Спроба політиків і громадськості Мюнхена домогтися розриву контракту з російським диригентом Валерієм Ґерґієвим про призначення його музичним керівником філармонічного оркестру центрального міста німецької Баварії поки-що терплять невдачу.
23 січня 2013 року у Мюнхені з диригентом Валерієм Ґерґієвим від імені керівництва міста було укладено 5-річний контракт, згідно з яким Ґерґієв повинен із 2015 року очолити Мюнхенський філармонічний оркестр. 11 березня цього року Ґерґієв поставив свій підпис під оприлюдненим на сайті Мінкультури Росії листа, в якому висловлювалася підтримка позиції президента Росії «щодо України і Криму». Цей крок переповнив чашу терпіння багатьох у Баварії. Пролунали заклики розірвати контракт із цим диригентом. З’явилася й петиція, адресована керівництву Німеччини та Баварії, яка закликає не лише розірвати контракт із Ґерґієвим, але й бойкотувати діячів культури, які також підписали згаданого листа в Росії.
Розв’язка ситуації очікувалася після розмови з Ґерґієвим мюнхенських чиновників від культури. Вона мали би відбутися під час приїзду Ґерґієва з Маріїнським театром із Петербурга до Мюнхена. Але врешті самі чиновники поїхали на зустріч із Ґерґієвим до австрійського Лінца. Розмова ця тривала понад 6 годин. Її наслідком став лист Ґерґієва, адресований мюнхенським любителям музики, де Ґерґієв нічого прямо не сказав про свою підтримку анексії Путіним українського Криму, а лише натякнув, що він не може порушувати «прихильність росіян до табу», мабуть маючи на увазі лояльність багатьох із них до влади Кремля.
«Я поважаю свій народ і його традиції. Я поважаю і шаную також ті життєві принципи, котрі уявляються людьми в Росії найважливішими цінностями. До таких принципів відносяться і вірність табу, які у західних суспільствах вже багато років не діють. Відмова від них в Росії вимагатиме, однак, ще багато часу і зусиль», – написав Ґерґієв.
І далі він резюмує, що «обмін думками та поглядами повинен залишатися можливим» та з радістю очікує багатьох концертів для мюнхенців вже у липні.
Мюнхенці кажуть, що не варто змішувати мистецтво і політику
Зміст цього листа став відомим до концертів оркестру Маріїнського театру в Мюнхені, які мали місце вже 22 і 23 травня. На відміну від нью-йоркських гастролей Ґерґієва в кінці квітня, ніяких демонстрацій і навіть одиноких протестів у ці дні не було. Результат опитувань жителів Мюнхена також показовий. Практично всі казали, що не варто змішувати мистецтво та політику.
Чи заспокоїв лист Ґерґієва всіх остаточно? У цьому не впевнений мюнхенський музичний критик Йохен Айхнер.
«Як мінімум обидві сторони зберегли обличчя, і можуть при цьому і далі відстоювати свої позиції. У тому, щоб усі зацікавлені сторони були при цьому задоволені, можна засумніватися. Сам лист скоріше є димовою завісою зі слів – свої справжні погляди Ґерґієв в ньому все ж таки не висловив. При подібних акціях можна говорити про політичний ритуал, в якому взяли участь всі сторони. Ритуал завершений, і тепер можна хоча б на найближчий час повернутися до музики.
Обидва вечори музики Стравінського пройшли з великим успіхом, публіка приймала оркестр Маріїнки з захопленням. У першому концерті виконував соло ще один підписант пропутінського листа – піаніст Денис Мацуєв, у другому – нова зірка, 23-річний Данило Трифонов. І якщо в перший вечір зал був заповнений приблизно на дві третини, то в другий вільних місць не було», – зазначає Йохен Айхнер.
Чому все-таки не відбулися в Мюнхені обіцяні протести? На це питання відповідає мюнхенський письменник, один з ініціаторів петиції проти Ґерґієва Ейтан Фінкельштейн.
«Напевно, існує багато причин для цього. Але головна причина, загальна така причина, полягає в тому, що демократичній суспільній думці в даному випадку протистоїть мафіозна структура, великі гроші, взаємовиручка. Ви знаєте, що Ґерґієва запропонували на посаду музичного директора оркестру філармонії давні жителі Мюнхена композитор Родіон Щедрін і його дружина Майя Плісецька. Вони ж навіть не полінувалися поїхати в Лінц, хоча вони люди літні, в ролі «важкої артилерії» підтримки Ґерґієву. Я думаю, що ці люди ні в якому разі не жертви пропаганди. Тут видно взаємну залежність як самого режиму, так і цих людей. Всі вони дуже-дуже залежать один від одного. Ґерґієв не був би Ґерґієвим, він був би, звичайно, завжди відмінним, чудовим диригентом, але він не був би цієї першою особою, в нього не було б таких величезних грошей, величезних коштів для створення театрів, оркестрів, фестивалів і так далі – гроші ці йому дає режим. А він, у свою чергу, знає, як і чим цьому режиму віддячити. Нещодавно помер прекрасний літературний критик Бенедикт Сарнов, який написав книгу «Сталін і письменники». І з цієї книги випливало, що Сталіну потрібні були письменники. Але Сарнов все ж не відобразив той момент, що і письменникам потрібен був Сталін. І це така дуже складна мафіозна структура, в якій всі один від одного залежать. І я думаю, що тут ніхто не жертва, бо той, хто не хоче співпрацювати, не хоче йти на це, він не йде. І таких людей і в Росії дуже багато, таких людей було дуже багато і за Гітлера. Гітлер завжди прагнув використовувати людей мистецтва для пропаганди свого режиму, своїх цілей і так далі. Досить згадати Лені Ріфеншталь, яка була, звичайно, дуже талановитим кінорежисером, але взагалі-то, вона працювала прямо на режим. І було дуже багато німецьких діячів мистецтв, які працювали на режим обтічно і побічно. Так що тут ніяких жертв немає. Ці люди: і Ґерґієв, і Співаков, й інші – вони абсолютно свідомо йдуть на те, щоб співпрацювати з владою.
Ось усі ці фактори призвели до того, що ось така мафіозна зв’язка перемагає громадську думку. Ґерґієв, безумовно, один зі стовпів такого сучасного російського режиму, який вже називається путінізм, і багато що залежатиме від того, наскільки він буде агресивний, цей самий путінізм... Безумовно, Ґерґієв – великий професіонал, його ім’я широко відомо. З іншого боку, музичне начальство Мюнхена зацікавлене в тому, щоб музичним директором Мюнхенській філармонії була людина з таким гучним ім’ям – це необхідно для залучення слухачів. Крім того, контракт був підписаний досить давно, і розірвання його означало б великі витрати, великі втрати. Загалом, якось дуже багато обставин виступили за Ґерґієва і проти настроїв мюнхенської громадськості. Але це всього лише перша битва. Я думаю, що все залежатиме від того, як підуть далі справи, як поведе себе сам Ґерґієв, які настрої візьмуть гору в мюнхенській громадськості», – зауважує Ейтан Фінкельштейн.
9 та 10 липня в рамках циклу вечорів Ігоря Стравінського в Мюнхені відбудуться заключні концерти Валерія Ґерґієва з Мюнхенським філармонічним оркестром, яким йому, судячи з усього, таки належить керувати у найближчі 5 років.
Англійська музикознавець, музичний критик і письменник Норман Лебрехт, автор бестселера «Хто вбив класичну музику?», назвав одну зі своїх книг «МАЕСТРО МІФ – Великі диригенти в сутичці за владу». Автор переконливо показує загальну природу багатьох диригентів і людей влади. На обкладинку винесено кілька цитат з книги. Ось дві з них: «Не існує іншої професії, в якій самозванець міг би відчувати себе спокійніше» і «Великий диригент» – це свого роду міфологічний герой, штучно створений для далеких від музики цілей і зберігся внаслідок комерційної необхідності».
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Юрій Векслер
23 січня 2013 року у Мюнхені з диригентом Валерієм Ґерґієвим від імені керівництва міста було укладено 5-річний контракт, згідно з яким Ґерґієв повинен із 2015 року очолити Мюнхенський філармонічний оркестр. 11 березня цього року Ґерґієв поставив свій підпис під оприлюдненим на сайті Мінкультури Росії листа, в якому висловлювалася підтримка позиції президента Росії «щодо України і Криму». Цей крок переповнив чашу терпіння багатьох у Баварії. Пролунали заклики розірвати контракт із цим диригентом. З’явилася й петиція, адресована керівництву Німеччини та Баварії, яка закликає не лише розірвати контракт із Ґерґієвим, але й бойкотувати діячів культури, які також підписали згаданого листа в Росії.
Розв’язка ситуації очікувалася після розмови з Ґерґієвим мюнхенських чиновників від культури. Вона мали би відбутися під час приїзду Ґерґієва з Маріїнським театром із Петербурга до Мюнхена. Але врешті самі чиновники поїхали на зустріч із Ґерґієвим до австрійського Лінца. Розмова ця тривала понад 6 годин. Її наслідком став лист Ґерґієва, адресований мюнхенським любителям музики, де Ґерґієв нічого прямо не сказав про свою підтримку анексії Путіним українського Криму, а лише натякнув, що він не може порушувати «прихильність росіян до табу», мабуть маючи на увазі лояльність багатьох із них до влади Кремля.
«Я поважаю свій народ і його традиції. Я поважаю і шаную також ті життєві принципи, котрі уявляються людьми в Росії найважливішими цінностями. До таких принципів відносяться і вірність табу, які у західних суспільствах вже багато років не діють. Відмова від них в Росії вимагатиме, однак, ще багато часу і зусиль», – написав Ґерґієв.
І далі він резюмує, що «обмін думками та поглядами повинен залишатися можливим» та з радістю очікує багатьох концертів для мюнхенців вже у липні.
Мюнхенці кажуть, що не варто змішувати мистецтво і політику
Зміст цього листа став відомим до концертів оркестру Маріїнського театру в Мюнхені, які мали місце вже 22 і 23 травня. На відміну від нью-йоркських гастролей Ґерґієва в кінці квітня, ніяких демонстрацій і навіть одиноких протестів у ці дні не було. Результат опитувань жителів Мюнхена також показовий. Практично всі казали, що не варто змішувати мистецтво та політику.
Чи заспокоїв лист Ґерґієва всіх остаточно? У цьому не впевнений мюнхенський музичний критик Йохен Айхнер.
«Як мінімум обидві сторони зберегли обличчя, і можуть при цьому і далі відстоювати свої позиції. У тому, щоб усі зацікавлені сторони були при цьому задоволені, можна засумніватися. Сам лист скоріше є димовою завісою зі слів – свої справжні погляди Ґерґієв в ньому все ж таки не висловив. При подібних акціях можна говорити про політичний ритуал, в якому взяли участь всі сторони. Ритуал завершений, і тепер можна хоча б на найближчий час повернутися до музики.
Обидва вечори музики Стравінського пройшли з великим успіхом, публіка приймала оркестр Маріїнки з захопленням. У першому концерті виконував соло ще один підписант пропутінського листа – піаніст Денис Мацуєв, у другому – нова зірка, 23-річний Данило Трифонов. І якщо в перший вечір зал був заповнений приблизно на дві третини, то в другий вільних місць не було», – зазначає Йохен Айхнер.
Чому все-таки не відбулися в Мюнхені обіцяні протести? На це питання відповідає мюнхенський письменник, один з ініціаторів петиції проти Ґерґієва Ейтан Фінкельштейн.
В даному випадку протистоїть мафіозна структура, великі гроші, взаємовиручкаЕйтан Фінкельштейн
«Напевно, існує багато причин для цього. Але головна причина, загальна така причина, полягає в тому, що демократичній суспільній думці в даному випадку протистоїть мафіозна структура, великі гроші, взаємовиручка. Ви знаєте, що Ґерґієва запропонували на посаду музичного директора оркестру філармонії давні жителі Мюнхена композитор Родіон Щедрін і його дружина Майя Плісецька. Вони ж навіть не полінувалися поїхати в Лінц, хоча вони люди літні, в ролі «важкої артилерії» підтримки Ґерґієву. Я думаю, що ці люди ні в якому разі не жертви пропаганди. Тут видно взаємну залежність як самого режиму, так і цих людей. Всі вони дуже-дуже залежать один від одного. Ґерґієв не був би Ґерґієвим, він був би, звичайно, завжди відмінним, чудовим диригентом, але він не був би цієї першою особою, в нього не було б таких величезних грошей, величезних коштів для створення театрів, оркестрів, фестивалів і так далі – гроші ці йому дає режим. А він, у свою чергу, знає, як і чим цьому режиму віддячити. Нещодавно помер прекрасний літературний критик Бенедикт Сарнов, який написав книгу «Сталін і письменники». І з цієї книги випливало, що Сталіну потрібні були письменники. Але Сарнов все ж не відобразив той момент, що і письменникам потрібен був Сталін. І це така дуже складна мафіозна структура, в якій всі один від одного залежать. І я думаю, що тут ніхто не жертва, бо той, хто не хоче співпрацювати, не хоче йти на це, він не йде. І таких людей і в Росії дуже багато, таких людей було дуже багато і за Гітлера. Гітлер завжди прагнув використовувати людей мистецтва для пропаганди свого режиму, своїх цілей і так далі. Досить згадати Лені Ріфеншталь, яка була, звичайно, дуже талановитим кінорежисером, але взагалі-то, вона працювала прямо на режим. І було дуже багато німецьких діячів мистецтв, які працювали на режим обтічно і побічно. Так що тут ніяких жертв немає. Ці люди: і Ґерґієв, і Співаков, й інші – вони абсолютно свідомо йдуть на те, щоб співпрацювати з владою.
Ґерґієв – один зі стовпів сучасного російського режиму, який вже називається путінізмЕйтан Фінкельштейн
Ось усі ці фактори призвели до того, що ось така мафіозна зв’язка перемагає громадську думку. Ґерґієв, безумовно, один зі стовпів такого сучасного російського режиму, який вже називається путінізм, і багато що залежатиме від того, наскільки він буде агресивний, цей самий путінізм... Безумовно, Ґерґієв – великий професіонал, його ім’я широко відомо. З іншого боку, музичне начальство Мюнхена зацікавлене в тому, щоб музичним директором Мюнхенській філармонії була людина з таким гучним ім’ям – це необхідно для залучення слухачів. Крім того, контракт був підписаний досить давно, і розірвання його означало б великі витрати, великі втрати. Загалом, якось дуже багато обставин виступили за Ґерґієва і проти настроїв мюнхенської громадськості. Але це всього лише перша битва. Я думаю, що все залежатиме від того, як підуть далі справи, як поведе себе сам Ґерґієв, які настрої візьмуть гору в мюнхенській громадськості», – зауважує Ейтан Фінкельштейн.
9 та 10 липня в рамках циклу вечорів Ігоря Стравінського в Мюнхені відбудуться заключні концерти Валерія Ґерґієва з Мюнхенським філармонічним оркестром, яким йому, судячи з усього, таки належить керувати у найближчі 5 років.
Англійська музикознавець, музичний критик і письменник Норман Лебрехт, автор бестселера «Хто вбив класичну музику?», назвав одну зі своїх книг «МАЕСТРО МІФ – Великі диригенти в сутичці за владу». Автор переконливо показує загальну природу багатьох диригентів і людей влади. На обкладинку винесено кілька цитат з книги. Ось дві з них: «Не існує іншої професії, в якій самозванець міг би відчувати себе спокійніше» і «Великий диригент» – це свого роду міфологічний герой, штучно створений для далеких від музики цілей і зберігся внаслідок комерційної необхідності».
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Юрій Векслер
