Київ – Три дні поспіль російське телебачення та друковані ЗМІ смакували відеорядом та фоторепортажами з допитів у Слов’янську українських офіцерів спецпідрозділу СБУ «Альфа», яких напередодні захопили й жорстоко побили сепаратисти. Апофеозом «ексклюзиву», який, за дивним збігом обставин, приплив до рук лише російським журналістам, стала можливість співробітникам ЗМІ записали бліц-інтерв’ю (!) з полоненими. А фактично – взяти участь у допиті, констатує газета «День». Видання пише, що Росія, яка сьогодні вже не приховує своєї присутності на сході України, взяла на озброєння класичні методи світового тероризму. Брати в полон заручників, катувати й допитувати їх на камери. А потім оприлюднювати відеозаписи, наганяючи паніку та страх і, звісно ж, вимагаючи викуп. Журналістів, що брали участь у допиті, видання називає співучасниками терористів. Їх треба позбавляти права на професію і судити. Про це йдеться у статті «Ексклюзив» чи спецоперація?».
Поки в Києві побоюються російського військового вторгнення, Велика Інформаційна війна йде повним ходом, констатує газета «Сегодня». Кремлівські ЗМІ можуть з легкістю перетворити побиття проукраїнських демонстрантів у Донецьку в «напад ультранаціоналістів на антифашистську ходу». Українські ж бійці інформаційного фронту намагаються дати відсіч ворогові. Запропоновано стратегію перемоги над Кремлем: відключати російські телеканали, викривати ворожий наклеп, доносити правду до ошуканих громадян Росії і Східної України. При цьому вважається, ніби дезінформовані люди підтримують Путіна під впливом кремлівської пропаганди. Однак, як переконує журналіст, причинно-наслідковий зв'язок тут зворотній: світогляд змушує людей із задоволенням споживати пропаганду. Надихаючі фантазії про Велику Росію, київських фашистів і перетворення Америки в радіоактивний попіл користуються попитом. Пострадянський обиватель не формує своє уявлення про світ, виходячи з новин. Навпаки, він фільтрує пропоновані новини, підганяючи їх під власну картину світу. Усі незручні факти відкидаються, зате зручна брехня охоче смакується. Журналіст вважає, що виграти інформаційну війну може тільки життя, яке не залишає місця для комфортних ілюзій. Однак зазвичай таке прозріння приходить занадто пізно, зауважує автор статті.
Останнім часом Юлія Тимошенко зірвалася на особисту критику Петра Порошенка, ніби забувши, до чого призвели чвари між членами колись єдиної помаранчевої команди, пише газета «Україна молода». Очевидно, що сумні уроки минулого її нічому не навчили, а бажання здобути владу перемагає над тверезими розрахунками та інтересами держави. Та й порівнювати ситуації не можна. Якщо у мирний час конфлікти ще можна було сприймати як частину політичного процесу, то в умовах зовнішньої агресії їх можна розглядати як удар у спину країні, наголошує газета.
В Україні не прищеплюється авторитаризм, констатує «Газета по-українськи». Тому не може бути таких керівників, як Нурсултан Назарбаєв у Казахстані, Олександр Лукашенко – в Білорусі чи Володимир Путін – у Росії. Перша причина – геополітична. Україна географічно розташована в Європі. Має досвід європейського політичного представництва та самоврядування. Ще одна причина: Україна не має нафти й газу. Відсутня можливість за рахунок нафтодоларів купувати лояльність населення. До того ж, в Україні ніколи не було монархічної традиції. У майбутньому авторитарний правитель також не з’явиться. Український народ сильніший від влади, переконує видання.
Поки в Києві побоюються російського військового вторгнення, Велика Інформаційна війна йде повним ходом, констатує газета «Сегодня». Кремлівські ЗМІ можуть з легкістю перетворити побиття проукраїнських демонстрантів у Донецьку в «напад ультранаціоналістів на антифашистську ходу». Українські ж бійці інформаційного фронту намагаються дати відсіч ворогові. Запропоновано стратегію перемоги над Кремлем: відключати російські телеканали, викривати ворожий наклеп, доносити правду до ошуканих громадян Росії і Східної України. При цьому вважається, ніби дезінформовані люди підтримують Путіна під впливом кремлівської пропаганди. Однак, як переконує журналіст, причинно-наслідковий зв'язок тут зворотній: світогляд змушує людей із задоволенням споживати пропаганду. Надихаючі фантазії про Велику Росію, київських фашистів і перетворення Америки в радіоактивний попіл користуються попитом. Пострадянський обиватель не формує своє уявлення про світ, виходячи з новин. Навпаки, він фільтрує пропоновані новини, підганяючи їх під власну картину світу. Усі незручні факти відкидаються, зате зручна брехня охоче смакується. Журналіст вважає, що виграти інформаційну війну може тільки життя, яке не залишає місця для комфортних ілюзій. Однак зазвичай таке прозріння приходить занадто пізно, зауважує автор статті.
Останнім часом Юлія Тимошенко зірвалася на особисту критику Петра Порошенка, ніби забувши, до чого призвели чвари між членами колись єдиної помаранчевої команди, пише газета «Україна молода». Очевидно, що сумні уроки минулого її нічому не навчили, а бажання здобути владу перемагає над тверезими розрахунками та інтересами держави. Та й порівнювати ситуації не можна. Якщо у мирний час конфлікти ще можна було сприймати як частину політичного процесу, то в умовах зовнішньої агресії їх можна розглядати як удар у спину країні, наголошує газета.
В Україні не прищеплюється авторитаризм, констатує «Газета по-українськи». Тому не може бути таких керівників, як Нурсултан Назарбаєв у Казахстані, Олександр Лукашенко – в Білорусі чи Володимир Путін – у Росії. Перша причина – геополітична. Україна географічно розташована в Європі. Має досвід європейського політичного представництва та самоврядування. Ще одна причина: Україна не має нафти й газу. Відсутня можливість за рахунок нафтодоларів купувати лояльність населення. До того ж, в Україні ніколи не було монархічної традиції. У майбутньому авторитарний правитель також не з’явиться. Український народ сильніший від влади, переконує видання.
