Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:53

Путін веде в Україні гібридну війну – генерал Каппен


Дії Росії в Україні змусили НАТО замислитися

Дії Росії в Україні змусили НАТО замислитися

Софія Корнієнко

Путін веде в Україні гібридну війну, говорить генерал-майор у відставці Франк ван Каппен, член верхньої палати парламенту Нідерландів. У минулому генерал ван Каппен також працював радником з безпеки при ООН і НАТО. Що таке путінська гібридна війна і як далеко готовий зайти Захід у відповідь, генерал розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

У 2004 році на замовлення НАТО проведено дослідження Multiple Futures – спроба зазирнути в майбутнє, отримати уявлення про те, чого в найближчому майбутньому можна чекати у сфері міжнародної безпеки. Над дослідженням працювали понад вісім тисяч учених, військових і політиків, причому вчених не тільки з країн НАТО. Дослідники дійшли декількох основних висновків (і ці прогнози вже почали збуватися). Відповідно до одного зі сценаріїв, на тлі слабкого, розділеного в поглядах міжнародного співтовариства стане можливим повернення до політики зразка XIX століття, коли сильні держави будуть нав’язувати свою волю слабким державам, тому що міжнародне співтовариство, яке могло б приборкати таку поведінку, фактично відсутнє. Сьогодні ми спостерігаємо приблизно такий розвиток подій, каже генерал Франк ван Каппен.

– Ні Україна, ні інші країни, що опинилися на лінії зіткнення геополітичних платформ, не мають можливості самостійно обирати свою долю: вони затиснуті між російською сферою впливу, з одного боку, і західною чи європейською, з іншого. Якщо країна перебуває на цій лінії зрізу, значить, чекай біди. Піджак теж завжди рветься по шитому. Сьогодні лінія зрізу, яка раніше проходила через Польщу (озирніться на історію цієї країни за минуле століття), Угорщину, Чехословаччину, змістилася на схід і проходить через Україну, через Білорусь, Молдову та Грузію.

Другий висновок дослідження НАТО 2004 року як раз і полягав у тому, що ми станемо свідками конфліктів на лінії зіткнення геополітичних платформ. Те, що Росія сьогодні робить із країнами Східної Європи, які не є членами НАТО або ЄС, може виявитися заразливим прикладом для інших регіональних держав.

– Іще одним висновком дослідження НАТО 2004 року став прогноз про зміну способу ведення воєнних дій, чи не так?

– Це називається hybrid warfare, гібридна війна. У цього терміна безліч дефініцій, йому присвячено багато книжок. Гібридна війна – це мішанина класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Держава, яка веде гібридну війну, укладає оборудку з недержавними виконавцями – бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв’язок із якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами. Всю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань.

– А можна послати свої війська в іншу країну і сказати, що це не твої війська?
Україна не має можливості самостійно обирати свою долю: вона затиснута між російською сферою впливу, з одного боку, і західною чи європейською, з іншого. Якщо країна перебуває на цій лінії зрізу, значить, чекай біди. Піджак теж завжди рветься по шитому

– Так, це і є гібридна війна. З одного боку, використовуються регулярні війська, хай і лише з метою налякати – зараз до кордону з Україною стягнуто близько 40 тисяч російських військовослужбовців (є розбіжності в підрахунках, але приблизно стільки, і це чимало). Таким чином, на Україну чиниться тиск: «Неправильний крок, і дивіться, що з вами буде!» З іншого боку, на території України діють групи, якими керують із Росії. На таку схему ведення війни надзвичайно складно відреагувати. Коли кордон суміжної держави перетинає танкова дивізія, то все ясно. Але в даному разі нічого такого не робиться. Замість цього відбувається безшумна анексія, із залученням бойовиків і етнічних груп на місцях, за домовленістю і під керівництвом із Росії. Спробуй-но знайди відповідь на такий прийом.

– Анексію Криму Захід теж уже проковтнув?

– Америка і Європа вічно будуть продовжувати кричати, що вони переходу Криму до Росії не визнають, тобто це буде черговий заморожений конфлікт. Такий самісінький, як Нагірний Карабах. Але, хоча юридично ми цього не визнаємо, де-факто приєднання Криму відбулося – Крим став частиною Росії, там тепер править Володимир Путін, Путін отримав те, чого хотів. Ось вам іще одна важлива відмінна риса гібридної тактики ведення війни: світова спільнота ставиться перед доконаним фактом. Світовій спільноті залишається говорити «Ми цього не визнаємо», але факт приєднання вже відбувся. У короткостроковій перспективі це дуже виграшна тактика: «Дивіться, що мені вдалося! Без жодного пострілу!»

– І ніякі санкції щось поки російського лідери не проймають…

– Ні, поки не проймають. Але суворішіі санкції підуть. Їх запроваджують покроково у сподіванні, що Путін після кожної хвилі санкцій може піти на деескалацію конфлікту. На останньому етапі планується блокування в Росії платіжних систем Visa і MasterCard, конфіскація зарубіжного майна. Заяви Путіна про те, що Росія створить власну платіжну систему, говорять лише про те, що він абсолютно не розуміє, як влаштований міжнародний фінансовий ринок. До чого він збирається прив’язувати цю систему, хто прийматиме російську кредитку? Захід запроваджує санкції надзвичайно обережно, тому що ми теж від них потерпимо. Але ми це переживемо, а от збиток, який санкції здатні завдати російській економіці, буде колосальним. Вже сьогодні з Росії попливли 67 мільярдів євро інвестицій. Ця цифра зросте до 160–170 мільярдів євро. Для російської економіки це важкий удар. Рубль уже дуже слабкий, на російських біржах спостерігається спад у 14 відсотків. Тобто наслідки вже зараз наявні. А якщо Захід запровадить іще й фінансові санкції або закриє газовий кран? Так, сьогодні Європа отримує 30 відсотків свого газу з Росії, але замінні джерела постачання газу вже знайдені, тягар втрат можна буде розділити, так що ми і це переживемо. Для Росії ж це буде справжньою проблемою. Сьогодні Росія заробляє на поставках газу до Європи 178 мільярдів євро на рік. Росія живе від продажу сировини за кордон. Тоді доведеться продавати китайцям і індійцям. Це реально, але інфраструктури для цього поки нема ніякої.

– Невже дійде і до таких серйозних санкцій?

– Я думаю, такі санкції будуть запущені тільки в найбільш крайньому випадку. Якщо Росія нападе на державу Балтії – члена НАТО. Ось де для Заходу проходить гранична лінія.

– А на напад за допомогою «зелених чоловічків» зреагують?
Якщо Путін діє за допомогою гібридної війни, то він цілком може розраховувати на те, що НАТО не вдасться до п’ятої статті. Буде просто проголошена вільна народна республіка Нарва

– Звичайно. Путін у будь-якому разі не збирається в’їжджати в Балтію на танку, бо тоді він відкрито оголосить війну НАТО. П’ята стаття Північноатлантичного договору говорить, що напад на одну з країн-членів НАТО є нападом на всі країни-члени. Замість цього ми можемо побачити той же сценарій, що спостерігали досі. Можна, наприклад, підігріти становище в естонській Нарві, де живе багато росіян. Знову гібридна війна, контакти з місцевими організаціями, і Нарва проголошує незалежність. Естонія реагує твердо. Росія заявляє про свій обов’язок захистити російськомовне населення від неофашистів. Якби Путін в’їхав до Естонії на танку, то все було б просто. Він оголосив би таким чином НАТО війну, і він її програв би – це я можу вам стовідсотково гарантувати. Ціною мільйонів життів. Але війни ніхто не хоче. Якщо ж Путін діє за допомогою гібридної війни, то він цілком може розраховувати на те, що НАТО не вдасться до п’ятої статті. Буде просто проголошена вільна народна республіка Нарва. Вона попроситься до Росії. Чи привід це для п’ятої статті? А якщо не привід, то всі члени НАТО зі Східної Європи вигукнуть: НАТО більше нічого не варта. У цьому сенсі Путін заб’є гол у ворота НАТО.

– Який усе-таки ваш прогноз найімовірнішого розвитку подій, найімовірнішого плану Путіна?

– Я вважаю, що Путін не чіпатиме Балтії. Це занадто ризиковано. Що цілком можливо, так це те, що якщо в нього все вийде у Східній Україні (а це ще під сумнівом, тому що відсоток етнічних росіян там менший, ніж у Криму, і далеко не всі з них підтримують сепаратистів), то він спробує захопити ще й територію на північ від Криму, де розташований «кран» для подання до Криму газу та води, а також Одесу. Тоді в нього в руках буде все Чорноморське узбережжя і шлях у Придністров’я, де вже й так є російські війська і де населення і так хоче в Росію. У сфері російського впливу опиниться весь Схід і Південь України. Що це означатиме для економіки Росії – інша річ. Коштувати це буде дуже дорого. Донбас – потенційно небідний регіон, але з дуже застарілим промисловим комплексом. У радянські часи в Україні працювало багато фахівців у галузі ракетобудування, розробки ядерної зброї, літакобудування. Тут вироблялися і обслуговувалися міжконтинентальні балістичні ракети SS-18 («Сатана»).

Я не можу цього документально підтвердити, але я неодноразово чув, у тому числі від представників бізнесу, що останніми роками на оборонно-технічні підприємства в Україні приходить російський менеджмент і свідомо банкрутить підприємства, щоб після їхнього закриття запропонувати цінним кадрам робочі місця в Росії. Однак Росія потребує зарубіжних інвестицій, західних експертних знань, технологій. У короткостроковій перспективі Путін виграє багато голосів, багато росіян будуть пишатися тим, що Росія стала більшою, розширила сферу впливу. Але в галузі економіки політика Путіна в довгостроковій перспективі принесе Росії величезні втрати. Навіть із геополітичного погляду те, що зараз робить Путін, у довгостроковій перспективі нерозумно. Справжні геополітичні проблеми Росії – на її південних рубежах, на Кавказі, і в Сибіру, на кордоні з Китаєм, де також проходить геополітичний зріз. Політика штучного загострення почуття належності до етнічної спільності, яке веде Кремль, може вилізти самій же Росії боком. Не тільки на Кавказі, але й у Східному Сибіру, де живе досить багато китайців. Західні кордони Росії були досі найспокійнішими. Путін стверджує, що Росію «оточили». Але хто, скажіть, став причиною цього неспокою на західних рубежах?

– Путін звинувачує в усьому розширення ЄС і НАТО на схід.
Євросоюз не міг сказати незалежним державам, які побажали спробувати стати кандидатами на вступ, що це неможливо, тому що інакше «розсердиться пан Путін»

– Так, це його версія подій. Насправді ЄС нікого не закликав у свої лави і тим більше не примушував до членства. Членами ЄС країни стають тому, що самі цього хочуть. Причому одного бажання не досить. Країнам-кандидатам доводиться здійснити реформи, щоб їх прийняли. Подивіться, як важко було вступити в ЄС Болгарії і Румунії. Україні на це знадобиться не менш як 20 років. Але Євросоюз не міг сказати незалежним державам, які побажали спробувати стати кандидатами на вступ, що це неможливо, тому що інакше «розсердиться пан Путін». Принциповим правилом для ЄС є право кожної держави здійснювати вільний вибір. Якщо жителі якоїсь держави хочуть до Росії – це їхній вибір, але він повинен бути здійснений без застосування тиску. Цю свободу вибору відбирають сьогодні і у Грузії, Молдови, Азербайджану та України, а пізніше і Білорусі (пом’яніть моє слово). Їм не дають зробити самостійний вибір.

– А як щодо розширення НАТО?

– Щодо НАТО, то тут дуже важливі дві домовленості. По-перше, після розпаду СРСР Україна виявилася третьою за потужністю ядерною державою у світі. Це нікому не подобалося – ні американцям, ні Європі, ні Росії. Тому в Будапешті в 1994 році був укладений договір, за яким Україна повністю відмовлялася від ядерної зброї, отримуючи натомість гарантії збереження своєї територіальної цілісності від кількох країн. Україна здала всю свою ядерну зброю, але тепер одна з країн, які мали гарантувати суверенітет України, порушила договір. По-друге, була й інша домовленість із Росією. Деякі країни, колишні члени Варшавського договору і навіть колишні республіки СРСР, захотіли ввійти до НАТО. НАТО проводило на цю тему з Росією відкриті переговори. Росія дала згоду на розширення НАТО на схід із однією умовою, що в цих нових країнах альянсу не буде високої концентрації військового контингенту і ядерної зброї. НАТО твердо виконує цю домовленість і навіть зараз не збирається її порушувати. До речі, щоб вступити до НАТО, треба теж виконати масу вимог. НАТО теж нікого не примушувало до членства, вступити в НАТО дуже непросто.

– По-моєму, це Путін вдихнув у НАТО нове життя!

– Дехто каже, що пора вже вивішувати плакат із вдячністю Путіну, який врятував Євросоюз і НАТО. Ще недавно лунало чимало голосів, які твердили, що НАТО втратило всілякий сенс, що Росія – наш друг і партнер, а Європа абсолютно безпечна. І раптом ми прокинулися і зрозуміли, що Росія – все-таки не партнер, а, мабуть, противник. І раптом Швеція з Фінляндією почали проситися в НАТО. А критики НАТО тепер мовчать.

– За вашою інформацією, НАТО збирається створити вздовж східних кордонів блоку буфер, щільно дислокувавши там невеликі армійські підрозділи, що не порушить домовленостей із Росією, але запобігатиме проникненню незаконних формувань через кордони НАТО. Це можливо зробити без вирішальної участі США?

– Європа – економічний велетень, але політичний і військовий карлик. Після розпаду СРСР Європа повністю інкасувала дивіденди від миру – фінансові кошти, вивільнені в результаті відмови від гонки озброєнь. Чисельність збройних сил у Європі скоротилася вдвічі. До розпорядження ВПС Нідерландів колись було 200 військових літаків, тепер близько 60, з яких літають штук 30. Нідерланди мали тисячу танків, тепер жодного. Було 22 військові фрегати, тепер 6. Не тільки Нідерланди, вся Європа абсолютно занедбала свою армію. Європейські політики ставили в основу те, що називається low politics, турботу про добробут своїх громадян, повністю ігноруючи high politics. На безпеку пересічно по Європі витрачається по півтора відсотка від ВВП, в той час як НАТО рекомендує витрачати як мінімум 2 відсотки. 75 відсотків бюджету НАТО поповнюється зі США, без США Європа з військового огляду – ніщо. Америці такий стан справ вочевидь набрид. Є серйозна ймовірність того, що непросте міжнародне становище змусить європейських політиків узятися за свої військові бюджети, але по-справжньому наростити військову потужність вдасться навіть за збільшення фінансування не раніше ніж через кілька років.

– І все ж, пане ван Каппен, ви весь час говорите про геополітичне протистояння так, ніби президент Росії дійсно прораховує ситуацію на багато років наперед, замислюється про майбутнє своєї країни. Багато російських ліберальних аналітиків переконані, що Путін зацікавлений виключно в перемозі в короткостроковій перспективі, причому в перемозі не для Росії, а особисто для себе і свого найближчого оточення.

– У короткостроковій перспективі Путін виграє це протистояння, тому що ніхто не знає, як належним чином відповісти на гібридну війну. Але в середньо- і довгостроковій перспективі Путін програє. Росія потраплятиме в дедалі більшу залежність від зарубіжних технологій і капіталу, виявиться затиснутою між двома потужними економічними блоками – трансатлантичним блоком США та ЄС, який формується зараз і налічуватиме понад 800 мільйонів жителів, і Китаєм. Росія ж свою економіку так і не зможе підняти, адже підняти її можна буде, тільки налагодивши торговельні зв’язки з Заходом і поборовши корупцію. І ось іще що: Заходові зовсім не вигідно мати під боком нестабільну, вороже налаштовану, бідну Росію. Нас цікавить Росія як стабільний партнер.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG