«Ми ж дійсно росли в праці у ті роки, тому що важко було жити. Ми і вдома допомагали, і на городі, і корову пасли, і птицю доглядали. Тому що це було життя усього покоління. І ми раділи тому, що саме в цьому житті кожен із нас знаходив своє місце». (27 серпня 2012 року)
«Ну, відверто кажу, нi в якому разі не думав про те, що ми втратимо таку державу, як Радянський Союз. Я про це не міг i подумати. Це i моя внутрішня трагедія, бо хто мені чого не казав, я сам українець, i тут виріс, i моя вся тут рідня в Україні. Але я дуже з великою повагою i з любов’ю відношусь до Радянського Союзу. Бо це об’єднання людей, це культурне надбання, це великий шлях, який пройшли всі народи разом». (2 лютого 1996 року)
«Я можу це ще і ще раз для всієї нашої аудиторії сказати, що окрім комуністів ніхто не займався розвитком української мови. А давайте подивимось конкретно. Хто більше всіх видавав книжок українською мовою? Комуністи. Хто більше за всіх видань випускав українською? Комуністи». (28 травня 2012 року)
«Усі сьогоднішні потуги політичних опонентів прибрати з політичної сцени КПУ безперспективні. Нас не залякають, а ця заява зайвий раз свідчить про те, що вони не хочуть чути думки інших, не хочуть розуміти, що Україна різноманітна». (23 лютого 2014 року)
«В Україні встановлено націонал-фашистський режим» – Симоненко
«Для того, щоб піти від цього згубного і руйнуючого все в Україні процесу, необхідні революційні перетворення. І від цього ніхто не відмовляється. Так само як слово «революція» – позитивне. Чомусь коли кажуть «науково-технічна революція», ніхто не шарахається, а кажуть, що це добре». (7 листопада 2013 року)
«Зараз же за всіма політичними канонами це не революція, а боротьба заможних людей за вплив у країні». (24 лютого 2014 року)
«Ті, хто представляють опозицію – це циніки, яких багато хто просто не знає в Україні. І ці циніки через боротьбу за крісло президента чи прем’єр-міністра України, вони людей кидають на скоєння подібних дій. І по суті, на їхніх руках кров і смерті». (18 лютого 2014 року)
«Безумовно, ви спостерігаєте сьогодні, і я вірю, що саме в Росії з тривогою говорять про те, наскільки серйозно, нахабно і цинічно втручається Захід, Європа, ЄС і Америка у внутрішні справи України». (18 лютого 2014 року)
«Коли лилася кров, головне, що треба було вирішувати в той момент, – як не допустити подальшої ескалації насильства, уникнути нових жертв. Тому в тих обставинах було правильним відновити дію Конституції 2004 року, а депутатам взяти на себе відповідальність за те що. Але за проекти законів і постанов, з якими були принципово незгодні, ми не голосували, як не голосували і за кадрові призначення». (27 лютого 2014 року)
«Щодо Яроша, шановні товариші. Ви повинні розуміти одну просту річ. В Україні встановлено націонал-фашитський режим із усім тим, що зараз передбачено, щоб залякати Донбас сюди приїжджають із битами, з автоматами, з пруттям і так далі. Тому я і кажу: я чекаю, що хоч одна шахта зараз підійметься». (21 березня 2014 року)
«Всі ці два десятиліття ніякої реальної демократії в Україні не існувало» – Симоненко
«Ми – єдина партія, яка вибачилася перед віруючими, я маю на увазі, на пострадянському просторі, за події 20-30-их років минулого сторіччя. У нас є офіційне рішення, що ми перед віруючими вибачились і сказали своє вагоме слово. Сьогодні будемо підтримувати традиційні конфесії, які сприяють саме духовному розвитку нашого суспільства». (27 серпня 2012 року)
«На свободу і демократію наступили 20 років тому, коли Україна і її народ облапошили (інакше не скажеш) демагогією про буржуазні свободі. Будь-який об'єктивний спостерігач скаже, що всі ці два десятиліття ніякої реальної демократії в Україні не існувало. Хіба у нас народ бере участь у розробці і прийнятті державних рішень? Ні. Запитайте у пересічного, і він вам відповість приблизно таке: «Від мене нічого в цій країні не залежить». Не можна згорнути те, чого й так не було». (3 лютого 2011 року)
«Про людину праці, яка створює матеріальні цінності і піднімає Україну, забувають. Чому? Бо цю людину жорстко експлуатують, її позбавили фабрик і заводів, робочих місць. Її виганяють сьогодні за межі України, з них роблять рабів. Тому ми і поставили сьогодні завдання: повернути пошану в державі до людини праці». (30 серпня 2012 року)
«Почну з того, що для нас, комуністів, прирівнення російської мови до української – це не передвиборчий трюк. Це наша тверда і послідовна позиція. Ми абсолютно щиро виступали і виступаємо за те, щоб статус російської мови було піднято до статусу державної». (3 лютого 2011 року)
«Коли говорять про люстрацію, то я готовий підтримати ... фракція підтримає всі рішення про люстрацію, в тому числі і щодо Верховної Ради, і тоді в парламенті у нас залишиться лише фракція комуністів». (9 квітня 2014 року)
«Члени нашої партії, як і члени суспільства, живуть у тих умовах, в яких живе наш народ». (22 березня 2011 року)
«Ну, відверто кажу, нi в якому разі не думав про те, що ми втратимо таку державу, як Радянський Союз. Я про це не міг i подумати. Це i моя внутрішня трагедія, бо хто мені чого не казав, я сам українець, i тут виріс, i моя вся тут рідня в Україні. Але я дуже з великою повагою i з любов’ю відношусь до Радянського Союзу. Бо це об’єднання людей, це культурне надбання, це великий шлях, який пройшли всі народи разом». (2 лютого 1996 року)
«Я можу це ще і ще раз для всієї нашої аудиторії сказати, що окрім комуністів ніхто не займався розвитком української мови. А давайте подивимось конкретно. Хто більше всіх видавав книжок українською мовою? Комуністи. Хто більше за всіх видань випускав українською? Комуністи». (28 травня 2012 року)
«Усі сьогоднішні потуги політичних опонентів прибрати з політичної сцени КПУ безперспективні. Нас не залякають, а ця заява зайвий раз свідчить про те, що вони не хочуть чути думки інших, не хочуть розуміти, що Україна різноманітна». (23 лютого 2014 року)
«В Україні встановлено націонал-фашистський режим» – Симоненко
«Для того, щоб піти від цього згубного і руйнуючого все в Україні процесу, необхідні революційні перетворення. І від цього ніхто не відмовляється. Так само як слово «революція» – позитивне. Чомусь коли кажуть «науково-технічна революція», ніхто не шарахається, а кажуть, що це добре». (7 листопада 2013 року)
«Зараз же за всіма політичними канонами це не революція, а боротьба заможних людей за вплив у країні». (24 лютого 2014 року)
«Ті, хто представляють опозицію – це циніки, яких багато хто просто не знає в Україні. І ці циніки через боротьбу за крісло президента чи прем’єр-міністра України, вони людей кидають на скоєння подібних дій. І по суті, на їхніх руках кров і смерті». (18 лютого 2014 року)
«Безумовно, ви спостерігаєте сьогодні, і я вірю, що саме в Росії з тривогою говорять про те, наскільки серйозно, нахабно і цинічно втручається Захід, Європа, ЄС і Америка у внутрішні справи України». (18 лютого 2014 року)
«Коли лилася кров, головне, що треба було вирішувати в той момент, – як не допустити подальшої ескалації насильства, уникнути нових жертв. Тому в тих обставинах було правильним відновити дію Конституції 2004 року, а депутатам взяти на себе відповідальність за те що. Але за проекти законів і постанов, з якими були принципово незгодні, ми не голосували, як не голосували і за кадрові призначення». (27 лютого 2014 року)
«Щодо Яроша, шановні товариші. Ви повинні розуміти одну просту річ. В Україні встановлено націонал-фашитський режим із усім тим, що зараз передбачено, щоб залякати Донбас сюди приїжджають із битами, з автоматами, з пруттям і так далі. Тому я і кажу: я чекаю, що хоч одна шахта зараз підійметься». (21 березня 2014 року)
«Всі ці два десятиліття ніякої реальної демократії в Україні не існувало» – Симоненко
«Ми – єдина партія, яка вибачилася перед віруючими, я маю на увазі, на пострадянському просторі, за події 20-30-их років минулого сторіччя. У нас є офіційне рішення, що ми перед віруючими вибачились і сказали своє вагоме слово. Сьогодні будемо підтримувати традиційні конфесії, які сприяють саме духовному розвитку нашого суспільства». (27 серпня 2012 року)
«На свободу і демократію наступили 20 років тому, коли Україна і її народ облапошили (інакше не скажеш) демагогією про буржуазні свободі. Будь-який об'єктивний спостерігач скаже, що всі ці два десятиліття ніякої реальної демократії в Україні не існувало. Хіба у нас народ бере участь у розробці і прийнятті державних рішень? Ні. Запитайте у пересічного, і він вам відповість приблизно таке: «Від мене нічого в цій країні не залежить». Не можна згорнути те, чого й так не було». (3 лютого 2011 року)
«Про людину праці, яка створює матеріальні цінності і піднімає Україну, забувають. Чому? Бо цю людину жорстко експлуатують, її позбавили фабрик і заводів, робочих місць. Її виганяють сьогодні за межі України, з них роблять рабів. Тому ми і поставили сьогодні завдання: повернути пошану в державі до людини праці». (30 серпня 2012 року)
«Почну з того, що для нас, комуністів, прирівнення російської мови до української – це не передвиборчий трюк. Це наша тверда і послідовна позиція. Ми абсолютно щиро виступали і виступаємо за те, щоб статус російської мови було піднято до статусу державної». (3 лютого 2011 року)
«Коли говорять про люстрацію, то я готовий підтримати ... фракція підтримає всі рішення про люстрацію, в тому числі і щодо Верховної Ради, і тоді в парламенті у нас залишиться лише фракція комуністів». (9 квітня 2014 року)
«Члени нашої партії, як і члени суспільства, живуть у тих умовах, в яких живе наш народ». (22 березня 2011 року)