Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:21
(Рубрика «Точка зору»)

Юрій Костенко

Міф 4. «В Україні була не ядерна зброя, а лише купа небезпечного брухту»

На старті ядерного роззброєння Україна не мала ніякої систематизованої інформації про свою ядерну зброю. УРСР не володіла повною інформацією про свій потенціал (і не лише ядерний), бо такі повноваження за часів Союзу республіки делегували Москві. Більше того: частина даних суворо охоронялася Кремлем як «топ-сікрет», і була недоступна навіть вищим посадовцям республіканського масштабу.

Я впритул зіткнувся з вакуумом даних у липні 1992 року, коли мене призначили керівником Спеціальної робочої групи, до повноважень якої входило напрацювання позиції Верховної Ради – тобто розробка проектів рішень парламенту щодо ядерного роззброєння. Наша група виявилася ще і єдиним офіційним утворенням в державі, яке фахово займалося збором інформації про українську частку радянської ядерної спадщини. На цьому шляху я зіткнувся зі спротивом, дезінформацією та дискредитацією.

Вище керівництво особливо не переймалися тим, як реально виміряти параметри українського ядерного статку. Президент Кравчук більше думав про те, як скоріше його позбутися. Він боявся, що Росія заявить про своє право на розташовану в Україні ядерну зброю і введе на українську територію свої війська. СБУ (очолюване на той час Євгеном Марчуком) на додачу до цього ретранслювало йому московські «страшилки» на тему «якщо швидко все не віддати – воно як бабахне!».

Окрім СБУ, позицію «віддати все, і негайно» підтримував також МЗС. Тому ці відомства не вважали за потрібне шукати інформацію про характеристики боєзарядів – тобто про те, скільки ж ми плутонію й урану передаємо Росії, якою є їх вартість та енергетична цінність.

Академія Наук практично усунулася від формування фахової позиції України, хоча ми включали її представників до складу експертних груп. Росія акуратно постачала і науковців, і урядовців власною інформацією, тож вони не подали жодного аналітичного чи оціночного документа, базованого на якихось інших розрахунках, окрім російських. Будь-які інші дані про обсяги та параметри ядерної зброї України цілеспрямовано дискредитувалися. Отож реально інформація, особливо секретна, добувалася не завдяки цим установам.

Оскільки у нас абсолютно не було ні фахівців у темі ядерного бойового заряду, ні навіть знання про точну кількість самих боєзарядів, збирати дані доводилося з нуля – і по крихтах. Дані про вагові характеристики ядерних боєзарядів, які ми на сьогодні маємо, – це, фактично, те, що всупереч обставинам вдалося зібрати. Сьогодні вони публікуються вперше.

Скільки одиниць?

Що було достеменно відомо – так це те, що на нашій території дислокувалися два типи стратегічних ядерних озброєнь: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) – 130 рідкопаливних СС-19 та 46 твердопаливних СС-24, та важкі бомбардувальники з крилатими ракетами, а також різноманітна тактична ядерна зброя.

Ракети були розташовані в 176 шахтних пускових установках (ШПУ) у чотирьох дивізіях 43-ї стратегічної армії. Найбільш потужні, твердопаливні ракети останнього (на той час) покоління СС-24 виробництва українського «Південмашу», дислокувалися у Миколаївській і Кіровоградській областях. Американці їх називали «Сатана». Одна ракета несла 10 боєголовок. Вона настільки була руйнівною, що навіть в Америці на той час не було аналогічних носіїв із такою кількістю боєзарядів і такої потужності. Рідкопаливні дислокувалися на території ракетної армії у Вінницькій та Хмельницькій областях.

Інших достеменних цифр не було.

Так, бомбардувальників за даними Міноборони, наданими на початку 1993 року нашій робочій групі, їх було 36 – із 274 боєзарядами. Британський журнал The World Today за червень 1993 року вказує на 416 ядерних боєголовок. «Дзеркало тижня» дало інші цифри: «У складі 46-ї стратегічної повітряної армії перебували 43 дальніх бомбардувальники-ракетоносці: 14 літаків Ту-05МС (вони несли по 8 крилатих ракет АС-15) та 29 суперсучасних Ту-160, здатних нести по 16 крилатих ракет з дальністю польоту близько 3 тисяч кілометрів».

А ось як описувала у листопаді 1992 року наш арсенал «Нью-Йорк Таймс»: «Україна володіла більш як 4000 одиницями ядерної зброї. Хоча їх чисельність була зменшена завдяки передачі Росії усіх нестратегічних озброєнь, сьогодні в Україні залишається 1200 ядерних боєголовок на 176 міжконтинентальних ракетах. А також 34 стратегічні бомбардувальники, оснащені ядерною зброєю».

За згаданими даними Міноборони України, стратегічні ракети та бомбардувальники несли разом 1514 ядерних боєзарядів. Проте в довідці, інформацію для якої готував МЗС, йдеться про 1656 одиниць. Ще одна версія (її оприлюднив член комісії Верховної Ради у закордонних справах Микола Баландюк) – окрім 1656 боєголовок, розміщених на МБР, було ще 500 крилатих ракет і важких ядерних бомб в арсеналі 30 бомбардувальників. «Дзеркало тижня» називало загальне число 1837. А на слуханнях у Комісії сенату США з міжнародних питань 24 червня 1993 року було заявлено, що Україна має 2 тисячі ядерних боєголовок стратегічних озброєнь. (У наведених нижче розрахунках використано цифру 1,8 тисячі одиниць).

Єдиною невідомою для робочої групи величиною лишалася кількість тактичної ядерної зброї. Вона знаходилася в різних військах різного підпорядкування (Чорноморський флот, зокрема, мав на озброєні ядерні торпеди та ядерні міни і снаряди; сухопутні війська – велику кількість тактичних та оперативно-тактичних ракет, оснащених ядерними боєголовками; війська ПО та ППО також мали ядерні боєзаряди).

Щодо загального числа, то з даних «Нью-Йорк Таймс» випливає цифра 2800; колишній очільник російської делегації на переговорах з Україною, дипломат Юрій Дубінін у своїй статті називає цифру близько 3 тисяч, а «Спектейтор» 26 червня 1993 року писав, що «Україна вже передала до Росії 4200 тактичних озброєнь» Точні дані були лише у Генштабі ЗС СРСР. (У наведених далі розрахунках використано цифру 3,5 тисяч).

Отже, підсумовуючи інформацію з різних джерел, можна так описати ядерний арсенал України:
  • МБР: 130 рідкопаливних СС-19, 46 твердопаливних СС-24
  • Важкі бомбардувальники: від 30 до 43
  • Ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156
  • Тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200
  • Шахтні пускові установки: 176.

Скільки ядерних матеріалів?

Згідно з документом ООН №6858 («Остання можливість застосування ядерної зброї») для виготовлення атомного боєприпасу малого калібру (це тактична зброя) необхідно: плутонію (95%) – 8 кг, урану-235 (U 235, ВЗУ 90-95%) – 25 кг, урану-233 (U 233 ) – 8 кг. Ці дані затвердило МАГАТЕ.
.

Ця методика дозволяє приблизно визначити обсяги ядерних матеріалів, які Україна передала Росії з тактичними боєголовками. Помноживши на 3,5 тисячі, у підсумку отримуємо: плутонію – 28 т, урану-235 – 87,5 т та урану-233 – 28 т.

Дані щодо типів ядерних боєзарядів тактичної зброї, розташованої на території України, які неофіційно отримала наша робоча група, свідчить про коректність розрахунків за цією методикою. В Україні було 9 типів ядерних боєзарядів, вага урану-235 в яких становила від 7 до 11 кг, а плутонію – від 7 до 16 кг.

Отже, найбільш імовірно, що лише в тактичній ядерній зброї було: високозбагаченого урану (понад 95%) – 30-35 т, плутонію (понад 95%) – 40-45 т.

Щодо стратегічної зброї, то кількість ядерних матеріалів там, за різними оцінками, у 2-3 рази більша, ніж у тактичній. Наведена в «Комсомольской правде» за 13 лютого 1992 року пропорція («кожна боєголовка тактичної ядерної ракети містить 7 кг збройового плутонію, стратегічних – у 2-3 рази більше») підтверджується іншими даними. Так, вміст високозбагаченого урану (90-95%) в боєголовці стратегічної зброї середньої потужності різні джерела оцінюють від 15 до 35 кг.

Оскільки в Україні на стратегічних носіях були ядерні боєзаряди великої потужності, розрахунок показує, що в них було: плутонію – 27-40 т, урану-235 – 50-68 т.

Коректність розрахунків підтверджується і даними робочої групи Харківського фізико-технічного інституту (ХФТІ), яка вела переговори з Росією щодо компенсації Україні за стратегічну зброю. Так, у розрахунках переробки ВЗУ у паливні касети для українських АЕС (ТВЕЛи) фігурувала цифра 64 т урану-235.

Отже, всього в українській тактичній та стратегічній зброї було 67-85 т збройового плутонію та 80-102 т високозбагаченого урану.

Скільки це коштує?

Але найбільшою проблемою для нашої робочої групи було знайти дані щодо вартості ядерних матеріалів, які використовуються для виготовлення зброї масового знищення. Враховуючи, що торгівля ними категорично заборонена міжнародним Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, їх ринкової вартості не існує. Тож ми шукали вартість їх виробництва і використовували всі можливі джерела.

У лютому 1992 року «Комсомольська правда» в статті «Мы не настолько богаты, чтобы торговать боеголовками», з посиланням на західну пресу, назвала такі цифри: «вартість тонни збройового урану – 100 млн. дол., тонни збройового плутонію – від 500 млн. до 1 млрд дол.»

Вона також писала: «Навіть за скромними оцінками, вартість 5-6 тис. скорочуваних ядерних боєголовок тактичної зброї дорівнює сумі нашого (тобто СРСР – ред.) зовнішнього боргу!». Зовнішній борг СРСР на той час становив 60 млрд. доларів.

Наприкінці того ж 1992 року в «Голосі України» опубліковано інформацію, що від демонтажу близько 6 тисяч американських боєголовок США може отримати ядерного палива для АЕС вартістю 50 млрд. дол.

На думку американських експертів, лише за ВЗУ, вилучений із близько 5 тисяч ядерних боєголовок, Україна мала б отримати ядерного палива на суму 8-10 млрд. дол.

Підтвердження інформації про те, що згаданий у ЗМІ порядок цифр реалістичний, я отримав на міжнародній конференції у Москві влітку 1992 року. Росіяни, американці і британці давали різного роду оціночні характеристики виробництва тонни плутонію та високозбагаченого урану. Там я узагальнив усі уривчасті дані, які до того отримував або з преси, або при персональних контактах.

А в жовтні 1992-го з’явилася ще одна важлива інформація: «Московские новости» у статті «Кого обогатит обогащенний уран?» повідомили про таємну угоду між Росією та США щодо продажу 500 т ВЗУ, вивільнених у процесі ядерного роззброєння. Характеризуючи цей обсяг, російська преса писала, що «його вистачить мінімум на 10 років роботи всіх американських реакторів, або на два з половиною – для всього світу». До відома: в США – 180 реакторів, в Україні – 15.

Незаперечний факт, що в цій масі враховувався і український уран, дав можливість нашій групі ставити питання про компенсацію Україні за передачу Росії ядерних боєголовок.

Докладніше суть цієї угоди подало радіо «Вільна Європа» («Радіо Свобода») у дослідженні в лютому 1993 році. Зокрема, там названо суму угоди (5 млрд. дол.) та частку, на яку може претендувати Україна – 1-2 млрд. дол. Утім, через півтора місяці у своєму листі посол США в Україні Роман Попадюк офіційно назвав іншу суму угоди: 11 млрд. дол. Отже, лише за цією угодою вартість компенсації Україні мала становити 2-4 млрд. дол.

Підтвердженням коректності наших розрахунків є те, що у червні 2001 року «Група семи» погодилася виділити Росії 20 млрд. дол. за скорочення стратегічних ядерних озброєнь за договором СТАРТ-2.

Проте, коли наприкінці 1992 року я прийшов до Кравчука і сказав: «Леоніде Макаровичу, тільки най-найобережніші оцінки того, що ми віддаємо Росії, показують, що ми повинні вимагати від неї мінімум 10 млрд. доларів», – він відповів: «Ти що – здурів? Хто ж нам заплатить такі гроші?! Звідки у тебе всі оці цифри? Це більше, ніж наш бюджет!». Він більше довіряв дезінформації, якою його накачували СБУ та українські «фахівці-професіонали», які користувалися даними російських спецслужб. І ця довіра збереглася в нього аж до останньої вивезеної боєголовки.

Однак і цифра, яка так налякала Кравчука, була далеко неповною. Поступово отримуючи інформацію про кількісні характеристики боєзарядів, ми могли зробити більш точні підрахунки. Якщо виходити із названої вище ціни виробництва ядерних матеріалів, то, передаючи 80-102 т ВЗУ та 67-85 т плутонію, Україна віддавала Росії матеріальних цінностей на астрономічну суму: 8-10 млрд. дол. за ВЗУ та 33,5-42,5 млрд. дол. за плутоній (це при мінімальній оцінці – 500 млн. дол. за 1 т вартості його виробництва).

Тобто загалом це цінності загально вартістю 41,4-52,5 млрд. доларів!

Нагадаю: увесь держбюджет України у 92-93 роках складав 7-9 млрд. доларів.

Одразу зауважу, що йдеться про цифри, актуальні на початок 90-х років минулого століття. Є загальна динаміка зростання цін що на черевики, що на зброю. Тому зараз будь-які цифри треба, умовно кажучи, помножити на 5 чи 10.

**
Отже, у вигляді ядерної зброї Україна мала мільярдні ресурси, які (за досить обережними підрахунками) обчислювалися сумою до 7 державних бюджетів. Україна мала заявляти власну ціну та умови, на яких ми погоджувалися роззброюватися, виходячи зі свого національного інтересу.

У цій ситуації більшого абсурду, ніж канючення українським МЗСом у США 175 млн. дол. технічної допомоги для перевезення ядерних боєголовок до Росії – замість того, щоб активно поширювати серед усіх посольств Заходу інформації про нашу ціну за передачу таких матеріальних цінностей, – світ ще не бачив.

Коли пізніше на одній із міжнародних зустрічей у приватній розмові з одним американським політиком я висловив жаль з приводу того, що Україна не використала всі свої можливості і фактично за безцінь віддала третій у світі ядерний потенціал, він, розсміявшись мені в обличчя, відповів: «А чого ж ви такі дурні?»

(Наступного тижня читайте на сайті Радіо Свобода»: Міф 5. «Ядерна зброя могла вибухнути, і її треба було швидше позбутися»)

Попередні публікації:

10 міфів про ядерне роззброєння України
Міф 1. «Ядерне роззброєння – ініціатива українського народу»
Міф 2. «США – кращий друг України» / «Росія – кращий друг України
Міф 3. «Ми надто слабкі, щоб протистояти тиску «наддержав»

Юрій Костенко – голова Спеціальної робочої групи з підготовки до ратифікації Договору СТАРТ-1 (1992-94), перший керівник української урядової делегації на переговорах з Росією щодо ядерної зброї (1993), міністр охорони довкілля та ядерної безпеки (1992-98).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG