Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 01:04
Брюссель – У понеділок у Люксембурзі на чергову нараду щодо ситуації в Україні зберуться голови європейських дипломатичних відомств. Очікується, що на засіданні домовляться до розширення списків осіб, на яких накладені майнові та візові санкції. Але наскільки дієвою у цьому питанні є політика об’єднаної Європи? Науковець та політолог із Французького інституту геополітики Жан-Сільвестр Монґреньє в інтерв’ю Радіо Свобода пояснює, чому вплив ЄС на ситуацію є обмеженим.

– Політика нинішньої Росії стисло характеризується трьома «р»: «реваншизм» і «ревізіонізм» (що включає силовий перегляд кордонів, прикладом якого є Україна) і, нарешті, «реуніфікація», тобто бажання повернути до своєї орбіти якомога більше країн, що належали колишньому Радянському Союзу, для створення нового Євразійського союзу. У цьому сенсі, Україна – це перехідна держава, яка довго перебувала у сірій зоні між об’єднаною Європою та НАТО – з одного боку, а з іншого – Росією, яка за будь-якою ціною прагне відродження чогось на кшталт Радянського Союзу.

– З огляду на нинішню кризу, в центрі якої опинилася Україна, Європейський союз швидше нагадує місце для дискусій і аж ніяк не схожий на одного з активних чи головних акторів. Що заважає співдружності європейський держав діяти одним фронтом?

– Порівняно з минулим, коли між членами ЄС на сході та заході існували розбіжності, нині ситуація інша. Тоді держави на заході, на відміну від східних, щодо Росії почувалися у безпеці. Сьогодні ж, всі усередині ЄС і НАТО згодні з тим, що Володимир Путін веде небезпечну політику експансії, тобто, розширення зон панування й впливу. У сенсі діагностики ситуації у Європі помітний значний прогрес. Водночас, коли говорити про відповідь на українську кризу, то Європейський союз – це не силова структура. Тут є 28 держав із міжурядовими механізмами, де ухвалення рішень потребує чимало часу. Тобто, тут немає такої ефективної та швидкої реакції, як наприклад, у Сполучених Штатів. З іншого боку, то правда, що деякі країни ЄС часто вагаються, сприймаючи те, що діється в і навколо України, як щось короткочасне, як тимчасовий приступ лихоманки у Путіна. Вони вірять, що на відокремленні Криму все завершиться. Водночас, беручи до уваги рішення НАТО, де членами є все ті ж європейські країни, виникає переконання, що ми переживаємо кризу, яка є переломним моментом і через це в ЄС відбувається перерозташування сил.
Європейський союз – це не силова структура. Тут є 28 держав із міжурядовими механізмами, де ухвалення рішень потребує чимало часу

– І все ж, беручи до уваги те, що донині було зроблено об’єднаною Європою для того, щоб зупинити Путіна, напрошуються думки, що ЄС у цій кризі справжнім гравцем себе ще не виявив?

– Так, це не є справжній гравець у геостратегічному розумінні. Європейський союз – це не Сполучені Штати. Тут немає справжнього федерального уряду, який стояв би над державами, міг би вести справжню дипломатію та зовнішню політику і швидко реагувати й діяти на випередження. Тобто, ЄС дійсно не виглядає, як потужна структура.

– Тоді хто в ЄС, на кордонах якого розгортається геополітичне протистояння, може взяти на себе роль активного гравця?

– Це – найважливіші держави Євросоюзу: Франція, Німеччина, Великобританія чи, дещо меншою мірою, Італія. До того ж, є Польща, яка веде дуже активну дипломатію та зайняла в Євросоюзі ключове місце. Головне – згода між цими країнами щодо напрямку дій ЄС. Якщо вони поділяють один аналіз, то накласти подальші санкції на Росію стає доволі просто.
ЄС не виглядає, як потужна структура.

– Тобто, подальші покарання Росії за вчинене можуть розглядатися й сьогодні, на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі?

– Так, (про санкції) йтиметься, бо все свідчить про те, що ми маємо справу не з тимчасовою кризою і що це не є раптовою зміною настрою Путіна, який міг подумати: гаразд, континентальну Україну я втратив, то хоч заберу Крим і там зупинюся. Очевидно, що Путін на цьому не зупиниться, як про це свідчать безперечні докази щодо його глобальних планів. Тому ми й рухаємося до нових санкцій. Все свідчить про те, що гряде велика зміна у відносинах між Євросоюзом та Росією.
Путін не зупиниться, як про це свідчать безперечні докази щодо його глобальних планів. Тому ми й рухаємося до нових санкцій

– Отже, нова Холодна війна, чи, перефразовуючи по-сучасному, Холодний мир?

– Безумовно, тривають очевидні маніпулювання з боку Росії, яка намагається в Україні скористатися деякими локальними проблемами й розбіжностями для дестабілізації держави. Крим взяли, тепер щонайменше, Кремль хоче прямо контролювати схід та південь, водночас перешкодивши урядові в Києві геополітично розвернутися на Захід. А між Росією та Заходом відносини все більше нагадують Холодну війну. Хоча глобальний контекст вже дещо інший, все ж між євроатлантичним та євразійським просторами встановлюється дещо доволі схоже на Холодну війну. Можемо говорити про Холодний мир, щоб уникати старих термінів, але факт є фактом: ми вступили до періоду конфлікту між Росією та Заходом.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG