Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:29

Агресією проти України Кремль загнав свою країну в пастку


Президент Росії Володимир Путін, архівне фото

Президент Росії Володимир Путін, архівне фото

(Рубрика «Точка зору»)

Юрій Федоров

Світові ЗМІ, політики та аналітики сперечаються про те, наскільки ефективні міжнародні санкції проти Росії. Питання залишається відкритим: дієвість санкцій залежить від того, наскільки послідовно вони будуть застосовуватися. Але в будь-якому разі це нагадування російському істеблішментові про персональну відповідальність за розв’язування і сприяння агресії проти суверенної держави. Хочеться вірити, що список персонажів кремлівського паноптикуму, які потрапили під санкції, стане списком підсудних Міжнародного трибуналу ООН в Гаазі. Але це – в майбутньому. А зараз США і НАТО повинні зупинити російську агресію проти України і нейтралізувати російську загрозу Європі.

Кремль спровокував кризу в європейській країні, здатну спричинити громадянську війну, хаос, гуманітарні й техногенні катастрофи. Наслідки цієї кризи можуть бути на порядок важчі, ніж наслідки балканських воєн 1990-х років. У широкому просторі «між Росією і ЄС» зруйнований міжнародний порядок, заснований на праві. Російські диверсійні групи і загони найманців розпалюють громадянську війну у східних і південних районах України. Загроза повторення «українського сценарію» в Молдові і Балтії цілком реальна.

Починаючи з 1999 року, Росія регулярно проводить стратегічні навчання у балтійській зоні. У навчаннях «Союзна безпека – 2004», «Щит союзу – 2006», «Захід-2009» та «Захід-2013» відпрацьовувалися дії військ в умовах застосування тактичної ядерної зброї. В будь-якому разі, російське військове командування жодного разу не спростувало таку інформацію у пресі. Тим часом військові навчання завжди показують, до яких воєн і в яких районах готуються війська. В іншому разі маневри безглузді.

Москва категорично відмовляється обговорювати питання про контроль над тактичною ядерною зброєю на європейському континенті. А розгортання оперативно-тактичних ракет «Іскандер» поблизу західних кордонів і перебазування до Криму субстратегічних бомбардувальників Ту-22М3, про що було оголошено відразу після анексії півострова, свідчать про підготовку Росії до ядерного протистояння з НАТО. Ці ракети і бомбардувальники ідеально придатні для ядерної війни в Європі.

Російська ставка на тактичну ядерну зброю не випадкова. Агресія проти Латвії, Литви чи Естонії поставила б НАТО перед дилемою: або піти на військове зіткнення з Росією, яке може перерости в ядерний конфлікт, або, щоб уникнути цього, не виконати зобов’язання за статтею 5 Вашингтонського договору. В останньому разі НАТО буде повністю дискредитована як військова та політична сила, а міжнародний порядок, що склався в Європі після Холодної війни, буде остаточно зруйнований, чого, власне, і домагається російське керівництво.

Такої загрози Захід ігнорувати не може. Зараз формується довгострокова стратегія її нейтралізації. Це – тривалий процес: необхідно виробити і погодити ефективні заходи впливу на Росію, що завдають мінімальної шкоди самим західним країнам. Уже ясно, що вони будуть охоплювати заборону на поставки до Росії продукції та технологій військового і подвійного призначення, дедалі більше зниження частки російських вуглеводнів у Європі, скорочення або навіть припинення кредитування російських банків і підприємств. Менше йдеться про власне військовий бік справи. Можна гадати, яких конкретно заходів вживатиме НАТО для гарантування безпеки Румунії і балтійських держав. Важливіше інше: чи зможе Росія не програти протиборство з Заходом, що насувається, в тому числі нову гонку озброєнь, подібно до того, як СРСР програв Холодну війну?

Наприкінці 1980-х років сукупний ВВП держав НАТО перевершував аналогічний показник країн Організації Варшавського договору приблизно вчетверо, а загальні військові витрати держав Північноатлантичного альянсу були в 2–2,5 рази більші, ніж у країн, що входили в ОВД. В СРСР перед його розпадом на військові цілі витрачалося, за різними підрахунками, від 12 до 15 відсотків ВВП, хоча іноді називають і вищі цифри. Іншими словами, військовий паритет НАТО і ОВД підтримувався за співвідношення військових витрат 2–2,5 до 1 на користь НАТО, а витрати на військові цілі, що складали 12–15 відсотків ВВП, виявилися для радянської економіки не під силу і стали однією з причин її краху.

У 2013 році сумарний ВВП країн НАТО склав близько 35 трильйонів доларів, а їхні військові витрати перевищили в сумі трильйон доларів, що еквівалентно 2,9 відсотка загального ВВП. ВВП Росії у 2013 році в перерахунку за паритетом купівельної спроможності дорівнює 2,6 трильйона доларів. У 2014 році російські витрати за розділом «національна оборона» визначені в 2,49 трильйона рублів, або близько 100 мільярдів доларів. За оцінками Інституту Гайдара, загальне військове обтяження економіки Росії у 2014 році може перевищити 5 відсотків ВВП. Іншими словами, економічний потенціал Росії сьогодні у 13,5 разів менший, ніж у країн-членів НАТО, на військові потреби Росія витрачає в 10 разів менше, ніж НАТО, а частка цих витрат у її ВВП приблизно в півтора раза вища, ніж у країнах НАТО.

Якщо підтримання паритету з НАТО вимагає співвідношення військових витрат 2-2,5 до 1, як це було під час Холодної війни, то витрати на оборонні потреби в Росії повинні досягти 400–500 мільярдів доларів, тобто збільшитися в чотири – п’ять разів і скласти 15–17 відсотків ВВП. Але навіть за мінімально можливого співвідношення оборонних бюджетів, скажімо, 5 до 1 на користь НАТО, російський військовий бюджет має збільшитися вдвічі і скласти від 8 до 10 відсотків ВВП.

За словами директора Департаменту озброєння Міністерства оборони Росії Анатолія Гуляєва, більшість російських оборонних підприємств використовує застарілі технології 1980–90-х років. Обладнання, не старіше від 10 років, становить менш як 20 відсотків, а загальний знос машин і устаткування перевищив 70 відсотків. Отримати нові технології, необхідні для модернізації російського військово-промислового комплексу, можна тільки у технічно розвинених країнах – США, низці держав ЄС і Японії. А ембарго на постачання до Росії технологій військового і подвійного призначення вже практично запроваджене.

Нарешті, здатність створювати сучасні озброєння критичним чином залежить від стану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Це визначається обсягом коштів, що надаються на ці цілі. За цим показником Росія безнадійно відстала від США і ЄС. У 2011 році в Росії на ці цілі було витрачено 35 мільярдів доларів, у США – 430, у ЄС – 320, а в Японії – 146 мільярдів доларів.

Таким чином, анексувавши Крим і розв’язавши агресію проти України, Кремль загнав свою країну в пастку. Продовжувати нинішню політику і не реагувати на гонку озброєнь, що починається, неможливо. Але оскільки на слово Путіну більше ніхто не вірить, то, щоб зупинити гонку озброєнь, він повинен ділом довести: сталася відмова від агресивних устремлінь; підтвердженням цього може стати ліквідація тактичної ядерної зброї, що загрожує Європі. Це неприйнятно для російських генералів і еліти військової промисловості, які разом зі співробітниками спецслужб утворюють політичну та силову базу режиму.

Втягування в чергову гонку озброєнь і, отже, консолідація всіх доступних ресурсів в ОПК і збройних силах, а також перехід до мобілізаційної економіки радянського зразка неминучі. Однак подолати дедалі більше відставання від Заходу у військовій галузі Росія все одно не зможе.

При цьому запровадження мобілізаційної економіки означає зниження споживання у країні до мінімального рівня. Невдоволення, насамперед, середнього класу, що виникає в результаті, може бути придушене масовими репресіями. Про те, що буде далі, можна прочитати в останніх книжках Володимира Сорокіна.

Юрій Федоров – військово-політичний експерт (Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

(Оригінал статті на сайті Російської редакції Радіо Свобода)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG