Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 05:54
Київ – Україна разом зі світом святкує 450-річчя Віляьма Шекспіра. Київський «Мистецький Арсенал» відкрив виставку сучасного мистецтва, присвячену «шекспірівським сюжетам», а 24 травня лондонський театр «Глобус» в рамках світового турне презентує в «Арсеналі» «Гамлета» у постановці Домініка Дромгула. У часи, коли кожен почувається героєм шекспірівської п’єси, Радіо Свобода дізнавалося, якими були найцікавіші українські «Гамлети».

Англійський актор минулого століття Джон Гілгуд, що зіграв Гамлета у різних постановках близько 500 разів, казав, що ставити цю п’єсу потрібно кожні 15 років – для кожного нового покоління. Те саме стосується перекладу. І хоча у самій Британії на сцені намагаються зберегти автентичний текст, в Америці, наприклад, вже давно існує видавничий проект No Fear Shakespeare («Шекспір без страху») – переклад п’єс на сучасну англійську.

Український театр дотримується цих правил, кажуть критики. За часів незалежності з’явилося близько п’ятнадцяти різних постановок «Гамлета», і сучасний переклад Юрія Андруховича, який, до речі, замовив Станіслав Мойсеєв для своєї постановки в Молодому театрі, і який вже встиг стати класикою. Театрознавець та редактор львівського часопису «Просценіум» Майя Гарбузюк вважає: серед українських «Гамлетів» «випадкових» постановок практично не було. І хоча сама п’єса суперечить театральним та літературним законами драми, режисери й досі намагаються віднайти нову естетику світу, змодельованого Шекспіром.

«Фортінбрас діставав папірчик і казав: «Я маю всі права на цю державу»

Певно, одна із найбільш резонансних спроб в цьому плані – це вистава «Гамлет. Сни», яку 2002 року поставив Андрій Жолдак у Харківському театрі Шевченка. Режисер показав не Шекспіра, а радше алюзії на шекспірівські образи. Гамлет Жолдака мандрує сучасним світом, який через режисерську естетику перетворюється на дещо агресивне сюрреалістичне марення.

«Це колаж з його власного потоку свідомості. Від «Гамлета» у постановці лишились хіба що ледь впізнавані образи. Жолдак взагалі справив величезний вплив на Харківський театр. Після нього лишились кілька поколінь, що не можуть відійти від його естетики – у їхніх виставах прочитуються усі прийоми цього режисера», – розповідає Майя Гарбузюк.

На українській сцені Гамлета, що намагався би впоратися із конкретними реаліями нашого часу, немає, розповідає критик Анна Липківська. Вона бачила 18 постановок цієї п’єси, 14 з яких – в Україні. Здебільшого «Гамлета» стилізують під шекспірівські часи або взагалі не прив’язують до певного історичного періоду, каже вона. Як, наприклад, у Дмитра Богомазова, чия постановка цікава передусім художнім рішенням: декорації та костюми вистави зроблені на основі гравюр з старовинних видань «Гамлета».
Фортінбрас виходив з зали, в сучасному костюмі, з кейсом, діставав з нього папірчик з печатками, у прозорому файлику, і казав: «Я маю всі права на цю державу»
Утім, незвичні варіанти традиційної постановки теж є, зауважує Анна Липківська. «2010 року у Волинському академічному театрі в Луцьку «Гамлета» ставив Петро Ластівка. Зовні це було 16 століття. Але в фіналі Фортінбрас виходив з зали, в сучасному костюмі, з кейсом, діставав з нього папірчик з печатками, у прозорому файлику, і казав: «Я маю всі права на цю державу». І очолював Данію, відкинувши корону, як непотрібну», – розповідає критик.

Справді українським «Гамлет» був під час війни – театрознавець

Останній український «Гамлет» з’явився взимку минулого року. Це був режисерський дебют актора театру «Дах» Дмитра Костюминського «Гамлет. Вавилон». Від оригінальної п’єси у цій версії лишились троє героїв, дещо віртуалізований Ельсінор та мотив пошуку власної особистості. Польський актор Бартоломей Созанські, з яким Костюминський познайомився під час роботи над швейцарсько-українським проектом «Вій», грає головного героя і водночас себе – розповідає зі сцени історію власного життя.

«У мене не було конкретного завдання ставити Шекспіра, – розповідає режисер. – Півтора року тому я спитав Бартоломея, що він хотів би зіграти, і той відповів: «Можливо, Гамлета». Але це інтерпретація п’єси, і насправді основна її тема – діалог самого головного героя з публікою – від свого імені. Мені цікаво було розкрити сутність самого Бартоломея. Він мультикультурний актор. За національністю поляк, але вчився у Франції, а зараз живе в Швейцарії, знає багато мов. І важко сказати, де насправді його дім».
Відео з YouTube

Більшу частину тексту постановки «Гамлет. Вавилон» написала Катерина Бабкіна. Для неї ця історія – про відповідальність за власне життя. Прем’єра вистави відбулася якраз у перший тиждень революції, і п’єса, створена ще влітку, виявилась дуже актуальною.

Якийсь специфічно український погляд на «Гамлета» існував хіба що у 1943 році, коли відбулася перша українська постановка, розповідає Майя Гарбузюк. П’єсу поставив Йосип Гірняк – в Оперному театрі окупованого Львова.

Для багатьох українців, які формували повстанський рух – «Бути чи не бути?», справді, було питанням життя і смерті
​«Вистава була зроблена в традиційному історичному ключі, але за духом часу була наскрізь українська. Йшлося про людину в екстремальній ситуації, людину, яка протистоїть всьому світові. Для багатьох українців, які формували повстанський рух – «Бути чи не бути?», справді, було питанням життя і смерті. І перед митцями стояло те саме питання. Адже Німеччина відступала, і вони мусили вибирати: лишатись і потрапити під репресивну машину радянського тоталітаризму чи відійти з німцями, втративши батьківщину», – каже театрознавець.

Разом з тим, кажуть критики, головне питання Гамлета гостро стоїть перед українцями і сьогодні. Адже героєм шекспірівської п’єси країна почувається вже майже півроку.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG