Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:25
Центр нас не чує, і ми платимо забагато податків, мало отримуючи взамін. Приблизно такі відчуття мають прихильники незалежності в Шотландії. Але це – єдине, що споріднює референдум про незалежність в Шотландії, який має відбутися 18 вересня та так звані референдуми, що відбулися 11 травня на Донбасі. Український правник в Лондоні Ірина Тимчишин в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла про відмінності між Шотландським референдумом і тим, що відбулося на Донбасі. Вона пояснює, чому шотландці не робитимуть цивілізаційного вибору навіть тоді, коли голосуватимуть за незалежність Шотландії.

– Перш за все, тут існує законодавство. Треба пам’ятати, що у Шотландія має свій власний парламент. Через цей парламент було проведене відповідне законодавство. Іншими словами, вибір стосовно шотландської незалежності має юридичну основу. Тобто є закон про референдум відносно шотландської незалежності. Це є офіційний законодавчий акт. Наскільки відомо, нічого такого подібного у Донецьку немає і, в принципі не могло і бути, бо Донецька і Луганські області не мають такого статусу в Україні, як Шотландія у Великій Британії.

– На Вашу думку, чому, незважаючи на те, що Шотландія мала велику автономію, шотландці вирішили, все ж таки, йти шляхом референдуму, шляхом незалежності?

– Історія Шотландії у складі Великої Британії є досить різною. Ми знаємо багато творів, що стосуються завоювань цих територій. Але в модерні часи до питання відділення Шотландії підходять уже протягом майже трьох десятиліть. Спочатку пропозиція була поставлена в 1979 році. Тоді відбувся референдум, в якому жодної зміни не відбулося. Тому що у тому референдумі потрібно було, щоб кількість людей, які проголосували «за», перевищувала 40% загального електорату. І, зрозуміло, що референдум повинен пройти без порушень. Були спостерігачі, щоб не було ніяких зловживань електоральним процесом.

Так що після 1979 року не було ніякої конституційної реформи, запропонованої подальшими урядами. Тому що, як пам’ятаєте, там були консерватори при уряді Маргарет Тетчер, потім Джон Мейджор. І після того, як Лейбористська партія Тоні Блера повернулася до влади у 1997 році, був другий шотландський референдум, який відбувся в цьому ж році.

Тоді була вже більша кількість людей, яка показала свою підтримку для окремого шотландського парламенту, і щоб цей парламент міг змінювати рівень податків. І саме таким чином з’явився шотландський парламент. Парламент Великої Британії ухвалив акт по Шотландії 1998 року і саме за цим актом було засновано шотландський парламент, який вперше було обрано 6 травня 1999 року.

Таким чином, як Ви бачите, процес розвитку відбувався поступово, але це не була культурна зміна – це були економічні причини, які спонукали саме це відділення. Податок був початковою стадією. Ідея незалежності, яка час від часу вживалася різними рухами, зокрема національними рухами і ще, зокрема Шотландською національною партією (СНПі) – це було включено в маніфест партії на парламентських виборах у Шотландії.

Ідея незалежної Шотландії була одним із критеріїв, за якою певна кількість населення голосувала. В результаті тих виборів ця партія стала найбільшою партією в Шотландському парламенті, сформувала уряд меншості, який очолював перший міністр Алекс Салманд, досить контроверсійний політик, який на ідеї шотландського націоналізму піднявся до своєї позиції.

– Ірино, Британія на початку минулого століття була найбільшою країною світу і панувала над величезною кількістю заморських територій. В процесі деколонізації вона втратила практично всі ці території, але нині цей процес перейшов, власне, на Британські острови. Як решта британців, не шотландці, ставляться до цієї ідеї?

– Чесно кажучи, у Британії Шотландія завжди виглядає, скажімо так, як північний родич. Тобто, це зрозуміло, є історичні передумови. Але звичайні британці, скажемо чесно, дуже дивуються, чому Шотландія хоче відділятися. Тому що, якщо чесно, в культурному плані, в соціальному плані, в етнічному плані, Шотландії, її етнічності тотально нічого не загрожує. Шотландця ідентифікувати досить легко. Тому що вони так само, як, наприклад, українці, вони мають свій національний одяг, національні страви, тобто дуже багато етнокультури. Англія цього всього немає, якщо відверто так сказати. І тому для них це дуже дивно.

Так само Шотландія розглядається як країна, де мало робочих місць, які потрібно постійно субсидувати. І вони отримують досить великі субсидії. Й тому для пересічного англійця дуже важко зрозуміти, чому шотландці хочуть відділятися. Тобто, що вони саме отримають, крім того, що в них буде кордон із Англією, і що треба буде приїжджати з паспортом? Що саме вони отримають з того, чого в них ще немає? Тому що у них великих змін, крім економічних змін і чисто статусу на карті, якщо розглядати це з прагматичної точки зору, у них немало б статися.

– Наскільки значні ці соціально-економічні питання, які Шотландія намагається розв’язати шляхом відділення і здобуття незалежності від Британії?

– Безперечно, економічні причини є основною з основних причин референдуму. Економіка є однією з основних причин. Але є і брак інформації. Існують припущення, що, у випадку відділення, Шотландія автоматично стане членом Європейського союзу, бо наскільки я знаю, це питання не є очевидним. Хоча Шотландія є частиною ЄС у складі Великої Британії.

Але одне із ключових питань – питання субсидій, які отримує Велика Британія від Євросоюзу, зокрема субсидій у сільському господарстві. Шотландські фермери вважають, що у випадку незалежності Шотландії вони отримуватимуть вищі субсидії від ЄС за рахунок того, що у них продуктивність сільського господарства є вища, ніж у решти Великої Британії.

Шотландські економісти також вважають, що, у випадку розділення, шотландська банківська система отримала би кращий статус і певні переваги, яких вона не може отримати у той час, коли шотландські банки є частиною економіки Великої Британії.
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG