Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 03:02
(Рубрика «Точка зору»)

Українці ще з часів Майдану часто апелюють до західних політиків, що ті недостатньо реагують спочатку на те, що коїв Янукович, а тепер на агресію Путіна. Ми не до кінця усвідомлюємо, що теперішні події є не лише наслідком листопадово-лютневої революції, а й n-нною її фазою, себто продовженням.

Переконати Європу

Європейські політики зараз певною мірою виконують роль наших, коли ті не мали чіткого розуміння процесів. Крім того, існує ціла низка стримуючих факторів: російське лобі в країнах ЄС; ультраправі групи та політсили, що поступово збільшують свій вплив завдяки популістській риториці і котрі є прихильниками твердої руки Путіна; кремлівська пропаганда в західних медіа; неготовність європейців втрачати різні вигоди від співпраці з Росією; неусвідомлення всієї реальності загрози і т.д.

Їхні політики, хоч і кращі й освіченіші за наших, проте теж не отримували таких серйозних викликів у себе під боком. Геополітичне сприйняття світу цих людей формувалося за різних обставин, проте здебільшого уже після розділу Європи по Другій світовій війні, себто уже в мирні часи, коли старі імперії радше розпадалися, а не претендували на території суверенних держав. З цієї причини західний політикум теж тільки вчиться реагувати на такі виклики, що підтверджує думка Тімоті Снайдер.

Як ми ще нещодавно не думали, що на Майдані нічого такого не буде, як потім мешканці Донеччини не уявляли собі, що трапиться на Донбасі після анексії Криму Росією, так само поки європейці сподіваються, що нічого не загрожує й їм. Небезпека видається надто далекою та ефемерною. Справжній страх мають лиш країни Балтики та колишні держави Варшавського договору, котрі більш-менш усвідомлюють ступінь загрози. Це вже не Янукович, котрий лиш би закрито мордував українців – це правдивий виклик усій системі безпеки, принаймні, Європи.

І поки західні політики лише вчаться, як їм відповідати на шантажі та атаки Путіна, ми не маємо багато часу і не можемо собі дозволити чекати невідомо-чого, тому мусимо випробувати те, що уже частково використовували самі під час Майдану – вплив народу на політиків, з метою жорсткішої реакції на дії Кремля, тільки цього разу мова ще й про політиків західних. Потрібно розвіяти усі їхні сумніви, залучивши до того максимум каналів, як традиційних так і нетрадиційних. Себто цього разу ми впливатимемо на мешканців європейських країн, пояснюючи їм ситуацію, а вони вже – на свої уряди. Канали впливу:

1. Родинні зв’язки та знайомства. Оскільки подорожування вже кілька років більше не є лише розкішшю, а соцмережі доступні багатьом українцям, то за цей час ледь не в кожного та й знайдеться якийсь друг чи знайомий за кордоном. В цім випадку ефективно та важливо спілкуватися з цією людиною, максимально пояснити їй про ситуацію в нас, не нав’язуючи своєї думки. Якщо таких друзів чи френдів кілька і їм правдиво цікаво, що твориться в Україні, а надійного джерела інформації щодо цього не мають, то непогано постити час до часу щось про це в соцмережах і їхньою мовою, щоби вони могли поширювати все це далі свої друзям, котрі не мають знайомих серед українців.

2. Вітчизняні мігранти. Українських мігрантів у світі зовсім не бракує. Вони дуже допомогли під час Єромайдану і їхня роль в цих подіях не слід недооцінювати. Зараз поміч наших заробітчан та переселенців теж може дуже стати в нагоді. Новим методом (можливо він вже давно апробований і просто про це не відаємо, тоді перепрошуємо) могло б стати творення безплатних газет подібно до тих, що роздавалися на Майдані. Ці газетки можуть бути кількох напрямків, але ключовою їх особливістю має бути те, що вони мають поширюватися тією мовою, в котрій країні це відбувається. Тематика може бути як новинною, так і аналітичною. Основний сенс – якнайширше ознайомити мешканців вашої країни про те, що реально відбувається у нас і чим це правдиво може загрожувати самій Європі. Про увесь терор, викрадення на інші звірства сепаратистів, вплив на це Кремля, його тиск на європейські уряди, газовий шантаж і так далі. Доречними були б переклади текстів українських авторів та світових аналітиків та експертів, незаангажованих в програмах «Раші Тудей» і таке подібне російського пропагандизму. Такі міні-медіа мають роздаватися безоплатно й поширюватися як на найбільшу аудиторію. Людям, котрі їх роздаватимуть, не зашкодить розумітися в тематиці і могти в кількох словах пояснити ключові тези й основні віхи подій в Україні потенційним зацікавленим читачам. Думаємо, самі українці мешканці цих країн краще знають специфіку поширення інформації в цих регіонах і легко можуть із цим справитися.

3) Іноземні медіа. Робота з закордонними ЗМІ відбувається, проте вони все ж час до часу друкують неперевірену російську пропаганду, гарно завуальовано. Після таких публікацій мають відбуватися активні кампанії по розвінчуванню неправдивої інформації, що має призвести до значних іміджевих втрат для таких медіа та втрати значної частини аудиторії. Після цього вони не раз подумають, перед тим, як друкувати щось за російські гроші.

Україні потрібне іномовлення

Чим ж можна зарадити проблемі в самій Україні? У нас важливо зараз розбудувати мережу інформаційних каналів, котрі працюють на світ і доносять точку зору України стосовно російської агресії.

Заступник секретаря РНБОУ Вікторія Сюмар згадувала про напрацювання щодо появи іномовлення на базі телеканалу БТБ, котре першочергово буде спрямоване на російськомовний пострадянський простір. Хороша ідея, але цього замало. Український голос має бути почутим в якнайбільшій кількості країн світу і якнайбільшою кількістю мов. Звісно, це дуже затратно і потрібно багато журналістів зі знанням не однієї іноземної, проте це коштуватиме нашому бюджетові куди менше, ніж, якщо доведеться з нього годувати чужу армію. До цього цілком можуть долучитися й меценати підприємці, котрі мають бути зацікавленими в тому, щоби будувати свій бізнес в процвітаючій Україні, а не ніким невизнаній депресивній Луганді.

Ми завше маємо пам’ятати й те, що на Європу слід надіятися, але це не повинно бути нашим «ключем до успіху». Мусимо працювати самі, бо, якщо це все непотрібно нам, то Заходу – й поготів. Якщо ми не будемо боронити Україну, за нас цього ніхто не зробить.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG