Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:55

Путін злякався масштабів свободи в Україні, але стратегії не змінив


Павло Фельґенґауер

Павло Фельґенґауер

Якщо процес зростання індивідуалізації та звільнення однієї спільноти насильно гальмується іншою, то у цій боротьбі все залежить від того, як активно солідарна спільнота, котра захищає свою свободу. Західний філософ Еріх Фром писав, що свобода кожного індивіда залежить, насамперед, від взаємозв’язку, солідарності з іншими членами спільноти та спільної послідовної діяльності.

Лише активна солідарність переважної більшості вільної спільноти, цілеспрямована і спонтанна діяльність її у напрямку захисту своєї свободи може призвести до подолання агресії іншої спільноти, у якої намагання загарбання, поживи за рахунок іншої спільноти не є таким послідовним і усвідомленим, тоді, як у спільноти, котра веде боротьбу за свою незалежність, сила волі і спонтанної дії ефективніша за підступний натиск агресора.

Звичайно, є низка й інших факторів воєнної боротьби спільноти за свою свободу, як людських, професійних, так і технічних. Але якраз від ступеня взаємодії всіх індивідуумів спільноти, котра веде боротьбу за свободу проти агресії і залежить наслідок цієї війни за збереження незалежності. Про це писав колись (у 1962 році) міністр закордонних справ Ізраїлю Абба Евен.

Неочікувана і підступна агресія путінської Росії проти України проходить свій другий етап на Донбасі. Стратегія Росії щодо України зрозуміла – ліквідація демократичних завоювань і свободи українців, які є прямою загрозою режиму Москви. Якраз про особливості цього етапу напівприхованої агресії Путіна на сході України і стратегії Кремля щодо України, взагалі, ми розмовляли з відомим військовим експертом із Москви Павлом Фельґенґауером. Насамперед, я запитав у нього що ж насправді нині відбувається на сході України?
У бойовиків самопроголошених «республік» шансів немає. Це більшість місцевих людей вже «дістало»

– Звичайно, що відбуваються бойові зіткнення. І це зрозуміло. Українські Збройні сили помалу навчаються, як воювати. Їм пощастило, що Росія поки-що не вторглася зі своїми регулярними частинами збройних сил, бо у воєнному розумінні вони б рознесли Україну на шматки. Настільки в Києві не було готові до цього. А зараз вони, як зветься «на кішечках» (з фільму Гайдая «Операція «И») тренуються.

Надалі, в масштабі кількох місяців часу, у цих бойовиків самопроголошених «республік» по великому рахунку шансів немає. Втриматися проти регулярних військ, у яких є й артилерія, й авіація, і котрі вміють цим користуватися, у них не вийде. Масової підтримки у них також немає. І те, що вони там проголосили самозвані «республіки», це більшість місцевих людей, як мені здається, вже «дістало».

Тобто, взагалі, цей проект, замислений там людьми на кшталт Міші Леонтьєва, як виглядає, провалюється. Це по аналогії з тим, як було, починаючи з кінця серпня 1994 року, коли Москва намагалася скинути режим Дудаєва в Чечні з використанням так званої антидудаєвської опозиції. Спочатку підкинули їм там зброю, боєприпаси, людей, потім авіаційну підтримку, танки. Але врешті-решт довелося Росії самій влазити.

– Так що Ви вважаєте – надалі Росія врешті втрутиться на сході України, з прямим введенням своєї армії?
Кремль у цілому попався, бо там розраховували, що оці нікчеми на сході України справляться й без воєнного вторгнення
Там Гіркін намагається навести лад, розстрілює своїх командирів. Але у масштабі двох областей важко встановити якийсь контроль
В Криму також не дуже добре все. Бо місцеві тепер доведуть Крим до повної соціально-економічної катастрофи
Коли цим займаються Міша Леонтьєв із Гіркіним на гроші Януковича, й інших, то важко очікувати що це приведе до стратегічного успіху

– Що стосується можливості вторгнення, то я писав у березні у своїй статті в Foreign Policy під назвою «Вікно можливостей», про вірогідність наступу російських військ від середини квітня до середини травня. А якщо до середини травня не зайдемо, то доведеться відійти для переформування військ. Їх відводять на бази, потім проводять демобілізацію для солдатів, котрі відслужили один рік, а то вони вже копитами б’ють. А рішення не проводити «дембель» не було. Це дуже складно, насправді. Тобто, цих необхідно відвести і необхідно переформувати ці групи. І контрактникам також необхідно надати відпустку. Офіцерів також поміняти і дати їм відпустку. По всій Росії необхідно до 150 тисяч приблизно демобілізувати. А якихось з них залишити, так би мовити для України, це організаційно і політично зробити дуже складно.

Так що зараз Росія за великим рахунком не зовсім готова до агресії. І наступне вікно можливостей десь у липні, тоді ми вже будемо готові. І до осіннього бездоріжжя. Там виникає наступна серйозна загроза для України. Судячи з того, як наше телебачення продовжує подавати ситуацію в України, ніхто наступальну готовність в Кремлі не скасовував. Так що загроза воєнної ескалації нікуди не зникла, вона просто відкладена. А Кремль у цілому попався, бо там розраховували, що оці нікчеми на сході України справляться й без воєнного вторгнення. Яке нерішучий Путін не насмілився мабуть здійснити. Хоча наприкінці квітня, 24-го числа, Шойгу оголосив, що ударні групи висуваються. Ось тоді нібито це покотилося і я був упевнений, й багато інших, що вторгнення почнеться. Але в останній момент нічого не сталося.

І доручили цю справу оцим ось нікчемам. І їх не відразу, але помалу, передушать там. Там є добре навчене ядро, але невеличке. І склад цих груп якийсь занадто по-дикому нерівномірний. Там є якісь місцеві гопники (злодії), якісь чечени, якісь наші (росіяни) з добрим досвідом спецназу. Котрі один одному не довіряють, один одного не люблять. І є зовсім відособленими групами. Хоча там Гіркін намагається навести лад, розстрілює своїх командирів. Але у цілому масштабі двох областей важко встановити якийсь контроль. Та й «уряди» ці недієздатні і за своїм складом не в змозі нічого нормально організувати. І референдум у них вийшов якийсь фальшивий. У цілому гріше, аніж у Криму.

А в Криму також не дуже добре все. Бо місцеві тепер доведуть Крим до повної соціально-економічної катастрофи. У цілому досить важка ситуація. Але Путін з анексією Криму зламав задній хід своєї машини. Пригальмувати він може і пригальмував зараз. Але заднього ходу дати з-за Криму вже практично неможливо. І буде наростати на Путіна тиск, що він, бачите, зрадив росіян в Україні, які нібито там повстали. Про це, що Путін там програв, не підтримавши «Новоросію», я сьогодні вже бачив статтю на одному з офіційних сайтів… Так що тиск на Путіна буде зростати, що необхідно щось зробити.

І чим далі, тим більше це буде очевидним, що з цими самозваними республіками не все так добре. У них, взагалі, ніколи не було ніяких шансів. Ні у військовому, ні в економічному, ні в соціальному, ні в політичному плані. Це з самого початку дуже провальна ідея. Ну й зрозуміло, що коли цим займаються Міша Леонтьєв із Гіркіним там на гроші Януковича, й інших, то важко очікувати що це приведе до стратегічного успіху.

– А як змінили ситуацію в Україні президентські вибори. Чи мобілізують вони українців проти загрози з боку Росії?
Є новий президент, явно законно вибраний. І це підносить дух військ

– Реальні речі помалу вимальовуються, бо українські військові щось вміють робити, і зброя у них є. У них не було ні бажання, ні настрою, бо деморалізація була дуже серйозна після Януковича. Потім оця зміна влади внесла додатковий елемент деморалізації.

Зараз там є новий президент, явно законно вибраний. І це підносить дух військ і накази будуть віддаватися не незрозуміло від кого, а цілком від конкретних людей. Ну й люди врешті навчаються, це такий собі метод спроб і помилок. Виявляються зрадники, котрих там повно. Котрих наші давно ще обробили і купили. Але ці люди виявляються у перебігу конкретних дій. А у цього повстання на сході під орудою цих дебілів шансів немає.

– Західні дипломати зараз кажуть, що Путін тягне до серпня, коли скінчиться термін місії ОБСЄ в Україні, а потім Москва почне реалізовувати свою ідею «Новоросії» активніше?
Російська окупація привела б до дуже серйозних санкцій Заходу, була б економічна і соціальна катастрофа для зайнятих областей
Зріє катастрофічна ситуація для Росії. Я взагалі не бачу для Росії хороших варіантів

– Так я й стверджую. Що найраніше – це липень і початок серпня. Так й пояснював іноземним дипломатам, що наступне вікно можливостей буде тоді. І там багато різних факторів. Тобто, стратегічна мета Росії щодо України не змінилася. Вона полягає у тому, щоб Україна була російською, тобто – державою, яка не приєдналася до Заходу, до НАТО, ЄС. І щоб там, у новостворений «Новоросії», для Москви були й формальні, й неформальні права та особливі стосунки. Щоб це утворення було під відкритим чи прихованим російським протекторатом. Та інтегрувалося до Митного і Євразійського союзу. А приєднання «Новоросії» до Росії, як Криму, в Кремлі побоюються, мають страх, що грошей для цього не вистачить. Та й бояться відкритого конфлікту із Заходом, бо це досить ризикована справа. Посилати туди наших новобранців – також ризикована справа і Путін не ризикнув.

Думали, що Україна сама рухне, якщо ми допоможемо з допомогою оцих ось самих діячів зсередини та й ззовні. Але без прямого вторгнення. Та все ж не вийшло, не розвалюється Україна.

Це велика помилка Кремля, що Путін не вторгся у квітні. Хотів, але не спромігся ризикнути. Наступного разу буде значно складніше. Хоча часу для України є ще досить і опір з її боку буде достатньо організованим.

Тут, правда, справа ще й у тому, що у Росії немає ні замаху, ні сил для окупації всієї України. Тут навіть і мови бути не може про це. І до того ж російська окупація привела б до дуже серйозних санкцій Заходу, була б економічна і соціальна катастрофа для зайнятих областей, як в Криму тепер, який став зоною соціального лиха і стрімко перетворюється в нову Абхазію.

Путін не розуміє, що він не Сталін, ми не можемо захоплювати країну, посилаючи туди сто дивізій, а потім встановлювати там залізною рукою новий порядок. Вислати всіх незгодних чи до Казахстану, чи на Колиму… Та ось, ми з себе корчимо Сталіна, але не є ним, немає його можливостей. Тому зріє катастрофічна ситуація для Росії. Я взагалі не бачу для Росії хороших варіантів.

Із Україною в цілому також все буде дуже складно. Тому що загроза воєнної ескалації нікуди не зникла і вона буде наростати. Разом з тим, як буде відбуватися консолідація в Україні нової демократичної влади, буде наростати лють Росії. Бо поставлене Путіним завдання не те, що не виконане, а Кремль просто перебуває тепер у глибокій канаві з цим. Україна не збирається повертатися під наше крило. А тоді Москві необхідно буде вдаватися до конкретних кроків.

Ну звичайно, виглядає це все з військової точки зору для Києва не зовсім добре. Дії українських силовиків на сході це показують. Я розумію, що це результат того, що вони не були ні до чого готові. Ось у мене син служив у ізраїльському спецназі і він мені недавно каже, тату, а що це у них в Україні за херня відбувається. І пояснив, що якби це була ізраїльська армія, то вони б скоренько все зробили би, швидко, акуратно і безжалісно.
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG