:59

Київ має придумати, чому він найкращий у світі – дизайнер Ценципер


Російський дизайнер та підприємець Ілля Осколков-Ценципер

Російський дизайнер та підприємець Ілля Осколков-Ценципер

Київ – «Професіонали ніколи не вигадують нічого нового, бо і так усе знають. Тому я свідомо розучився думати, як професіонал», – так говорить про свої проекти російський дизайнер та підприємець Ілля Осколков-Ценципер, який приїхав до Києва як лектор освітньої програми «Культура 3.0». На початку 90-х він робив виставки сучасного мистецтва, у 2000-х створив журнал «Афиша», що сформував культурний образ Москви. Останнім найпомітнішим проектом Ценципера стала «Стрелка» – інститут медіа, архітектури та дизайну. Це некомерційний альтернативний виш, який пропонує новий погляд на розвиток міста зокрема і російського суспільства загалом. Радіо Свобода поговорило з Іллею Ценципером про знання, яких не дають у школі, й про те, як простір змінює людей.

– Ситуація зі школою як системою освіти трагічна в усьому світі. Справа не лише у радянській спадщині. Традиційна освіта сформувалася в епоху фабрик. Це своєрідна схема виробництва особистості за індустріальним зразком – однакові люди за однаковим штампованим методом. Чому ми вважаємо, що будь-який випускник російської школи має знати про пригоди Євгенія Онєгіна? Або чому усі мають вчити неорганічну хімію, а не, скажімо, археологію? Я до того, що це набір предметів, який сформувався сто років тому і не дуже змінився відтоді. Коли ми робили «Стрелку», виявилося, що одна з найбільших проблем блискучих студентів, які приходили туди вчитися після сильних російських вишів, – це невміння робити елементарні речі, наприклад, домовлятись з іншими людьми. Тому мені здається, що насамперед ми усі маємо погодитись, що наявна освіта нас не влаштовує. Без тиску з боку суспільства держава нічого змінювати не буде.

– Що поганого у тому, що «у Росії зараз кожен другий займається урбанізмом»?

– Це просто стало модним. Якщо хочете бути в тренді, назвіть себе урбаністом, і ви не пропадете. Мені здається, що найголовніше, що відбулося у Москві та інших деяких містах Росії – це просто зміни в свідомості, перш за все, міської влади під впливом прогресивної частини суспільства. До чиновників дійшов актуальніший образ людей, які живуть в цих містах. Звісно, й досі лишається багато комічного – коли, наприклад, з грандіозними почестями відкривають п’ять велопаркувань і подають це, як революцію.

– Ви стверджуєте, що для розвитку міста потрібно не наслідувати європейський досвід, а створювати власні прецеденти. Яким чином це можна реалізувати, скажімо, у Києві?

– Києву потрібно насамперед відповісти для себе на питання: «В чому ми найкращі в світі?» Треба зрозуміти, що можна продати світові, що тут є такого, чого немає більше ніде. Це можна назвати брендом або позиціонуванням, але насправді це значно ширше питання. В ідею міста мають вірити люди, які в ньому живуть. У мене є улюблена притча на цю тему. Якось я робив майстер-клас у Петербурзі і запросив туди вісьмох дуже модних англійських дизайнерів, найстаршому з них було років 35. Ніхто з них до того не був у Росії. Був початок травня, стояла чудова погода – просто ідеальний час, щоб опинитися в Пітері. Вони були приголомшені його красою, але цікаво те, що ніхто з них не мав жодного візуального уявлення про місто. Я спитав їх: а які міста зараз модні у Європі? Куди їдуть туристи? Вони кажуть: «Ну, по-перше, Гельсінкі». Якщо ви були коли-небудь в Гельсінкі, то знаєте, що воно схоже на вбоге передмістя Петербурга. Вражає, як фіни, останні кілька років послідовно розробляючи образ цього міста, перетворили Гельсінкі на щось, що перемагає Петербург в голові добре поінформованого молодого англійця.

– Як зміни у просторі змінюють людей?

– Простір визначає нашу взаємодію одне з одним. Щороку у Парку Горького десантники святкують, власне, День десантника. Вони купаються п’яними у фонтані, і їх вартує ОМОН. Коли ми починали проект реконструкції парку, усі казали мені: чудово, нарешті ти виженеш звідти тих страховиськ. А мені це здавалося жахливою ідеєю. Навіщо? Вони ж не злочинці. Зрозуміло, що це специфічні люди, але раз на рік мають повне право. Якщо вони бачать спецназ, який захищає від них усе навколо, то логічно, що вони поводитимуться агресивно, бо їх на це провокують. Іноді найкращий спосіб боротьби з агресією – самому не виявляти її. В Україні, як мені здається, існує більш осмислений підхід до цієї проблеми. Потрібно просто оптимізувати його, дати людям зрозуміти, що місто – це їхній простір.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG