Обираємо президента України, бо не хочемо їздити на заробітки – заробітчани

Одна з найбільших нових українських громад у Європі – в Італії. Італійські українці – переважно жінки, які покидали свої родини в Україні, щоб прогодувати їх важкою працею – доглядом за літніми людьми та дітьми. Але за півтора десятиліття громада зіп’ялася на ноги, створила численні громадські організації, а неапольська громада навіть першою в Італії відкрила українську школу. Біля витоків цієї роботи стояла галичанка, президент Асоціації українських жінок в Італії та член правління Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) Олександра Фарима.

– Чи залежить італійським українцям на виборах в Україні, і чи підуть вони голосувати за президента?

– Підуть на вибори! На вибори дуже хочуть іти! Чому підуть голосувати? По-перше, не хочуть, напевно, більше виїжджати на заробітки. Це є основне. Хочуть, щоб так змінилася влада, щоб нам не було потреби виїжджати. А друге, звичайно, ідуть такі питання, як корупція, можливість вільного слова, кращого, вищого рівня життя – за це підуть.

– За статистикою, щонайменше 250 тисяч українців, чи краще сказати – українок, зареєстровано в Італії. Наскільки вони стежать за подіями в Україні, наскільки пов’язують своє майбутнє з Україною?

– Я Вам скажу, люди мого віку 40, 50, 60 років майже всі працюють в Італії до якогось моменту, щоб вернутися в Україну, старші люди. У них в Україні діти, внуки, будинки – щось є. З молодшими людьми так виглядає, що для них Італія вже стала як би їхньою країною більше. Для молодших, які тут народилися, яких батьки водять в школи, дітей я бачу, для цих молодих – Італія вже стала ріднішою. Вони може не так сильно знають Україну. В школу водять дітей напевно для того, щоби вони як приїдуть до бабусі і дідуся, вміли розмовляти.

– Українська громада в Неаполі складається переважно з вихідців одного і того самого регіону чи з різних? І як люди ставляться до нинішніх спроб розділити Україну?

– Люди ставляться дуже негативно. Більшість людей, які працюють в Італії – це Західні і Центральні, менше, звичайно, зі Сходу. Але теж є. Але я не чула особисто ні від кого, мені ніхто не трапився, котрий би був за те, щоб розділити Україну. Всі виступають за унітарну державу.

– Як вплинули події в Україні, починаючи з Майдану і от до сьогоднішнього дня на настрої в громаді?

– Громада в Неаполі, провела дуже багато заходів. Це були і марші, і походи, і мітинги, і збирали матеріальну допомогу, і висилали гроші, висилали медикаменти – зробили дуже багато, щоб підтримати ідеї Майдану.

В Неаполі був такий випадок. Йшла колона українців до пам’ятника Гарібальді. А, звичайно, щоб отримати дозвіл на проведення якогось заходу, пишеться заява в поліцію. Поліція дає дозвіл і дає поліціантів, які мають бути присутніми на цьому заході. І в знак солідарності з українцями, з подіями на Майдані, італійські поліцейські зняли шоломи і йшли попереду нашої колони. Це великий знак я вважаю.

– Тоді, коли Україна ставала незалежною, мало хто в Європі знав про існування такого народу, тим більше люди, які жили на півдні Європи і мали мало особистих контактів з українцями. Наскільки Вам здається, Ви багато років вже прожили в Італії, змінилося ставлення італійців до українців і до України?

– Мені здається, що змінилося. Коли я приїхала в Італію – це вже було 15 років тому, задавали таке питання: «Ти полька»? Тому що до того у них працювало дуже багато поляків. Україна ще 15 років тому дуже не зрозуміла була для багатьох, дуже незрозуміла. Після Помаранчевої революції почали відрізняти, а зараз вже добре відрізняють.