Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:02

Ірина Виртосу

(Рубрика «Точка зору»)

Пам’ятаєте історичну фразу з фільму «Кавказька полонянка»: «Я буду скаржитися прокурору…». Ще з радянських часів шлейф «діда Яги»-прокурора тягнеться ось уже двадцять років в незалежній Україні. Раптом щось трапилося – зателефонувати знайомому прокурору, і він все вирішить. Можливо, не за безплатно, можливо, за послугу. Врешті, завжди можна домовитися!

Справді, нині прокурор – така собі надістота, яка має необмежені повноваження контролювати, попереджати, перевіряти, тиснути, водночас майже ні за що не відповідати. А у зв’язці з міліцією та суддями дуже легко перетворитися в Бога у своїй «вотчині».

Звісно, владі, якого б кольору вона не була, дуже вигідна така потужна заполітизована система, як прокуратура. І досі реформувати її не спромоглася жодна політична сила. І чи збирається?

Таки щось було. У листопаді був поданий проект закону «Про прокуратуру» (№3541), і поки Янукович ще загравав із Європою, цей законопроект навіть був ухвалений у першому читанні. Закон отримав схвальну оцінку Венеційської комісії. Ключова позиція законопроекту – позбавлення прокуратури практично всіх притаманних їй функцій, окрім підтримки державного обвинувачення в судах.

Однак на цьому реформування прокуратури завершилося. І допоки не відбувся Майдан – прокурори (а їх на сьогодні 15 тисяч, що втричі перевищує середньоєвропейську статистику!) ні на йоту не перейнялися майбутніми змінами.

Навіть найбільш аполітичному громадянину зрозуміло, що прокуратура заіржавілого зразка потрібна як владі, так і самим прокурорам. Тож сподіватися на політичну волю чи ініціативність прокурорів просто безглуздо. Та якщо прокуратура офіційно живиться нашими з вами податками, то в нас є повне право знати – на що вони йдуть.

За великим рахунком, нині лишилася та прокуратура, яка переслідувала громадських активістів під час Євромайдану. Прокуратура, яка хоч і має надмірні повноваження, ще й зловживає своїми посадовими обов’язками. Коли громадськості увірвався терпець, відбувся Майдан. Тепер є нагальна потреба робити розважливі кроки у реформах.

Так, нещодавно представники громадських організацій та експерти Реанімаційного пакету реформ закликали українську владу якнайшвидше ухвалити закон «Про прокуратуру» із правками, що містять в собі вимогу повної люстрації прокурорів протягом року і скорочення кількості прокурорів втричі.

Законопроектом також передбачено прозорий конкурсний відбір прокурорів та ефективна процедура оскарження дій цих посадових осіб. Зокрема, кожна скарга на прокурора має розглядатися на дисциплінарній комісії

Таким чином прокуратура буде позбавлена можливостей перевіряти бізнес (якщо відверто – тиснути на бізнес-конкурентів). Прокуратура втратить повноваження здійснювати арешти активістів, залишиться в минулому використання прокуратури для боротьби з опонентами.
Головне завдання прокуратури полягатиме виключно в державному обвинуваченні в судах.

Та якщо реформа відбудеться – чи з’явиться новий «великий дядечко», який за телефонним дзвінком вирішуватиме проблеми?

В ідеалі хотілося б забути про наявність таких «дядечок». Проблеми мають вирішуватися не за сприяння кума-брата-свата. Як би тяжко нам, інфікованим «корупційним мисленням», не було це визнавати.

Правозахисники стверджують, сьогодні ефективність роботи прокуратури у захисті прав люди – наближається до нуля. І для захисту своїх прав слід використовувати інші механізми. У першу чергу, це судові механізми захисту. Також звернення до омбудсмена. І однозначно – безоплатну правову допомогу (поки що діє в кримінальних справах, але згодом повинна запрацювати і в цивільних та адміністративних).

Цікаво, що за останніми повідомленнями правозахисників, саме систему безоплатної допомоги прокуратура вважає своїм чи не найбільшим «конкурентом». А тому менш за все зацікавлена в її розвитку. Так, у Скадовську Херсонської області місцева прокуратура спробувала закрити Центр з надання первинної правової допомоги, вважаючи діяльність Центру – «дублювання функцій державних органів влади та органів місцевого самоврядування» і аргументуючи «зайвим» використанням державних коштів. Закрити не вдалося.

Сьогодні ж експерти кажуть, що саме «демонтаж» прокуратури якраз дуже би допоміг розбудувати систему безоплатної правової допомоги. І тих коштів, які витрачаються на нинішню громіздку систему прокуратури, цілком було б достатньо.

Не важко передбачити, як прокурори «радіють» таким громадським ініціативам. Достеменно відомо одне – процес реформування прокуратури не пройде безболісно ані для прокуратури, ані для влади… ані для громадськості.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG