Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:41

Шпигуни і рок-н-рол у сутінках Холодної війни


Валерій Сайфудінов та його рок-гурт. Рига, 1974 рік

Валерій Сайфудінов та його рок-гурт. Рига, 1974 рік

Карл Шрек

Парламентар Росії породив до себе бурю презирства в російському суспільстві, стверджуючи, що радянська рок-зірка епохи перебудови Віктор Цой була задумана оперативниками ЦРУ, щоб дестабілізувати радянський режим. Друзі, знайомі та шанувальники покійного лідера легендарного гурту «Кіно» називають цю заяву смішною. Але уряд США чітко усвідомлював значення рок-н-ролу, щоб вплинути на свого конкурента у Холодній війні, йдеться у новому документальному фільмі Free to Rock, який досліджує вплив рок-музики на радянське суспільство.

Білий дім, по суті, відіграв практичну роль у цій стратегії м’якої сили, коли адміністрація президента США Джиммі Картера допомогли відправити гурт Nitty Gritty Dirt Band до Радянського Союзу в 1977 році на перше турне американського рок-гурту на радянській землі, зазначає Джим Браун, продюсер фільму з Нью-Йорка.

«Картер був залучений більше, ніж хтось з нас міг подумати. Він уважав, що рок-н-рол може підірвати систему», – зауважив Браун у розмові з Радіо Свобода.

Картер є одним з декількох колишніх чиновників і видатних музикантів з обох сторін «залізної завіси», які дали інтерв’ю для фільму. Серед інших, бере участь у фільмі і Михайло Горбачов, чиє ініціювання Перебудови та Гласності дозволили яскравому роковому андеграунду вирватися до мейнстріму наприкінці 1980-х.
«Він був шанувальником Елвіса Преслі, він любив рок-н-рол»

«Він був шанувальником Елвіса Преслі, він любив рок-н-рол, – каже Браун про Горбачова – Він уважав, що рок був для молодих людей, що молоді люди хотіли рок-н-ролу. Я думаю, що він пишається тим, що після марнування трильйонів доларів на зброю, слова, дії і культура звела ці дві країни разом».

«Робітники ніколи не чули нічого подібного»

Рок субкультура проникала в Радянський Союз вже протягом десятиліть, коли Горбачов прийшов до влади у 1985 році, в основному завдяки підвальним записам, які поширювали з рук в руки. А колиска цього руху, за словами відомого російського рок-критика Артемія Троїцького, була в Ризі, столиці контрольованої Союзом Латвії.

Саме там 13-річний хлопчик Валерій Сайфудінов та його гурт «Месники» вийшли на сцену перед 700 робітниками фабрики під час новорічної вечірки 1962 року. Вони електризували публіку піснями Літла Річарда, Рея Чарльза та Чака Беррі.
Валерій Сайфудінов, Сигулда, Латвія, 1963 рік

Валерій Сайфудінов, Сигулда, Латвія, 1963 рік


Начальник не був у захваті

«Директор заводу хотів вимкнути напругу, – розповів Сайфудінов Радіо Свобода. Він був обурений, вискочив на сцену та почав кричати. Ви розумієте, робочі ще ніколи не чули нічого подібного. Їм це подобалося. Тому вони його напоїли, а вечірка тривала».
Вони його напоїли, а вечірка тривала

Сайфудінов продовжував рокувати в Ризі з іншим гуртом, але, врешті-решт, на початку 1970-х емігрував після років цькування радянською влади через його музику та оточення довговолосих, з ким він товаришував. Він опинився в Каліфорнії, де з початку 1980-х керував студіями запису.

Близько десяти років тому Сайфудінов почав обмірковувати створення документального фільму про рок-н-рол і його вплив на самого музиканта та його колишніх радянських співвітчизників.

«Моя початкова ідея полягала в тому, щоб зробити документальний фільм, розповісти історію, щоб показати американцям, які, я вважаю, забули про той вплив, який мав рок-н-рол», – сказав Сайфудінов, який зараз мешкає у Сан-Дієго.

Він об’єднав зусилля з автором-виконавцем Ніком Бінклі, та почав працювати над ідеєю десь сім років тому. Врешті-решт, про ідею дізнався Браун, продюсер і режисер, нагороджений премією «Еммі». 2011 року проект отримав 550 тисяч доларів від Національного фонду підтримки гуманітарних наук.

Браун, який зняв документальний фільм про виступ американського рок-музиканта Біллі Джоела у Радянському Союзі в 1987 році, сказав, що бачить американську некомерційну громадську службу телевізійного мовлення PBS як платформу для показу фільму.

Його компанія досягла угоди з голлівудською зіркою Кіфером Сазерлендом, щоб він озвучив документальний фільм.

Цой і шпигуни

Одна з труднощів, з якими Браун стикнувся – знаходження відеозаписів з андеграундним радянським роком. Зірки рок-н-ролу були значною мірою невизнані офіційною урядовою компанією звукозапису, принаймні, офіційно.

Деякі рідкісні кадри, однак, були зібрані Джоанною Стінгрей, американським музикантом і продюсером, яка вирушила у подорож до Радянського Союзу в 1984 році та проживала там в оточенні найбільш популярних рок-музикантів Ленінграда.

Серед друзів Стінгрей – соліст гурту «Акваріум» Борис Гребенщиков, а також ідол радянського року Віктор Цой, якого депутат Держдуми Росії Євген Федоров нещодавно звинуватив у співпраці з ЦРУ.

Відео, на якому Федоров заявляє, що в останні роки Радянського Союзу голлівудські автори складали пісні для Цоя на замовлення ЦРУ з метою послабити владу радянської влади, обурило російську блогосферу. Федоров стверджує, що подібної тактики США дотримуються і при створенні заворушень в Україні.

Свідченням цього він вважає відмінності між химерними піснями раннього Цоя, на кшталт «Алюмінієві огірки» («Алюминиевые огурцы») і політично забарвленими пізніми піснями, наприклад «Змін» («Перемен»).

Федоров стверджує, що зв’язок Цоя з ЦРУ виявили співробітники КДБ, які наглядали за діячами ленінградського року.

Чи вважає Федоров, що Стінгрей була замішана у «змові» Цой-ЦРУ, невідомо. Вона з Голлівуду, все ж таки. І, до речі, перекладала пісні Цоя на англійську.

Зараз Стінгрей мешкає у Беверлі Хілз. У 1986 році вона стала продюсером першого альбому радянських рок-музикантів, випущеного у США. У своєму інтерв’ю Радіо Свобода вона назвала звинувачення на адресу Цоя у співпраці з ЦРУ абсурдними.

«Я була настільки глибоко залучена у все це. Те, що я могла не знати такого, просто виключено», – говорить Стінгрей, яка свого часу була дружиною одного з гітаристів групи «Кіно».

ЦРУ відмовилося коментувати звинувачення Федорова. Проте один із американських чиновників зауважив, що все це «віддає російською пропагандою».

У перші роки свого життя в Ленінграді Стінгрей, за її словами, проводила дні в квартирах музикантів і художників андеграунду, де хто-небудь обов’язково брався за гітару.
Все було так творчо і чарівно. І, що цікаво, це було ще за комуністів

«Все було так творчо і чарівно. І, що цікаво, це було ще за комуністів. За два роки до Горбачова, – каже 53-річна Стінгрей. – Так що, з творчої сторони, 1984-1986 роки були неймовірними. Те, що відбувалося за закритими дверима, було просто приголомшливо».

Однак, за словами колишнього співробітника і перебіжчика з КДБ Олега Калугіна (теж одного з героїв фільму Free to Rock) ленінградський КДБ пильно спостерігав за всім, що відбувалось за зачиненими дверима.

«Зростання бунтівної західної рок-культури в Ленінграді наприкінці 1970-х – початку 1980-х років все більше насторожувало діячів Комуністичної партії, – йдеться в мемуарах Калугіна 2009 року. – Вважалося, що рок становить небезпеку комуністичній ідеології, тому партійне керівництво хотіло придушити його підступний вплив».

Підступи КДБ проти рок-музики, в тому числі тіньове управління легендарним ленінградським «Рок-клубом», були припинені з приходом до влади Горбачова. Ослаблення заборон і ухвалення в 1988 році закону про приватне підприємництво дозволили музикантам легально заробляти гроші своєю творчістю.

У Радянський Союз попрямували численні західні рок-шоу, найбільші світові зірки важкого року брали участь у фестивалях.

Сотні тисяч шанувальників наповнили аеродром Тушино на околиці Москви, де 28 вересня 1991 року відбувся концерт за участі гуртів Metallica та AC/DC, спонсором якого виступила компанія Time Warner.

Цим концертом, за словами Брауна, завершується фільм Free to Rock. Він відбувся через п’ять тижнів після невдалого путчу проти Горбачова і за три місяці до розпаду СРСР.

«Мені здається, ми наводимо незаперечний доказ того, що рок-н-рол послужив одним із факторів, які посприяли завершенню Холодної війни», – вважає Браун.

(Переклад Анни Шаманської)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG