Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:44
Київ – У Києві сьогодні – останній день дев’ятого міжнародного поетичного фестивалю «Київські лаври». Цього року організатори зробили акцент на соціальній ліриці. А учасники, серед яких – гості з Росії, Білорусі, дискутували на тему, озвучену ще російський поетом Миколою Некрасовим: чи має поет бути громадянином? Радіо Свобода записало найцікавіші репліки та розбиралося, де межа між інтимною та громадянською лірикою.

Поет – фігура публічна, і тому, окрім віршів, важить його присутність в інформаційному просторі, переконаний російський поет та критик Дмитро Кузьмін. Він активно захищає права ЛГБТ-спільнот у Росії, а взимку ініціював звернення російських письменників на підтримку Євромайдану.

Радянський союз залишив по собі алергію на громадянську поезію, каже Дмитро Кузьмін. Однак для російської поезії переломним моментом стала Чеченська війна, після якої ставлення до політичного поетичного висловлювання сильно змінилося. Митці більше не можуть лишатися осторонь політичного життя, коли воно відбувається на їхніх екранах – дякувати інформаційній епосі та соцмережам, вважає поет.

«У 2000 році вийшла збірка російських поетів, присвячених Чеченській війні, «Время «Ч». Там був вірш одного другорядного, як мені здається поета, але там були такі рядки, які відображали усю суть нового становища: «Ты бы смог пройти мимо Чечни, повстречай ты ее в коридоре?», – розповідає він.

При цьому естетична цінність поезії прямо пропорційна її соціальній гостроті, вважає Кузьмін. Адже мистецтво сьогодні вимагає культу особистої свободи, який неминуче приводить людей на певну сторону барикад. Таким чином мистецтво протистоїть тоталітарності, каже критик.

Поезія стає політичною, коли звучить білоруською – Хаданович

Білоруський поет Андрій Хаданович – один із тих небагатьох у своїй країні, хто намагається врятувати її мову та культуру. Каже: в Білорусі мова – це окремий політичний фактор. Поет може скільки завгодно оспівувати у віршах кохання і красу, однак якщо зробить це білоруською, йому обов’язково припишуть якесь провокаційне громадянське висловлювання.

«Якось я, не дуже тверезий, їхав в тролейбусі і говорив дівчині компліменти – білоруською, – розповідає Хаданович. – Час був такий, коли усі пролетарі поверталися додому після важкого трудового дня. На мою репліку було три абсолютно неадекватні реакції. Спершу бабуся розридалася зі словами: «Який ти молодець, що говориш білоруською, я от вже не можу». Потім один злісний пролетар нахилився до мене і сказав: «Дарма твоїх батьків Сталін не розстріляв у 37-му!» – і про всяк випадок швидко вийшов з тролейбусу. А ще один пролетар прошепотів до мене: «Я теж проти Лукашенка!» Але ж я лише розповідав дівчині про любов».

Літературна цензура в Білорусі «кількісна», пояснює Андрій Хаданович. Можна друкувати будь-що, але влада слідкуватиме, щоб це не вийшло за межі інтелектуальних кіл і не потрапило до бібліотек. Певно, тому поетичний вечір іноді стає альтернативним політичним мітингом. Таким чином є спокуса сказати лише те, що хочуть почути, вважає поет.

«Якось я читав вірші на фестивалі пам’яті Чеслава Мілоша у Кракові, – пригадує він. І туди прийшла білоруська молодь з прапорами. Це мене дуже збентежило. Вони хотіли підтримати свою мову і країну, але зробили це із значним естетичним дисонансом».

«Дехто навіть здивувався, що у мене з’явились жорсткі тексти»

Український поет Дмитро Лазуткін презентував на «Київських Лаврах» нову збірку «Колядки і вальси», до якої увійшли вірші, присвячені зимовим подіям. Лазуткін каже: під час революції залишався передусім ліричним поетом. Утім, за один злободенний експромт із сцени Євромайдану поет навіть потрапив до прокуратури.

«Я максимально далека від політики людина. Але поет, якщо говорити пафосно, це оголений нерв епохи. Євромайдан сильно похитнув мій світогляд – не лише як митця, а й як людину. З іншого боку, інтимна лірика – це мій простір. Тому дехто навіть здивувався, що у мене з’явились такі жорсткі тексти. Але це не політичний меседж. Вони про людську трагедію», – пояснює він.

Дмитро Лазуткін вважає, що громадянином поет був завжди. І сьогодні його головний суспільний обов’язок – лишатися у своїх текстах максимально чесним.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG