Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:50

Час реформ після агонії радянської економічної моделі


Богдан Данилишин

Богдан Данилишин

(Рубрика «Точка зору»)

Богдан Данилишин

Сьогодні фактично відбудовується Українська держава. Тому всі мають чітко усвідомлювати ризики, які постають перед державою і в політичному, і в суто економічному плані. В даний час спостерігається не просто перманентна економічна криза, йдеться про повну зміну моделі економічного розвитку – вичерпуються резерви закладеної в радянські часи господарської структури і відсутність нової альтернативи розвитку економіки країни. 23 роки фактично відбувалася агонія радянської економічної моделі та радянської системи організації державного будівництва. Рано чи пізно цьому мав прийти кінець.

В даний час ми повинні обрати єдиний шлях розвитку, що визначить долю економіки України – шлях реформ. По суті маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто- та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Доцільно робити не просто «косметичний ремонт державного механізму». Держава постала перед необхідністю термінового здійснення низки глибоких структурних реформ, які мають докорінно змінити не лише відношення до України зовнішніх партнерів та інвесторів, але й насамперед самих українців, які мають стати головними інвесторами своєї країни.

Скажу відверто: те, що запропоновано в даний час, є не реформуванням економіки, а просто перекладання вартості реформ на плечі середнього класу.

Щоб реалізувати таку програму, потрібно відповісти на три базових запитання: Хто це здатен зробити? Що потрібно зробити? Якими інструментами, в який спосіб, протягом якого часу і якими ресурсами будуть проводитись реформи?

Відповідаючи на перше запитання, слід запевнити, що швидкі та ефективні реформи може здійснити тільки ефективна й відповідальна влада, яка має легітимність, ПОВНУ довіру і підтримку від людей.

Першою складовою реформування має стати адміністративна реформа, здійснення якої і буде виконанням суспільного замовлення на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади й місцевого самоврядування (самодостатньої територіальної громади), а відтак і на належне управління державою. Метою реформування є створення ефективної системи влади, що надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні європейських стандартів, забезпечуватиме відповідальне використання бюджетних коштів та буде здатна вчасно й адекватно реагувати на соціально-економічні та зовнішньополітичні виклики. Для досягнення мети реформування повинна впроваджуватись ідеологія «служіння суспільству» як принципу функціонування публічної адміністрації.

Необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади з погляду їх відповідності основним функціям держави та посилити роль і відповідальність міністерств у розробленні й реалізації державної політики. Питання надання публічних послуг та управління державними підприємствами повинні зосереджуватися в комітетах та агентствах, які мають перебувати у сфері управління відповідних міністерств. Такий перегляд структури і функцій дасть можливість оптимізувати чисельність управлінського апарату та підвищити якість його роботи з відповідним матеріальним і кар’єрним стимулюванням.

Формування моделі національної економіки

Другим кроком реформування, що має забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування судової системи, що потребує забезпечення доступності правосуддя, удосконалення системи судів, завершення створення повноцінної системи адміністративного судочинства, створення законодавчих гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд справ, формування корпусу професійних суддів, забезпечення неухильного виконання рішень судів та контролю за об’єктивністю цих рішень. Без цього всякі економічні реформи будуть нічого не варті.

Стосовно другого питання слід зазначити, що формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами. При цьому слід виходити з розуміння, що період, коли купівельна спроможність населення зростала за рахунок валютних кредитів і соціальних трансфертів, минула. Настав час переходити до зростання купівельної спроможності через підвищення продуктивності праці у виробництві та сфері послуг. Соціальні трансферти мають стати виключно цільовими, а їх величина залежати від реального матеріального стану отримувачів та наповнення бюджету як результату економічного розвитку. В той же час кредитні ресурси банківської системи повинні спрямовуватися переважно на розвиток виробництва та будівництва, а не на споживче кредитування (крім цільових програм підтримання попиту на високотехнологічні товари, що виробляються в Україні як вітчизняними, так й іноземними виробниками). Для такої концепції необхідно забезпечити реалізацію низки загальнонаціональних пріоритетів, які будуть стимулювати внутрішнє виробництво і стануть основою для досягнення високих темпів економічного зростання в середньо- та довгостроковій перспективі.

Нарешті, третє питання стосується того, як і за рахунок чого та в які строки можливо провести реформи. Це питання є найважливішим. Неможливо провести всі реформи одночасно, якби цього не хотілось. На це не вистачить ні організаційних засобів, ні ресурсів. Зрештою, цього не сприймуть громадяни. Саме тому програма реформ має розглядатись як середньострокова стратегія з чітко визначеними етапами, завданнями і реальними ресурсами для виконання цих завдань. Основним принципом реалізації такої стратегії має бути вирішення соціальних проблем через прискорення економічного розвитку, а не навпаки.

Другий етап найбільш відповідальний (можна здійснювати, починаючи з 2014 року). Його результати повинні стати основою для якісних змін економічної моделі та підвищення соціального добробуту в середньостроковій перспективі. Результатом цього етапу має стати прискорення економічного зростання та зміцнення внутрішнього ринку за рахунок аграрного комплексу, зниження податків та активізації підприємницької активності на територіях пріоритетного розвитку та в інших точках зростання. Це позитивно вплине на доходи державного бюджету та можливість здійснення болючих, але потрібних соціальних реформ. У той же час Україна потребуватиме значних іноземних та внутрішніх інвестицій і запозичень для реалізації інфраструктурних проектів та відновлення промислового потенціалу на якісно новому рівні.

На наступному етапі (2015-2016 роки) головним має стати реформа охорони здоров’я, адміністративно-територіального устрою та житлово-комунального господарства, що дасть можливість завершити реформу місцевих бюджетів і дати громадянам відчути позитивні результати проведених реформ у підвищенні якості соціальних послуг та їх участі у вирішенні суспільних проблем.

Останнє питання, на яке слід дати відповідь, – це фінансові ресурси, за рахунок яких будуть проводитись реформи. Як уже зазначалось, на початок 2014 року Україна вийшла із дуже складним фінансовим становищем як у державних фінансах, так і корпоративному і фінансовому секторах. Унаслідок цього практично недоступними є зовнішні запозичення. У таких умовах реалізувати амбіційну програму реформ, спираючись лише на ресурси державного бюджету та власні ресурси підприємств, неможливо. Щоб реалізувати таку програму необхідно створити спеціальні умови для залучення інвестицій та мобілізувати потужні фінансові ресурси від населення, корпоративного сектора та зовнішніх і внутрішніх фінансових установ і організацій.

Богдан Данилишин – академік НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG