Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:53

Роберт Коалсон

Може здатися, що за останні місяці російська політика стосовно України приносила Кремлю лише вигоди і практично ніяких втрат. Однак протягом найближчих років все може змінитися.

Агресивна політика Росії стосовно України виявилася разюче вигідною для Москви.

Плани Києва на євроінтеграцію були зруйновані. Кримський півострів, який представляє важливе стратегічне значення, був анексований.

А дестабілізація, яку вносять проросійські сепаратисти в ситуацію на східній Україні, створює сумніви в легітимності київського уряду. Це дає Москві додаткові знаряддя для втручання у справи України.

Однак, якщо Захід зуміє об’єднатися і продовжить здійснювати довгостроковий тиск на Росію, то ціна цих тактичних перемог може виявитися для уряду російського президента Володимира Путіна величезною, навіть нестерпною.
Росія завдала собі збитків на багатьох рівнях. У неї залишилося дуже небагато реальних партнерів і союзників


«Росія завдала собі збитків на багатьох рівнях. У неї залишилося дуже небагато реальних партнерів і союзників. І навіть найвірніші з них тепер розуміють, що Росія швидше за все ніколи не стане таким партнером, на якого вони розраховували», – вважає директор Центру Карнегі-Європа у Брюсселі Ян Техау.

Міжнародна ізоляція Росії, викликана українським конфліктом, буде, на думку Техау, тільки розростатися.

А чи зможе Росія впоратися з цими проблемами, залишається, на думку професора міжнародних відносин державного університету Сан-Франциско Андрія Циганкова, відкритим питанням.

«Це залежить від того, чи зуміла створена Путіним держава змінитися, стати більш функціональною, менш корумпованою, більш здатною мобілізувати необхідні для розвитку ресурси, і, таким чином, здатною, зрештою направити економіку в позитивному напрямку, – вважає Циганков. – Тому що в даний час економіка залишається інертною. Подивимося, чи вдасться йому активізувати економіку».

На Росію вже накладені обмежені санкції з боку США, ЄС та інших потужних структур. Довгострокові втрати, на думку Техау, будуть «значно більш вагомими», якщо Захід піде на введення всеосяжних санкцій 3-го рівня, які зачіпають цілі галузі економіки, подібні до іранських.

І, що більш важливо, українська криза змусила ЄС думати про те, як вийти з-під енергетичної залежності від Росії. На це підуть не місяці, а роки, але, на думку Техау, «Росія багато, багато втратить», якщо це відбудеться.

Чи врятує Китай?

Росія у відповідь намагається спрямувати принаймні частину своєї економіки на схід. Напередодні візиту Путіна в Китай, що відбувся цього тижня, прем’єр-міністр Дмитро Медведєв заявив телеканалу «Блумберг», що Москва зацікавлена в розвитку торгівлі та припливі інвестицій в тихоокеанському регіоні.

«Я зовсім недавно, буквально тиждень тому, проводив спеціальну нараду, на яку покликав і міністрів, і керівників компаній, про перспективи співпраці з Азійсько-Тихоокеанським регіоном, – заявив Медведєв. – І значною мірою це співробітництво з Китайською Народною Республікою. Ми вважаємо це співробітництво абсолютно важливим для нашої країни, дуже перспективним, маючи на увазі і збільшення торгового обороту, і приплив інвестицій».

21 травня візит Путіна в Китай увінчався підписанням значного довгострокового договору з продажу російського природного газу в Китай. Незважаючи на те, що подробиці цього договору ще не проаналізовані до кінця, навряд чи він стане вирішенням російських проблем. Згідно з цим договором, обсяг поставок складе лише 38 мільярдів кубометрів на рік, у порівнянні з 139 мільярдами кубометрів газу, проданого в 2012 році Європі.

Ціна на газ залишається секретом, проте за чутками складе близько 350 доларів за тисячу кубометрів. Ця ціна небезпечно наближена до вартості видобутку газу, що означає практичну відсутність прибутку для державної скарбниці. І нарешті, поставки почнуться в кращому випадку лише в 2018 році.

Моделі розвитку

Згода Росії на політичну та економічну ізоляцію від Заходу означає, на думку Циганкова, явну відмову Москви від «неоліберальної модернізації», прихильниками якої були колишні президенти Борис Єльцин і Дмитро Медведєв. Однак, керована державою «неомеркантилістична модернізація» можлива, і, схоже, Путін рухається саме в цьому напрямку.

Ключовим питанням для Циганкова залишається: «Чи стануть вони підтримувати механізм, який в сутності не працює , створену Путіним державу, що не функціонує, чи поведуть шляхом модернізації більш китайського зразка, за якого, з прицілом на майбутнє, будуть розвиватися певні області, певні індустрії?».

Далі він доводить, що конфлікт із Заходом у зв’язку з Україною дає Путіну можливість змусити економічні еліти Росії припинити виведення капіталів за кордон і почати інвестувати в російську економіку. Поки, проте, конфлікт призвів до рекордного відтоку капіталу з Росії за перший квартал 2014 року.

Циганков висловлює побоювання, що керована державою модернізація за китайською моделлю може призвести до зростання мілітаризації російської економіки. Військові витрати в цей час складуть більше ніж 30 відсотків державних витрат, наближаючи їх до 40 відсотків часів СРСР. Це, за словами Циганкова, по-справжньому небезпечно.

«Із військово-стратегічної точки зору це має сенс. Якщо Росія порівнює себе, наприклад, з Китаєм, або навіть зі США, то їй необхідно інвестувати в свою військову промисловість. Але з економічної точки зору вона не може собі цього дозволити», – вважає Циганков.

Це підкреслюється заявою заступника голови Центробанку Росії Сергія Швецова від 20 травня. Він попередив, що недофінансування державного пенсійного фонду в 2014 році перевищило 240 мільярдів рублів, і заявив, що «це не повинно повторитися в 2015-му і в наступні роки».

Архітектура міжнародних відносин

Політика Москви стосовно України порушила також і загальну будову міжнародних відносин, напружуючи ЄС і НАТО, а також оголивши обмежену ефективність діяльності Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). ЄС, проте, зумів об’єднатися в ухваленні принаймні обмежених санкцій, і, що більш важливо, прискорив підписання Угоди про асоціацію з Молдовою. Це стало прямим наслідком російського втручання у справи України.

У той же час вони дискредитували очолювану Росією Співдружність незалежних держав (СНД), яка відмовилася навіть обговорювати значний конфлікт між двома своїми членами.

Очолювана Росією Організація договору про колективну Безпеку (ОДКБ) також не зуміла надати платформу для врегулювання конфлікту чи обговорення анексії Криму.

Українська криза також вплинула на плани, що стосуються очолюваних Росією Митного союзу та Євразійського союзу. Незважаючи на те, що Митний союз продовжує функціонувати як економічне утворення, його вірні члени Білорусь і Казахстан виступили з політичними заявами, що виражають зростаючу настороженість стосовно Росії. Більше того, без участі України весь цей проект – колись улюблене дітище путінської зовнішньої політики – здається значно менш цікавий.

В інтерв’ю Радіо Свобода російський історик Андрій Зубов зауважив, що дії Путіна ставлять собою спробу повернутися до тих методів міжнародних відносин, від яких Європа відмовилася.
Путін став на абсолютно тупиковий шлях


«Путін став знову на шлях, якийсь шлях, скажімо, між Версалем і 19-м століттям, коли треба об’єднувати національні землі, чомусь, в одну державу, коли треба переселяти інших, хто не згоден з цим, скажімо – кримських татар або українців із Донбасу. Це абсолютно тупиковий шлях. Ось Європа зрозуміла, що так жити не можна», – наголошує історик.

Все, що світ зробив у відповідь на український гамбіт Росії, на думку Техау із Центру Карнегі, мали передбачити заздалегідь кремлівські аналітики. Однак, Кремль, на його думку, розраховує, що обурення Заходу незабаром зійде нанівець, як це сталося після російської війни з Грузією в 2008 році.

Поки що, вважає Техау, Путін повинен відчувати, що його розрахунки виправдалися. Українська криза виявила тріщини всередині євроатлантичного альянсу, всередині ЄС і всередині НАТО.

Але це, на думку Техау, всього лише тактична перемога Кремля.

«Відкриті, західні суспільства, демократії з часом відкоректують свій курс, – говорить він. – Це слугувало імпульсом до пробудження. Щось має статися, і тоді короткочасна вигода обернеться довгостроковою консолідацією західного суспільства. Я в цьому переконаний», – зазначає директор центру «Карнегі-Європа» у Брюсселі Ян Техау.

(Над матеріалом також працював журналіст Російської редакції Радіо Свобода Андрій Шарий)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG