Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 23:42

Хор і привид Майдану. Українці показали свою силу


Майдан співає гімн України. Кадр з фільму Сергія Лозниці

Майдан співає гімн України. Кадр з фільму Сергія Лозниці

На Каннському кінофестивалі 21 травня пройшла прем’єра документального фільму Сергія Лозниці «Майдан», в якому використані і деякі кадри зі зйомок Радіо Свобода. Восени 2013 року режисер розпочав роботу над ігровою картиною «Бабин Яр», але почалася революція, і Лозниця став знімати події на київському Майдані. У новій кінострічці немає жодного виокремленого героя, жодної особистої історії, жодного портрета, тільки рух мас, тисяч людей, колективного тіла. В інтерв’ю Російській редакції Радіо Свобода він розповідає, чому вирішив розповісти історію саме таким чином.
– Я готувався до іншої картини і сценарій писав таким чином, щоб саме так розповісти історію Бабиного Яру. У фільмі про Майдан є далека аналогія – «Страйк» Ейзенштейна. Це картина, в якій теж немає героя, там багато другорядних героїв, яких Ейзенштейн кидає по ходу, а історія розповідається не завдяки тому, що ми стежимо за долею якого-небудь персонажа. Інакше я цю історію розповісти не можу. Тому що, коли ми стежимо за яким-небудь персонажем, це стає фактом приватного життя і починає заважати. А для того, щоб побачити, необхідно зробити кілька кроків убік. І коли я ставив камеру, я спеціально дивився, щоб кадр ніхто не перетягував на себе, щоб це був епізод, який включає в себе багатопланову композицію, де кожен елемент рівноцінний. У цьому сенсі це, напевно, епічна картина. Тільки так можна розповісти про хор, давши йому можливість розповідати про себе.
Люди на Майдані співають гімн України, 22 лютого 2014 року

Люди на Майдані співають гімн України, 22 лютого 2014 року


– Майдан затягує. Коли Ви ставили камеру, Ви відчували себе частиною цього колективного тіла, чи тільки глядачем, стороннім спостерігачем?

– Складно відокремити одне від іншого. Коли я ставив камеру, я думав тільки про композицію і про дію, що буде перед нею, і про те, як не повторюватися і оптимальним способом це все показати і розповісти.

– На лекції, яку Ви проводили на фестивалі у Вісбадені, Ви говорили про те, наскільки важливими є перші секунди картини. Робота над першими трьома хвилинами Вашого фільму «У тумані» зайняла кілька місяців. У «Майдані» теж дуже важлива перша сцена, коли величезний натовп виконує національний гімн, і Ви потім її навіть повторюєте.

– Так, тому що там вже є концентрація думки, і це дуже потужний кадр. Він впливає на глядача, ви отримуєте сильне враження. І я просив оператора навмисно брати тільки людей у кадр, море людей.

– Думаю, що цей кадр особливо буде впливати на російських глядачів, якщо вони цю картину побачать. Коли я дивився цю сцену, я подумав, що вона чудово ілюструє відому тезу про те, що Україна – не Росія. У Росії неможливо уявити собі тисячі людей, які одночасно в пориві знімають шапки, притискають руку до серця, коли звучить національний гімн, і співають його.
Дивовижно, яка співуча нація! На Майдані постійно співали. Не можу собі уявити, що і як співали б у Москві

– Так, це так. Але дивовижно, яка співуча нація! На Майдані постійно співали. Не можу собі уявити, що і як співали б у Москві. Гімн – не знаю, а от народні пісні... Адже відійшла, розчинилася ця народна культура. Колись я робив фільм «Життя, осінь» у 1998 році, ми знімали бабусь у Смоленській області в Росії, які ще пам’ятали народну пісню. І вже наступне покоління практично її не знало. Зникає щось дуже важливе, що ідентифікує націю, народ. А в Україні це збереглося. Скільки там народних поетів, які читають вірші, з якою пристрастю це відбувається, як мова ллється! Всі готові підхопити. У нас не дуже добре записалася «Червона рута», ми у Вільнюсі мали дописати голоси. Звернулися в українське посольство, приїхали працівники посольства і всі миттєво заспівали, заспівали приголомшливо красиво. Так що це не Росія, ні, це щось інше.

– Ви вибрали два довгих вірша, які читають самодіяльні поети з трибуни Майдану…

– Чотири! Приголомшливі вірші! Я б і більше дав, але у мене фільм, на жаль, 2 години 10 хвилин.

– І ще пісня «Вітя, чао», яка двічі звучить у фільмі...

– Так, це вируюча творча енергія. Вона ж нізвідки не виникає.

– Вас цікавила інша сторона – «Беркут», Янукович, його прихильники? Їх майже немає у фільмі, або вони геть на дальньому плані. Не хотілося Вам їх зняти теж?

– Ні, не хотілося зовсім. Мене цікавив народ.

– Народ і його неймовірна енергія... Адже це дуже давня енергія Майдану, незважаючи на всі айфони, архаїчна енергія.
Сергій Лозниця

Сергій Лозниця


– Безумовно. Там і досвід народного віче, і це все, звичайно, заворожує. В іншій стороні немає нічого таємничого, вона очевидна, там все ясно. Коли я туди приїхав, в перший день я відразу зрозумів, коли у фільмі Шкіряк, здається, говорить зі сцени: «Янукович не є президентом України!». Відразу ясно, що його існування там – це питання його усвідомлення, що він не президент. Все. І питання терпіння народу, скільки люди будуть ще терпіти це... Він став персонажем коміксу і втратив повагу, а влада тримається на двох речах: повазі і силі. Якщо немає поваги і сили, нічого ви не зробите.

– Мені запам’ятався у фільмі прапор, що майорить над натовпом, і струмінь газу, направлений у нього. Який кадр, яка сцена для Вас найважливіша?
Після того, як сталася стрілянина, коли звільнили Майдан від військ, ви бачите величезну кількість людей. Вони пережили щось страшне, це видно по обличчях. І яка самоорганізація, ніхто ніким не керує

– Дуже важливий, ключовий епізод – коли після того, як там сталася стрілянина, коли звільнили Майдан від військ, ви бачите величезну кількість людей, які прийшли на Хрещатик і звільняють площу від сміття і бруду, прибирають і будують барикади, несуть шини, роздають воду. І це настільки вражає, і такі обличчя у цих людей! Адже вони пережили щось страшне, це видно по обличчях. І яка самоорганізація, адже там ніхто ніким не керує. Ну, звичайно, епізод прощання із загиблими. Я навмисно не знімав сцену, я знімав лише людей.

– Майдан досі стоїть у центрі Києва. На Ваш погляд, його історія закінчена чи ж матиме продовження?
Люди показали, наскільки вони можуть впливати на політику. Існує привид Майдану – це почуття присутності того, що там може статися, якщо щось піде не так

– Як історія міфологічна – не закінчена. Коли що-небудь піде не так, я думаю, що вона продовжиться. А історичний момент від обурення з приводу правителя та системи влади до звільнення країни від цієї системи влади і правителя – закінчений. Коли президент відлетів з країни, тут можна ставити крапку. Яким розвиток буде далі, залежить великою мірою від людей. Навіть у меншій мірі від політиків. Люди показали, наскільки вони можуть впливати на політику. Політики постійно намагалися потрапити в цей поїзд. Іноді їм вдавалося, іноді ні. І Майдан вів свою лінію, і як вона формувалася – це теж дивовижно. Тому що це сотні тисяч людей, які думають дуже і дуже близько, вони розуміють, що потрібно робити, і всі розуміють, що вони це розуміють. Ось це дивовижний вплив. Так що я думаю, неважливо навіть, хто буде президентом України. Існує привид Майдану – це почуття присутності того, що там може статися, якщо щось піде не так. І головне, що ніхто вже не зможе звернутися до силових структур і спробувати їх спрямувати на людей.

– Зате силові структури діють на анексованій Росією території, в Криму, де затриманий Ваш товариш – режисер Олег Сенцов, якого ФСБ звинувачує в тероризмі. Знаю, що Ви берете участь у комітеті з його захисту. Як йому допомогти?

– Ми можемо про це говорити, можемо закликати людей до дій, вимагати його звільнення. З якимось сутінком ночі ми маємо справу і абсолютно не знаємо, що там відбувається. Людини немає, він перебуває десь в ув’язненні. Як можна з такою дикістю миритися? Про це необхідно говорити, залучати людей, необхідно, щоб усі знали про це. Поки Олег не вийде на волю, багато людей не заспокоїться.

– Я читав в українській пресі, що ви принципово відмовилися давати інтерв’ю про фільм «Майдан» російським ЗМІ в Каннах. Це не перебільшення?
Інформаційний потік – все, що говорять про Україну, настільки брехливий, що я просто не хочу в ньому брати участь

– Ні, це не перебільшення. Цей інформаційний потік – все, що говорять про Україну, настільки брехливий, що я просто не хочу в ньому брати участь. Мені неприємно навіть уявити, що мої слова будуть в цьому потоці присутніми. Я не хочу цього. Зараз йде інформаційна війна, засоби інформації використовують як зброю, і досить успішно.

– Чи побачать Ваш фільм у Росії?

– Мине якийсь час, повинен бути прокат, а потім я його викладу в інтернет. Я вважаю, що це освітня картина. Це необхідно дивитися.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG