Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:39

Церква допомагає армії України – протоієрей Трофимлюк


Гості «Вашої Свободи»: протоієрей Олександр Трофимлюк, перший проректор Київської православної богословської академії, голова Видавничого управління УПЦ Київського патріархату, заступник голови Синодального управління у справах духовної освіти.

Ірина Штогрін: На час Великодніх свят було якось домовлено про те, що всі автомати, всі засоби впливу тяжкого на людей мають бути заборонені, щоб люди Великодні свята зустріли у мирі і могли подумати про те, як жити далі.

На жаль, перемир’я було порушене. І російські ЗМІ стверджують, що, мовляв, націоналісти нападали на людей на сході України. У той же час прямих доказів цього немає, лише якісь документи, якісь листівки «Правого сектору» були розкидані навколо спалених авто.

Натомість Міноборони України попереджає, що провокації проти військовослужбовців України, які здійснюються за прямої участі і при спостереженні журналістів російських телеканалів, будуть мати негативні наслідки. Тому що, як тільки відбувається якийсь напад на військову частину або на військовослужбовців України, відразу ж з’являються представники російських телеканалів, і це потім видається у прямий ефір.

При такій ситуації, коли провокації і диверсії, що можуть зробити люди, які за жодних обставин не хотіли би брати в руки зброю задля того, щоб був мир, отче Олександре?
Бог не в силі, а в правді. Правда на нашому боці. А де правда, там і перемога
Де сила, там гордість, а де гордість, там Бога немає

– Перш за все справді потрібно пам’ятати, що Бог не в силі, а в правді. І сам Спаситель казав, що сила моя виявляється у немочі. І тому нам, християнам, потрібно вірити в те, що правда на нашому боці. А де правда, там і перемога.

Ми зараз якраз перебуваємо у пасхальних днях, коли ми оспівуємо Хрестове світле воскресіння. З точки зору людини, якщо подивитися на Спасителя, людина померла ганебною смертю. Ті, хто його розпинав, думали, що цим справа закінчиться, і цю людину забудуть. Але ми бачимо, що, з точки зору божественної, Господь наш Ісус Христос воскрес. І ця подія стала початком нової ери людства.

Так і само і нам потрібно пам’ятати, що завдяки нашій вірі ми можемо перемогти навіть найзлішого агресора. І все священне писання, біблійна історія і життя вже церкви впродовж 20 століть свідчать про те, що перемагає не сила, а перемагає правда. Тому що там, де сила, там гордість, а де гордість, то там Бога немає. Священник розмовляє з українськими солдатами на блокпосту біля кордону з Росією в Донецькій області, 25 квітня 2014 року

Священник розмовляє з українськими солдатами на блокпосту біля кордону з Росією в Донецькій області, 25 квітня 2014 року


– Ці слова прекрасні. Це лише ще раз підкреслює той факт, що те, що залишив Ісус Христос людям, те, що ми читаємо в Євангелії, те, що існує в інших релігійних системах і направлене на те, щоб люди могли жити мирно на цій землі, нібито дуже легке у виконанні, але у той же час людям це дуже важко робити. Людей роздирають пристрасті, люди забувають про те, що найцінніше – це життя та свобода і свої особисті і іншої людини, люди купуються за гроші або йдуть на злочини свідомо. І це така річ, яка була завжди у всі часи.

Але зараз, коли Україна по суті і здобуває свою незалежність, коли ми дуже часто це обговорюємо, ми кажемо про те, що ми відчуваємо, що це ніби пологи, ніби зараз Україна народжується, і все має народитися одномоментно: і армія, і міліція, і нова еліта, і новий народ, і нове громадянське суспільство, і, можливо, нова церква, питання все ж залишаються такими самими простими.

Я – людина. Я живу у цій країні. У мене є діти, у мене є сім’я, родина. Як мені захистити своїх дітей? Як захистити родину? Як захистити цю країну від агресора? Що робити?
Немає більшої любові за ту, хто душу свою покладе за друзів своїх

– Перш за все потрібно пам’ятати, що ми – християни. І, так, на перший погляд ті речі, про які я казав, про які говорить церква, вчить, здаються легкими або недієвими. Але якщо насправді ми є християни, то ми повинні жити по правді, жити за християнськими заповідями. Тому, якщо ти є щирим християнином, то ти не будеш продаватися ні за малі гроші, ні за великі. Якщо ти є християнином, то ти любиш Бога і любиш Батьківщину. Тому що Спаситель сам сказав, що немає більшої любові за ту, хто душу свою покладе за друзів своїх. Тому любов до Батьківщини для християнина має бути такою життєвою. Інакше і бути не може.

Якщо діяти в житі як християнин, то ти будеш патріотом своєї Батьківщини, ти будеш захищати свою Батьківщину, ти буде старатися робити все, щоб ця Батьківщина процвітала.

З іншого боку, потрібно не спокушатися на якісь примари. Ми бачимо, що зараз фактично діють інформаційні війни, коли свідомість людини спотворюється. З іншого боку, можливо, і можна зрозуміти тих людей, які долучаються до сепаратистів, вони так само ймовірно думають, що вони цим самим допомагають своїй сім’ї, своїй родині. Тому потрібно тут дивитися крізь призму правди на все.

Так само патріарх Філарет закликає і журналістів писати правду для того, щоб людина могла отримувати правдиві знання. І таким чином, коли людина живе як християнин, то для неї, звичайно, будуть перешкоди в житті, будуть труднощі, тому що якраз через труднощі людина зростає духовно. Але разом з тим Господь дає їй силу долати ті чи інші труднощі.

Тому рецепт простий – треба жити по-християнськи, мати тверду віру, тоді ти будеш і себе спасати, і будеш допомагати рятувати свою Батьківщину.

– Ви кажете про міфи. Цілий світ залякують російські мас-медіа тим, що не можна в Україні розмовляти вільно російською мовою. Ці міфи просто ростуть, як гриби після дощу. Це попри те, що на Майдані люди розмовляли і російською, і українською. Це їм не заважало разом захищати свої інтереси і боротися за свободу, і під кулі йшли люди, які розмовляли і російською, і українською мовами. Це їх не розділяло. Це не було тим, що їх могло розвести.

І по суті, якщо зараз навіть подивитися на соціологічні опитування, то люди не кажуть про те, що мова є щось таке, що їх розділяє. Але у той же час російські ЗМІ цей міф нав’язують не лише в Україні, не лише в Росії, а й закордоном.

Між тим вже люди пишуть у соціальних мережах, що вони бояться зокрема у Слов’янську, який зараз по суті контролюється зараз диверсантами і так званими сепаратистами, говорити українською мовою, хоча там дуже великий відсоток населення україномовний, у цьому містечку. Люди у Криму кажуть, що вони побоюються говорити українською мовою, навіть якщо це їхня мова, мова вжитку, якою вони користуються вдома. Але вони бояться про це заявляти. І є інша проблема, що україномовні у цих регіонах можуть бути переслідуваними за те, що вони є якраз носіями українською мови.

Як боротися проти цієї неправди? Що можна робити конкретній людині (журналістам – зрозуміло, бо Ви сказали), отче Олександре?
Кількість продукції україномовної дуже мізерна. Насправді можна говорити про утискання української мови

– Перш за все цим чуткам можуть вірити ті, хто або не був в Україні, при чому в різній Україні, в різних містах України, або спеціально продукує такі думки для того, щоб напружувати ситуацію. Тому що, якщо би та чи інша людина поїхала у Київ чи у будь-яке місто західної України… Я сам, до речі, з Рівного, і можу сказати, що в Рівному велика кількість людей розмовляє російською мовою, саме в місті. Тому, звичайно, та людина, яка може почерпнути інформацію правдиву, яку вона сама побачила, ніколи не повірить в те, що в Україні утискається російська мова.

Тут можна говорити навпаки. Достатньо піти в будь-яку книгарню і порівняти кількість продукції російськомовної і україномовної, ті ж газети загальнонаціональні – частка українських газет дуже мізерна, якщо особливо, наприклад, говорити про щоденні газети. Тому насправді можна говорити про якесь утискання української мови.

Але я вважаю, що в даний час взагалі краще не акцентувати це мовне питання. Оскільки воно направду розділяє суспільство. Але для людини розумної, очевидно, що російська мова ніяк не утискається. Найкраще це долати особистим досвідом. Тобто, якщо людина переживає, що ця мова утискається, то приїдь, подивися, поспілкуйся – у кожного є рідні, знайомі, друзі, які проживають у різних містах України. Тому через цей досвід, через спілкування може будь-яка людина пересвідчитися, що насправді ніякого утиску для російської мови немає. Вона процвітає тут, можливо, я ж кажу, краще, ніж наша українська мова.

– Маємо запитання радіослухача.

Слухач (переклад): Я, наприклад, розрізняю людей не по тому, на якій мові вони розмовляють, а по тому, чи атеїсти вони чи сатаніти. Чи не здається Вам, що це і є питання менталітету населення України? Якби у нас було таке розрізнення, можливо, дійсно доля України склалася б інакше.

– Я починав свою розмову з того, що людина має бути віруючою для того, щоб мати можливість давати відповіді на всі ті питання, які сьогодні ставить перед нею суспільство. І ця віра має бути непоказовою, не лише на словах чи самим формальним відвідуванням богослужінь, але людина віруюча має жити за заповідями і бути людиною уцерковленою. Тоді насправді суспільство буде міцним, у ньому будуть панувати ті цінності, які необхідні для гарного розвитку суспільства. Тому, можливо, частково і погоджуюся з цією думкою.

Але також потрібно і пам’ятати про те, що всі, хто проживають на території України, всі, хто є громадянами України, то це все є український народ. Тому мені як християнину, звичайно, було би приємніше говорити про те, що ми є християнським суспільством.

Але наше суспільство складається не лише з християн. Тому, на мою думку, такого чіткого поділу не можна робити, тобто людина віруюча чи людина невіруюча. Головне, щоб ти був громадянином цієї країни, відповідно вболівав би за долю своєї Батьківщини. Якщо це й християнин, то це, звичайно, ще приємніше.

– Я лише додам, що якщо Ви живете у цій країні, то Ви ж бачили, що усі, хто керував Україною, були президентами України чи нардепами і є зараз, то вони навіть демонструють свою велику прихильність до віри – показують, як вони ходять до церкви, моляться, дуже багато церков було побудовано, але ж це ще не означає (Ви ж знаєте), що ці люди завжди казали правду, це ще не означає, що ці люди дбали про народ, це ще не означає, що ці люди виконували присягу, яку давали, тобто служити народу України.

Запитання ще одного слухача.

Слухач: Я ще додав би про мощі, які всі ці «пшонки» могли тільки пограбувати з церков. Вони не мали жодного права тримати їх вдома!

І ще про два цікавих епізоди сьогоднішнього дня. Учора збираються так звані «віруючі православні християни» біля пам’ятника Леніну. А Ленін, між іншим, хто забув, найбільший в історії атеїст, безбожник, ворог усіх релігій, церков, на совісті якого величезна кількість загублених віруючих, священнослужителів. Ці люди возвеличують Леніна і чомусь лають так званих «жидобандерівців». Що таке «жидобандерівці» – второпати не можна.

І ще одна ситуація. Так званий самозваний «народний мер» Пономарьов у Донецькій області б’є циган, які є віруючими православними християнами, і каже, що він якраз і є віруючий православний християнин.
УПЦ КП має свою ідеологію. Державність українська – один з найголовніших наших пріоритетів
Про наших братів з УПЦ (МП) – політика їхня багатовекторна, відходить чи в одну межу, чи в іншу. Патріархом цієї церкви є московський патріарх

– Звичайно, що ситуація в Україні непроста. В умовах розділеного українського православ’я якраз і можливі випадки, про які говорив шановний слухач.

Якщо говорити про УПЦ КП, то тут все просто. Ця церква має свою ідеологію. Крім того, що ми є віруючі православні християни, ми ще й вболіваємо за свій український народ, державність українська – один з найголовніших наших пріоритетів.

Якщо ж говорити про наших братів з УПЦ (МП), то у них такої чіткої ідеології немає, політика їхня багатовекторна, і часто вона відходить чи в одну межу, чи в іншу. Тому, звичайно, в цій церкві є значна частка людей, які підтримують якраз російське православ’я, бо, зрештою, патріархом цієї церкви є московський патріарх. Тому ці випадки дійсно трапляються.

Але, зрозуміло, якщо ці молебні збираються біля пам’ятника Леніну, який казав, що один з основних обов’язків революції – це нищення духовенства, то ці люди, які відправляють там богослужіння, або справді не розуміють те, що вони творять, або вони свідомо спотворюють значення історії.

– Ви кажете про роль УПЦ КП і про визначену позицію. ЗМІ повідомили про те, що віруючі УПЦ КП зібрали мільйон гривень на підтримку ЗСУ. Це правда, отче Олександре?

– Так. Ще коли патріарх лише закликав парафіян наших до того, щоб підтримувати ЗСУ, тому що без ЗСУ не може бути повноцінної держави, ми вже пересвідчилися ще на початку 20 століття, коли у 1918 році через відсутність потужної української армії фактично наша державність була втрачена.

– Ми по суті відпрацьовуємо те, що не відпрацювали тоді.
Патріарх перерахував на рахунок Міноборони 500 тисяч гривень. Вже зібрано понад мільйон гривень. Був переданий сучасний патрульний автомобіль для Державної прикордонної служби, цілу партію спорядження

– Так.

Тому патріарх закликав українську паству до того, щоб допомогти ЗСУ. І вже тоді, коли він закликав, у той же день перерахував на рахунок Міноборони 500 тисяч гривень. І зараз це продовжується. Це не припинилося. Це акція підтримки ЗСУ. Так, вже зібрано понад мільйон гривень. Зокрема в суботу Київською патріархією був переданий сучасний патрульний автомобіль для Державної прикордонної служби, було закуплено цілу партію спорядження для військовослужбовців. Таким чином ми намагаємося допомогти нашим Збройним силам України.

До того ж патріарх закликав і представників інших українських церков зробити подібне, щоб ми всі, так само, як і звернувся окремо до олігархів – кожен, хто скільки може, але долучитися до того, щоб ми мали ЗСУ європейського зразка. Ми мусимо підтримати ЗСУ, які фактично за останні десятиліття були зруйновані. Так само віримо в те, що ця єдність, яка об’єднує всіх людей, щоб підтримати свою армію, так само змінює і суспільство. Суспільство наше стає кращим.

– Запитання ще одного слухача.

Слухачка: А чому у парламенті не ставиться питання щодо утискання українців в Росії? Немає ні єдиної школи! Тільки почують українську мову, українець потрапить за грати.

І ще. Учора дивилися прямий ефір в Росії – там Царьов, Калетник і Штепа, мер Слов’янська, тобто зрадники такі. Чому вони туди лізуть? Чому не можуть зняти з Царьова , щоб він не був кандидатом у президенти, і позбавити мандату?

– На жаль, тут немає ні Царьова, ні Калетника, ні Нелі Штепи, щоб у них спитати про це. Не знаю, що Ви скажете з цього приводу?
Дуже важко з реєстрацією наших громад. Є дві єпархії. Богородська – біля Москви. І Білгородська, яка вже межує з Харковом. Наша церква є гнаною

– Зрештою, я, на жаль чи на щастя, не народний депутат, тому за парламент відповідати не можу.

Проблема ця існує. Мені як людині церковній вона ще й болить через те, що там є віруючі Київського патріархату, які фактично утискаються. У нас дуже важко з реєстрацією наших громад. У нас є дві єпархії. Одна Богородська – це біля Москви. І одна Білгородська, яка вже межує з Харковом. Але свободи там дуже мало. Тому наша церква є гнаною.

Тому, звичайно, що це питання турбує і українців, і тих українців, які, зокрема, проживають в Росії. Справді там добитися чи якогось видання, чи виділення приміщення для відправи богослужінь дуже важко. Але наш парламент це питання не вирішить. Це потрібно, щоб вирішувала вже Держдума Російської Федерації. Але вони за це братися не хочуть.

– Очевидно, що церква зараз сама усвідомлює, наскільки важлива її роль в житті України. Бо перед тим, як продумували, як в силовий спосіб розігнати Майдан, то перше, що було зроблено, то це намагання через Мінкультури протиснути таку річ, щоб священики не могли здійснювати, давати можливість молитися людям на Майдані. І все ж таки на Майдані священики з різних конфесій приходили і зупиняли протистояння для того, щоб люди могли відпочити і закликали до миру.

До чого Ви, отче Олександре, закликаєте учнів Православної богословської академії?
Через єднання церкви і суспільства на Майдані, народжується нова нація. Не буде у майбутньому запитань: чи бути незалежній Україні, чи буде в Україні своя церква?

– Перш за все жити по правді, жити так, як заповідав нам Господь наш Ісус Христос.

Справді, ці події, які відбулися на Майдані, я вірю, перероджують наше українське суспільство, яке, можливо, через різні причини, через те, що ми маємо якісь економічні труднощі, соціальні труднощі, ми не сильно були з’єднані всі, як одна велика родина, вся Україна, ми мали слабку віру, але зараз ми бачимо якраз через це єднання церкви і суспільства на Майдані, все ж таки вірю в те, що тут народжується нова нація, для якої вже не буде у майбутньому запитань: чи бути незалежній Україні, чи не бути, чи буде в Україні своя церква, чи буде церква залежна від Росії?

Якраз мені здається, під час Майдану виростає, утверджується те покоління, для якого таких запитань не буде. І відповідно і молодь ми свою виховуємо на таких…

– І на сході зараз люди так само мають вирішити для себе.

– Так. І це все дасть цей свій особистий життєвий досвід. Тому, якщо людина буде виступати за ці цінності, християнські ідеали, то, звичайно, що вона буде любити і свою Батьківщину.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG