Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 19:02

Головні вороги Володимира Путіна


Телевізійна «пряма лінія» президента Росії Володимира Путіна, 17 квітня 2014 року

Телевізійна «пряма лінія» президента Росії Володимира Путіна, 17 квітня 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Телевізійні «прямі лінії» Володимира Путіна завжди були однією з головних подій, які обговорювали політики, журналісти та прості громадяни. Розпочались вони з анекдотів – Путін на початку своєї кар'єри виступав у ролі своєрідного Діда Мороза, до якого співгромадяни могли звернутися з проханнями ялинку на центральній площі поставити або воду провести. Але тепер «пряма лінія» стала справжньою демонстрацією імператорської величі. Тепер з Путіним вже не сперечаються, у нього особливо навіть нічого й не просять. Його слухають і ним захоплюються.

За стилістикою остання телевізійна «пряма лінія» нагадувала знаменитий фільм «Тріумф волі» німецької кінематографістки Лені Ріфеншталь. Фільм цей залишається апологією авторитаризму. Олімпіаду в Сочі витримати в такій стилістиці було абсолютно неможливо. По-перше, заважав радянський смак організаторів, які бачили перед собою зразок в радянській Олімпіаді 1980 року в Москві, а не в Олімпіаді в Берліні у 1936-му. А по-друге, ідеологічний перекіс у коричневу сторону трапився у російського керівництва вже після Олімпіади – і причиною стрімкої мутації російської держави стала поразка у війні з українським народом.

До Майдану Путін ніколи не став би називати успіх неофашистського Національного фронту Франції на місцевих виборах доказом прихильності виборця до консервативних цінностей і національному суверенітету. Так, мадам Ле Пен і раніше приїжджала до Москви, але ніколи не була тут гостею першого рангу. Але зараз її візит був сприйнятий як прорив західних санкцій, а успіх на виборах – як доказ того, що європейці співчувають Росії – хоча зовсім недавно Кремль вважав, що контакти з такими європейцями – блюзнірство і виправдання неонацизму і саме в цьому звинувачував, наприклад, українську партію «Свобода».

До Майдану Путін ніколи не дозволив би собі присвятити основний час «телевізійної лінії» не Росії, а іншій країні і відірваної у неї території. Як правило, він завжди дуже мало говорив про зовнішню політику – не тільки в цих зустрічах із глядачами, але навіть у посланнях Федеральним зборам. Путін намагався виглядати в очах громадян турботливим монархом, що думає про майбутнє власної країни. Але зараз стало ясно, що майбутнє його власної країни – це територіальна експансія. Іншого майбутнього просто немає.

І це – результат багаторічного правління Володимира Путіна і його команди. Вони «доїли» Росію і, як це зазвичай буває з авторитарними режимами, перемикають увагу населення на зовнішніх ворогів і завоювання життєвого простору. Це те, що російський політолог на службі Путіна Андранік Мігранян назвав «Гітлером до і після 1939 року».

Російський 1939 вже настав – і ми бачили його наступ по телевізору. Єдине, що може зупинити бій кремлівських курантів – це відсутність ресурсів і союзників. Самотність Росії та її бідність – сьогодні два головних ворога Володимира Путіна і два головних приятеля тих, хто сподівається на мирне майбутнє України, Європи і всього світу.

Віталій Портников – київський журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG