Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:42
(Рубрика «Точка зору»)

Фото ялтинського «Ластівчиного гнізда» з написом «Скажи мені, чий Крим, і я скажу тобі, хто ти», яке днями активно поширювалося у Фейсбуці, – це, звісно, жарт, але не зовсім. Цілком дієвий тест, причому не тільки для внутрішнього вжитку, а й на експорт – і східний, і західний. З одного боку, офіційний ЄС демонструє стійку позицію щодо «кримської авантюри» Путіна, не визнаючи анексії півострова, але з іншого – окремі європарламентарі та інші чиновники можуть мати альтернативну точку зору.

Дуже цікаво простежити, наприклад, хто приїздив «моніторити» кримський «референдум» та як на це реагували (або не реагували) в ЄС. В межах ПАРЄ не менш цікаво – хто голосував проти жорсткої щодо Росії «української» резолюції, хто був «проти», а хто «за» позбавлення Російської Федерації права голосу. Росія вміє знаходити підходи. У четвер 17 квітня Європарламент голосуватиме з приводу «української» резолюції. Результати цього голосування будуть дуже показовими, тим більше, що це останнє засідання Європарламенту напередодні виборів 25 травня. Сьогодні ж, під час дебатів щодо тексту резолюції в Страсбурзі дехто із євродепутатів заявляв про те, що Крим – це, мовляв, споконвічно російська земля...

Але не тільки Росія вміє знаходити підходи.. У своїх цілях окремих єврочиновників використовує, наприклад, Азербайджан. Розвиток подій довкола Криму збігся з однією цікавою в цьому сенсі подією – оприлюдненням висновків розслідування участі шести депутатів Європарламенту в спостереженні за минулорічними президентськими виборами в Азербайджані. Розслідування проводила спеціальна група членів Європарламенту, яка відстежує дотримання колегами так званого кодексу поведінки європарламентаря. Які висновки розслідування? Про що вони свідчать? Та чи може цей досвід бути корисним для України в контексті кримського «референдуму» з його «міжнародними спостерігачами»?

«Ікорна дипломатія»

Минулого року в Азербайджані відбулися президентські вибори – саме так, як може відбуватися волевиявлення в «сировинній» державі з авторитарними традиціями та «династійним» правителем. Інтрига, втім, таки з’явилася. На відміну від місії спостерігачів Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, яка висловилася про вибори вкрай критично, висновки групи з дев’яти членів Європейського парламенту, які були присутні в Азербайджані з короткостроковою місією, виявилися надто вже компліментарними. У спільній із ПАРЄ заяві вони назвали вибори «вільними, чесними та прозорими». Цей меседж був використаний азербайджанською владою по повній програмі, і
зранку до вечора крутився в телевізорі. А представників активної частини суспільства такий висновок, м’яко кажучи, дуже здивував. «Тоді почав працювати механізм громадянського суспільства в Азербайджані, почалися скарги щодо цього звіту, котрий не вважали об’єктивним, – розповідає активіст Громадянського руху NIDA Тургут Гамбар, семеро колег котрого наразі перебувають у в’язниці за абсурдними звинуваченнями та визнані в’язнями сумління. – У підсумку почалося розслідування».

Азербайджанською мандрівкою європарламентарів зацікавилася група депутатів, які моніторять дотримання так званого кодексу поведінки європарламентаря. Претензії були висунуті словенському лібералу Ivo Vajgl, естонському лібералу Kristiina Ojuland, центристсько-лівому хорвату Oleg Valjalo, поляку з групи «Європа свободи та демократії» Jacek Wlosowicz, болгарину із тієї самої групи Slavi Binev, а також крайньому правому євродепутату з Британії Nick Griffin. Суть претензій полягала в тому, що вони не повідомили Європарламент про подробиці своєї поїздки. Згідно з кодексом поведінки європарламентарів, про фінансування, отримане депутатами на ту чи іншу поїздку, включно з дорогою та проживанням (якщо це все оплачене організатором), вони повинні повідомити до кінця місяця наступного після місяця, коли відбулася подія. Згадані депутати спізнилися на кілька місяців, і надали інформацію тільки після того, як їх попередили про можливі наслідки. Видання European Voice зауважує, що більшість видатків на подорож цих депутатів була оплачена парламентом Азербайджану, а також двома організаціями, які відмовилися розкривати джерело свого фінансування – берлінська Спілка просування німецько-азербайджанських відносин (Society for the Promotion of German-Azerbaijani Relations (GEFDAB) та Європейська академія спостереження за виборами (European Academy for Elections Observation (EAEO), зареєстрована в Бельгії.

Згідно з процедурою роботи європарламентської «етичної комісії», остаточне рішення виноситься президентом. І в цьому випадку Мартін Шульц вирішив не застосовувати до європарламентарів санкцій, адже, згідно з офіційною позицією, порушення є недостатніми. Вирішено обмежитися попередженням.

Експерти та правозахисники, з якими нам доводилося обговорювати цю ситуацію, зазначають, що тут є кілька проблем. Одна – суто технічна: процедура роботи спостережної місії, що обмежується кількома днями, не дозволяє оцінити якість виборів, тим більше в країнах, де технології маніпулювання, на відміну від інститутів демократії, дуже розвинені. Друга проблема – бюрократична, на яку, власне, європарламентська комісія й відреагувала: повідомили чи не повідомили про свою поїздку і про джерела фінансування та чи зробили це вчасно. Але є ще й третя: «ікорна дипломатія». Азербайджанські правозахисники не ставляться до розслідування «етичної комісії» Європарламенту як до чогось, що варто сприймати всерйоз, адже поїздка євродепутатів розглядалася не з точки зору проблеми легітимації сфальшованих, за їхніми словами, виборів, а з точки зору порушення бюрократичної процедури.

«Виборчий процес – це не тільки день голосування. Навіть якби в день голосування не було жодної фальсифікації, ці вибори все одно не були б справедливими, – каже Інтігам Алієв, азербайджанський правозахисник і адвокат, лауреат премії Homo Homini 2012 року як найкращий правозахисник світу. – У документах БДІПЛ ОБСЄ сказано, що за відсутності трьох умов вибори не можуть вважатися чесними: незалежні медіа, незалежні виборчі комісії, можливість реалізації права громадян на мирні зібрання. Якщо за відсутності цих умов спостерігач стверджує, що вибори були справедливі, для мене це означає одне: він підкуплений. Раніше я про це не говорив, адже я юрист, але зараз я можу відкрито про це заявляти, адже термін «ікорна дипломатія» навіть був опублікований в одній із резолюцій ПАРЄ».

Завдання – знищити ЄС зсередини?

Для України ця азербайджанська історія важлива в кримському контексті. Ми в жодному разі не співставляємо президентські вибори в Азербайджані та кримський «референдум», але ці події цікаво порівняти саме в сенсі моніторингової діяльності європарламентарів на пострадянському просторі. Адже серед спостерігачів на кримському «референдумі», про яких уже писано немало, була в тому числі член Європарламенту від Латвії Тетяна Жданок. Її, а також заяви інших представників ЄС (майже всі вони – політичні маргінали в своїх країнах) про «чесний, легітимний референдум» так само зранку до ночі крутили на місцевих каналах. І мета та сама: одурманити місцеве населення, а ніяка не міжнародна оцінка. Усе одно народ не дізнається, що ці «спостерігачі» – представники крайніх правих партій, а якщо й дізнається, то це йому навряд чи про щось скаже.

Не Україні з нашим депутатських корпусом, представники якого очолюють озброєні Росією сепаратистські рухи, робити б зауваження членам Європейського парламенту. Але, з іншого боку, Україні дуже хочеться на когось рівнятися, і щоб цей «хтось» не сповідував подвійних стандартів. Тим більше перед загрозою війни.

Ми спробували з’ясувати, чи можна у випадку з кримським «референдумом» залучити механізми перевірки подробиць участі в ньому Тетяни Жданок, але виявилося, що свою поїздку до Криму Жданок позиціонувала як приватну. Хоча, як повідомляє видання «Новий регіон» із посиланням на латвійський портал Delfi, вона таки розраховувала на відшкодування витрат, утім, Європарламент їй відмовив. Таким чином, будь-які механізми контролю з боку Європарламенту стали неможливими, адже вони діють тільки у випадку офіційних поїздок євродепутатів. У решті ж випадків європарламентар може підтримувати все, що не заборонене законом. А оцінка його діяльності – це справа виборців.

Щоправда, є ще партійний механізм. Але він також не спрацював. «Зелена» євродепутат-німкеня Реббека Хармс, одна з небагатьох, хто підтримує Україну, закликала колег виключити Жданок із фракції «Європейського вільного альянсу» через підтримку російської агресії в Криму. Але потім щось змінилось, і на засіданні фракції минулого вівторка це питання навіть не розглядалося. Як пише Delfi, воно не було внесене в порядок денний через те, що був відсутній єдиний, хто виступив за виключення Жданок – Марк Демесмакер (євродепутат із Бельгії, ще один симпатик Євромайдану). «На засіданні обговорили… результати поїздки Жданок…. та зафіксували наявність різних позицій», що, на думку ведучого засідання, депутата від Шотландії Ієна Хадчтона та голови групи «ЕВА» з Вельсу Джила Еванса, «не є перепоною для спільної роботи депутатів фракції», – йдеться у виданні.

Ми намагалися отримати коментарі з цього приводу особисто Реббеки Хармс та Марка Демесмакера, але наразі вони не відреагували на запити. Натомість, наші джерела в Європарламенті стверджують, що Тетяну Жданок не люблять і самі балтійці. Поширена думка, що вона прийшла «знищувати Європарламент
зсередини».

Є всі підстави вважати, що це не просто чутки, і що Жданок така не одна. Деструктивні впливи, що приходять у ЄС зі сходу разом із солідними капіталами та сировиною, мають різну природу. Часом це небажання йти на пряму конфронтацію з Росією, те, що професор Володимир Василенко днями, під час Київського безпекового форуму назвав don’t irritate Russia policy («політика недратування Росії»), часом – згадана «ікорна дипломатія», а часом – глибокі «підшкірні» фактори. Росія роками підтримує праворадикальні партії Європи, а на Заході та в самій Україні цього помічати не хочуть, каже старший науковий співробітник Програми з питань Росії та Євразії лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Джеймс Шерр.

«Має бути усвідомлення на Заході та в Україні багаторічних зусиль Росії щодо вирощування та підтримки правих і крайніх правих партій Європи. Росіяни засуджують український уряд як фашистський, у той самий час підтримуючи фашистські праворадикальні партії Європи, – каже Шерр. – І ми повинні привертати до цього увагу. Нам усім потрібно викривати тих людей та організації на Заході, які працюють за російським порядком денним».

До речі, українська громада Брюсселя обіцяла акцію, присвячену кримському вояжу Жданок. Саме час, колеги, саме час.

Марія Томак – журналістка Центру громадянських свобод, активістка «Євромайдану SOS»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG