Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:35
(Рубрика «Точка зору»)


Це було всього півроку тому. Той самий Вільнюс, та сама не підписана Асоціація, той самий пост Мустафи Найєма у фейсбуці «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності». Перші люди вийшли в центр Києва 21 листопада. Зовсім недавно. Нескінченно давно.

Я пам'ятаю слова мого друга після провалу Вільнюса – «зате образ Януковича залишився для мене цілісним». Ми ламали списи про те, хто розділить з «Федоричем» другий тур в 2015 році. Ворожили про те, чому Врадіївка не
переросла в майдан. Говорили, що час протестів пішов і його не повернути.

Мирилися з думкою про те, що Україна закінчилася. А виявилося, що вона навіть ще не починалася. Тому що всі ці двадцять три роки України не було. Була туша УРСР, яку доїдали люди, які змінили статус директорів на статус власників. Були залишки радянського ресурсу, який ділили ті, хто в силу обставин зміг потрапити на верхівку піраміди. Держава була методом досягнення їх цілей і – одночасно – інструментом деградації власного населення. Все, що створювалося в країні – створювалося не з його волі, а, швидше, всупереч.

Україною пишалися навіть не за наявність у ній чогось гідного, а за фактом відсутності недостойного. Наприклад, однозначної цензури або концентрації влади в одних руках. Україну цінували не за наявність виразних і гідних правил гри, а за їх відсутність – це здавалося більш виграшним, ніж залізобетонні вертикалі влади у сусідів.

Після першого Майдану в 2004 році було відчуття, що країна обігнала Росію на історичному шляху розвитку – і Москві доведеться йти в фарватері Києва. Після перемоги Віктора Януковича відчуття стало прямо протилежним. Головна дилема була в тому, чи зможе Партія регіонів повторити успіхи «Єдиної Росії», не маючи нафти і газу. А півроку тому раптово почалися події, які країну змінили остаточно. При будь-якому результаті Україна ніколи не буде колишньою.

Мої колеги з Москви люблять говорити про те, що Майдан стріляв у Януковича, а потрапив в Україну. Що держава руйнується на очах. Можливо, в цьому і полягає різниця підходів – в російській традиції держава сама собою мета і цінність, а для українців держава – це засіб розвитку людського капіталу. Якщо держмашина служить для дерибану і проїдання, то в топку таку держмашину. Якщо держава потрібна лише для колективного «януковича», то, значить, цю державу потрібно перезібрати.

Тому я не дивуюся тому, що бачу в новинах. Вся система була вибудувана під те, щоб бути неефективною. Армія – для потішних парадів, міліція – для поборів, чиновники – для створення смуги перешкод. Я розумію, що хто б зараз не переміг на президентських виборах – це буде лише проміжний президент проміжної України. Революція – це зміна правил гри і саме тому вона ще не закінчилася. Бути може, після «лютневої» країну ще чекає «жовтнева». Бути може, Україні ще раз доведеться передчасно переобрати президента. Але це природно. Неприродно – це думати, що недільні вибори ставлять крапку в історії Майдану.

І, тим не менш, вже сьогодні дивно згадувати все те, з чого складався порядок денний України півроку тому. Чи випустять Тимошенко, чи знімуть Кличка з виборів, чи перенесуть вибори президента в Раду – ці всі питання здаються нескінченно далекими, як позавчорашній сон. Пшонка, Захарченко, Чечетов, Медведчук – хто всі ці люди? Чому їхні прізвища мені здаються знайомими?

Все, що відбувається з країною – це болі народження. Внутрішні кровотечі, пуповини, що рвуться, слабкий імунітет – як і у будь-якого новонародженого. Це народження нової спільності, яка полягатиме не у паспорті та адмінмежах, не за місцем народження та національності, навіть не у мові або ставленні до історії, а у цінностях і баченні майбутнього.

І менше всього Україні зараз потрібна самозаспокійлива балаканина. Найбільш чесним буде пообіцяти собі кров, піт і сльози. Країна – це територія. Держава – це спосіб самоорганізації людей на території. Країна у нас чудова. Держава – лайно. Ми пізно це зрозуміли. Але краще пізно, ніж ніколи.

Павло Казарін кримський оглядач

(Оригінал статті на сайті КримРеалії)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG