Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:34
«Руфери – це як Майдан, – пояснює Мустанг. – Взагалі все як Майдан». У Празі він намагався вилізти на празький собор Святого Вітта, але проти були сумовитий дощ і поліція, яка охороняла спокій глави держави: резиденція чеського президента Мілоша Земана знаходиться поруч.

Мустанг (також відомий за ім’ям Mustang Wanted) забирається не тільки на собори, а й на дахи житлових будинків, мости, підйомні крани – аби високо, причому робить це безцільно, підкоряючись поклику душі. Мустанг піднімався на московські висотки, хмарочоси в Дубаї, а нещодавно з’явився в меланхолійному кліпі дуету Klangkarussell, який знімався в Києві та Белграді.

Руфінг є дуже небезпечним заняттям. навіть дивитися на фотографії і відео експериментів Мустанга і його однодумців страшно: це гра зі смертю. Втім, глядачів достатньо. Опублікована в січні компіляція його відеозаписів скоро набере 6 мільйонів переглядів.

Те, що робить Мустанг, мені здається чудовим зразком мистецтва прямої дії. У глядачів пітніють долоні і трясуться жижки, яка луврська Мадонна здатна викликати таке враження? Коли я повідомляю про це Мустангові, він просить мене пояснити, що таке мистецтво. Розгубившись, пропоную не найточніше визначення: мистецтво – це все, що робиться заради краси, без практичної мети.

Слід було сказати правду: «Мистецтво – це те, що визнають таким арт-критики», але навряд чи Мустангові вона б сподобалась. Незважаючи на своє безрозсудне захоплення висотою, він наділений здоровим глуздом, і – що найдивніше – на відміну від більшості ровесників, любить читати книги. Він прочитав усі романи Достоєвського і, коли я питаю, який йому подобається найбільше, відповідає: «Вибрати неможливо, вони всі дуже різні і всі мені як друзі».

Розмова з Мустангом починається з руфінга, але незабаром ми переходимо на політику – в лютому, в розпал боїв на Майдані, Мустанг опинився в центрі подій, знімав їх на відео. Його записи були показані по одному з кращих каналів українського телебачення Hromadske TV, а недавно і на Каннському кінофестивалі.

Цікаво, як людина настільки молода, народжена вже в незалежній Україні, сприймає другу стадію буржуазно-антирадянської революції. Але найбільше мене цікавить безстрашність – і особиста сміливість Мустанга, і відвага тих, хто боровся на Майдані – теж цілком безрозсудна.

– Як це все почалося, як ти відчув потяг до висоти?

– Не було ніякого потягу, просто з самого дитинства лазив, але не так багато, на меншій висоті, й інші локації. Не було такого моменту, щоб я зрозумів, що я Мустанг.

– А пам’ятаєш найвищу будівлю, на яку ти вліз?

– Найвища локація – Princess Tower в Дубаї, але це не визначає складність. Залізти на 17-поверховий будинок по газовій трубі складніше, ніж піднятися 90 поверхів по сходах і просто вийти на дах. Чи відчув я там велику різницю? Ні. Вище ста метрів вже сильної різниці не відчувається.

– Найнебезпечніше?

– Такого ще не було.

– Реальна небезпека життя, на волосок від смерті?

– У принципі, вона майже завжди є.

– Скажімо, щось заіржавіло і зламалося, було таке?
Бувають різні ситуації: вітер здуває, втома, дуже холодно, руки затерплі, руки втомлені. Багато такого. Крани починають крутитися, коли по них йдеш, бо вітер

– Багато разів. Бувають різні фейли, різні ситуації: вітер здуває, судома, втома, дуже холодно, руки затерплі, руки втомлені. Багато такого. Крани починають крутитися, коли по них йдеш, бо вітер. Це швидко проходить. Наприклад, вітер: втратив баланс, зловив баланс і далі лізеш. Я читав, що страх у людини з’являється через те, що його мозок прогнозує майбутнє. Тобто людина не переходить дорогу на червоне світло, але вже подумала, що, якщо зараз піде – її зіб’є машина. Він представляє цей біль, як його череп проломлюється, як плаче його мама. Він ще не підійшов до переходу, а вже боїться. Напевно, так це відбувається. Життя складається з 10 відсотків дій і 90 відсотків того, як ми реагуємо, думаємо, розмірковуємо. Якщо відкинути роздуми, залишається тільки понт подій – на жаль чи на щастя.

– У тебе, як у альпініста, який хоче підкорити якийсь пік, є бажання залізти на Емпайр-стейт-білдінг або Ейфелеву вежу?
Спочатку мені було цікаво зняти відео. Незабаром я зрозумів, що це мені не цікаво, я хотів лазити і не знімати відео. Тобто знімати, але нікому не показувати. Для себе
Я пишу на відео, що не варто це повторювати, небезпечно для життя

– Ні, я взагалі не вважаю, що я підкоряю будинки. Стоїть будова, вона гігантська. Ви дивилися коли-небудь, скільки важить хмарочос? Дуже багато. І якщо вдуматися, який він величезний, важкий, скільки він бачив і скільки він прожив, – крута штука, і ось ти на неї заліз. Добре, якщо по зовнішній стороні, а піднявся на ліфті, зламав двері, виліз на дах. Підкорив? Кого ти так підкорив? Для мене це розвага. Є локації, які зберігають спогади, якось до них звикаєш, вони вже як друзі. Спочатку мені було цікаво зняти відео. Поки його виклали в інтернет, ми вже зняли 10 інших роликів. Ми виклали один, він набрав сто тисяч переглядів, на той момент це здавалося просто нереальним. Але незабаром я зрозумів, що це мені не цікаво, я хотів лазити і не знімати відео. Тобто знімати, але нікому не показувати. Для себе. Але як виявилося, багатьом людям це не цікаво.

Хлопці мені кажуть: «Я готовий тебе знімати». Коли ти кажеш, що не хочеш, щоб це було в інтернеті, – «Як же?» Останні кілька відео викладалися без мого відома, я натрапив випадково на YouTube. Зараз вже все одно. Я пишу на відео, що не варто це повторювати, небезпечно для життя. Напишу скоро англійською на сайті. Це в принципі нікого не зупиняє. Люди дивляться, люди повторюють, люди вмирають.

– Знаєш людей, які загинули?

– Я не знайомий особисто, є спільні знайомі, і мені пишуть періодично в інтернеті – гинуть пацани. Найчастіше дуже молоді, до 18.

– Ти забирався на зірку. Де вона?

– У Москві на Котельничеській набережній.

– А куди ти ще в Москві забирався? Взагалі багато лазив в Москві?

– Мало, якщо чесно. Я приїхав познайомитися з деякими хлопцями, і вони показували мені місця. Потім було холодно, ніхто особливо лазити не хотів, було сумно, я сидів удома. 15 різних фотографій за тиждень, здається о-го-го, але можна було б набагато більше зробити.

– Ти кажеш – холодно, але ти голий залазив на міст.

– Було діло. Я дуже швидко замерз, так замерз, що вже нічого не відчував, і хотілося спати. На середині, вище 70 метрів, хотілося просто заснути.

– Скільки це все зайняло? По відео незрозуміло.

– Там просто камера постійно вимикалася від холоду. Десь хвилин 5-15 підйом.

– Яку музику слухаєш нагорі?
Якби не було шуму, якби охоронці не кричали всяку нісенітницю, я б лазив без навушників, просто, щоб було тихо. А так доводиться слухати музику

– Різну. Взагалі мені подобається тиша. Якби не було шуму, якби охоронці не кричали всяку нісенітницю, я б лазив без навушників, просто, щоб було тихо. А так доводиться слухати музику.

– Ти ж читав Оруелла. Пам’ятаєш, була така історія в романі «1984», коли вони шукали у кожного свій страх і врешті-решт у Вінстона Сміта знайшли, що він боїться щура. Де закінчується твоя безстрашність і починається страх?

– Взагалі страх – це дуже велика тема, це не якесь математичне позначення, щоб можна було чітко визначити. Є страх, і є хвилювання. Перед контрольною в школі – це хвилювання, а є страх – це коли людина не може нічого робити. Хтось боїться стояти на краю даху, але може ще фотографувати при цьому, а хтось не може підійти, тільки сидячи. І як визначити, хто з них боїться, де справжній страх, я не знаю. Коли мене запитують, страшно мені чи ні, один час чесно відповідав, що не страшно, тому що для мене це стало звичайним, хоча це теж неправда – іноді це весело, іноді хвилююче, але цікаво. Я не люблю відповідати на це питання. Бо якщо скажу, що я не боюся нічого, по-перше, це може бути неправда, а по-друге, це буде виглядати як хвастощі. А якщо я скажу, що я боюся всього або чого-небудь, по-перше, це може бути неправда, по-друге, це розкриття своїх слабких сторін незрозуміло для чого.

– Я вже помітив, що ти не боїшся поліцію, хоча багато людей, які виросли в пострадянському світі, інстинктивно її бояться.

– Це з досвідом приходить.

– Багато було досвіду?

– Достатньо. Я коли потрапляв у відділення з хлопцями або з дівчатками, які вперше, у них починають вуха горіти, їм соромно, вони прямо так ламаються. Другий чи третій раз простіше. А коли це відбувається регулярно, вже по-іншому на це дивишся. Іноді виходить провернути хитрі афери. У певних місцях можна сказати не свої дані. Іноді це краще не робити, так як в деяких місцях перевіряють по базі даних, можуть виникнути зайві питання, зайві проблеми. У різних країнах різна міліція.

– У Києві був бій народу з міліцією, з «Беркутом». Ти брав участь у ньому?

– Напевно, краще не відповідати на це питання.

– Напевно, краще відповідати, ти ж не на боці «Беркута» був.
В один момент здавалося, що є народ, а є «Беркут» – добро і зло. Зараз вже все зовсім не так

– Так, але це багатостороння ситуація. В один момент здавалося, що є народ, а є «Беркут» – добро і зло. Зараз вже все зовсім не так. Я, правда, не зустрічав хороших співробітників міліції, але я припускаю з теорії великих чисел, що там теж є нормальні хлопці. Серед людей теж є різні. Плюс туди часто приписують політику, опозицію. Наприклад, якщо людина підтримує революцію – в інтернеті це зазвичай відбувається, – у неї можуть вимагати пояснення: як же у вас там президент, чи хто буде прем’єром? А він міг їх і не підтримувати, він просто боровся за свої ідеали. Все змішується. Люди не завжди правильно визначають поняття. Що таке революція, чому взагалі Євромайдан називається – це теж цікаве питання.

– Щоб ти міг поїхати до Праги без візи.

– Я не думаю, що варто було вбивати людей, щоб поїхати до Праги без візи. Я краще буду робити візу. Майдан, 20 лютого 2014, фотографія Мустанга

Майдан, 20 лютого 2014, фотографія Мустанга


– Ти брав участь у Майдані всерйоз чи це було щось епізодичне? Днював там і ночував, чи просто сфотографував, зняв фільм і пішов?
Побував із різних сторін, я знімав з боку мітингувальників, потім ішов до «Беркуту», мені погрожували там камеру розбити

– Коли ми це відео знімали, я там провів близько 20 годин. Дуже втомився. Я побував із різних сторін, я знімав з боку мітингувальників, потім ішов до «Беркуту», мені погрожували там камеру розбити. До речі, камери розбивали, як горішки клацали. Били журналістів; мені пощастило, напевно. Потім я був з боку людей, люди теж по-дивному реагують, особливо, коли почалися жорстокі події, неадекватно часто поводилися. Хтось камеру хотів розбити, хтось кричить «не знімай», хтось навпаки – «знімай, покажи це людям». Напевно, тому що люди не звикли бути на війні, коли їх вбивають, багато дивно себе поводили.

– Що страшніше – на дах залізти чи перестрілка на Майдані?
Боляче було дивитися, як люди вмирають. Я потрапив в момент, коли розстріляли Небесну Сотню, я був з людьми при цій атаці

– На дах не страшно, на Майдані теж не страшно, просто боляче було дивитися, як люди вмирають. Я потрапив в момент, коли розстріляли Небесну Сотню, я був з людьми при цій атаці. Це жорстоко було. Не було страшно, що поцілять, хоча це відбувалося досить рандомно. Я сидів біля дерева, біжить людина, йому стріляють в груди, і він відразу падає мертвий. Біля мене кілька людей вбили, в мене не потрапили, в когось потрапили. Це куля – все відбувається швидко.

– Ти спеціально забрався на передову чи це випадково вийшло?

– Я знімав, потім приїхав додому, поспав годин п’ять, приїхав знову. У цей момент люди пішли в атаку, я пішов з ними і потрапив у заміс.

Твій фільм був показаний по «Громадському телебаченню». Як ви його монтували?

– Мій товариш Микита Мекензін, він працює на «Громадському», він теж знімав багато всяких подій. Саме в той момент, коли я там був, він туди не потрапив. Але він знімав хороші кадри до цього і після цього. Він змонтував всі разом, і це показали на «Громадьскому». А десь тиждень тому це відео показали на Канському фестивалі.

– Ти хочеш ще знімати фільми?

– Мені дуже подобається знімати відео, але таке я не хотів би знімати. Дивитися, як помирають люди, байдуже – це неможливо.

– Ти готовий поїхати на схід України, туди, де йдуть бої?
Ополченці, сепаратисти, терористи, як завгодно називайте, вони під себе підім’яли всю міліцію. У людей відбирають майно, машини, і це триває вже близько місяця

– Я вже їздив туди. Там дуже складна ситуація. Люди не хочуть до Росії, більшість населення не хоче. Ополченці, сепаратисти, терористи, як завгодно називайте, люди, у яких є влада, вони під себе підім’яли всю міліцію, вона нічого зробити не може. У людей відбирають майно, машини, і це триває вже близько місяця. Купа відеороликів, як людину зупиняють, викидають і машину забирають, а скільки не показують. Як можна дивитися на цю ситуацію? Все дуже погано. Будемо сподіватися, що це закінчиться.

– Якби відокремилася ця частина, Схід, ти вважаєш, що це катастрофа для України, для тебе особисто, чи Бог з ним?

– Це дуже глобальне питання. Не можна відповідати – мені все одно.

– Крим відокремився, тобі все одно?

– Мої знайомі сильно постраждали. У людей через це серйозні проблеми, і я думаю, ситуація ще не вирішена. Часто здається, що розпад імперії неможливий. Один час навіть я думав, що повалити Януковича майже неможливо. Він не такий могутній, як Путін. Ну, скажімо, як Лукашенко. Коли це сталося, всі були здивовані, але подив швидко стерся на тлі вбивств, смертей, всіх цих подій. Я думаю, що люди в Римі так само не думали, що їхня імперія розвалиться, Помпея не думала, що їх вулканом накриє. І, може бути, інші сучасні імперії так не думають, але всім їм колись настане кінець.

– Єдність України як гасло, як ідея – це для тебе, для твого оточення важливо чи це порожні слова, наплювати?

– Кому як. Комусь важливо, комусь все одно. Для когось все життя, для когось – хештег.

– Чому в Росії навіть уявити неможливо протестів такого масштабу і таких людей, готових до самопожертви у боротьбі з владою? Є навіть жарт, що в Москві при слові «ОМОН» всі розбігаються, а в Києві, почувши про «Беркут», збігаються, прихопивши «коктейлі Молотова».
Революція сильно згуртувала людей, вони перестали боятися. Коли люди йдуть, озброєні палицями, «коктейлями Молотова», в них стріляють з автоматів, а вони не зупиняються. Навіть солдати не завжди йдуть так в атаку
Якщо в Росії почнеться справжня революція, багато українців поїдуть їх підтримувати

– У людей є дух, вся ця революція сильно згуртувала людей, вони перестали боятися. Людина, яка працює на спокійній роботі, потрапляє на справжню війну, коли люди йдуть, озброєні палицями, «коктейлями Молотова», із відстані 200 метрів в них стріляють з автоматів, а вони не зупиняються. Одразу видно, що десятки трупів, але ніхто не зупинився, всі йшли вперед і вперед. Революція сильно змінила багатьох, тому що навіть солдати не завжди йдуть так в атаку.

Якщо порівнювати з Росією, то Росія дуже велика, мало великих міст, де живуть саме росіяни. І в Москві москвичів вже дуже мало. У них хороші зарплати, у них свої проблеми. Дуже сильно працює ФСБ, поліція, вся силова система. Люди збираються на мітинг, і все однаково, все по накатаній, всіх пакують, стільки років тренується влада на людях. Плюс багато хто перейшов на бік влади: наприклад, футбольні фанати, які завжди були проти системи, за російський націоналізм, вони прогнулися під владу, вони будуть робити те, що їм скажуть. Людьми керують. Якби півроку тому будь-який росіянин приїхав би до Львова і вів би себе як людина, він би залишився задоволений. У мене родичі російськомовні люблять Львів більше, ніж Москву і Петербург, їм там дуже сподобалося. Говорили всі російською, ніхто нікого не ображав. При тому, що є ідіоти в будь-якій країні, в будь-якому місті. Але я ніколи не втомлюся повторювати, що українці завжди ставилися до росіян краще. Зараз ці події багатьох зачепили, деяким це вдарило в мізки, з обох сторін причому. Хтось може ставитися неадекватно до росіян, хтось розуміє, що це ігри, є скрізь адекватні люди. Але якщо в Росії почнеться справжня революція, багато українців поїдуть їх підтримувати.

– Ти поїдеш?

– Якщо я зрозумію, що це та революція, яку я розумію, то так, звичайно.

– А яку б ти хотів революцію для Росії?

– Та просто, щоб стало жити трохи краще, щоб людина не була худобиною.

– Ти був зараз у Москві, ти відчуваєш там революційний дух?
Будь-яка імперія впаде – це питання часу

– Ні. І, на жаль, найближчим часом цього не буде. І я не знаю, що має статися. Але знову-таки, будь-яка імперія впаде – це питання часу.

– Леонід Кучма написав книгу «Україна – не Росія». Можеш пояснити, в чому різниця? Багато росіян думають, що це відкололася провінція, частина Росії.
Є адекватні росіяни, які підтримують Україну, і такі ж українці, прихильні до справжніх росіян


– Я думаю, що якщо людина вважає, що це провінція, яка відкололася, немає йому сенсу пояснювати. Який сенс психічнохворій людині щось доводити? Адекватні люди і так все розуміють. Є адекватні росіяни, які підтримують Україну, і такі ж українці, прихильні до справжніх росіян.

– Як ти розумієш цю різницю?
Скільки разів приїжджав до Росії... в Києві люди добріші, у Львові ще добріші, ніж у Києві

– Це різні народи, різні держави, і це дуже добре, що вони різні. Я сподіваюся, що так буде завжди. У нас набагато добріші люди. Я скільки разів приїжджав до Росії... в Києві люди добріші, у Львові ще добріші, ніж у Києві. Начебто і зарплати нижчі: можливо, через це і проблем менше. У Росії куди не приходиш, рано чи пізно все зводиться до проблем, все погано, у всіх щось не так. У нас такого немає.

– У Луганську є.

– У Луганськ прийшла Росія. Взагалі, якщо ви підійдете до середньостатистичного українця, запитаєте, що він хоче: щоб жити було добре, щоб був мир, нікого не вбивали. Ще деякі хочуть атомну бомбу, щоб на нас ніхто не нападав. Це реальне бажання більшої частини народу. Європа більшості людей все одно. Хоча ось я приїхав до Європи, тут непогано, і я розумію людей, які хочуть в Євросоюз, відкриті кордони, люстрацію, контроль над бюджетом. Але вся революція – це не заради Європи, Євромайдан – це просто слово. Люди, які боролися за незалежність України, боролися з режимом Януковича, вони не всі прихильники Європи. Деякі, може, навіть хотіли до Митного союзу. Я знаю таку людину, він був на Майдані, і він котирував більше в той момент Митний союз. Євромайдан – це ярлик.

– Майдан виник через те, що Янукович не підписав угоду з Євросоюзом.
У Росії люди звикли, коли їх б’ють палицями, розганяють мітинги, а у нас люди. Вдарили у відповідь. Революція згуртувала людей, у них прокинувся патріотизм

– Зібралося там пару сотень людей, вони б ніколи не зробили революцію, у них ніколи б не вистачило сил скинути Януковича. Після того, як побили студентів, вийшло більше мільйона осіб. Після цього Янукович знову показав свій режим. У Росії люди звикли, коли їх б’ють палицями, розганяють мітинги, а у нас люди від цього офігєлі. Вони вдарили у відповідь, почалися ці зіткнення. Якби революція закінчилася інакше, Янукович залишився у влади, швидше за все, люди б стали боятися міліції. Зараз люди міліції не бояться.

Революція згуртувала людей, у них прокинувся патріотизм. Для деяких це аватарки, стрічечки, вишиваночки, мода, а в інших це пішло глибше, вони цікавляться історією, вони цікавляться своєю країною, вони хочуть щось зробити. Я думаю, це хороша тенденція.

– До питання про страхи: ти боїшся Росії?

– Ні. У мене з Росією асоціюється смуток. Мені шкода людей, які гідні гарного, більш вільного життя. А страху нічого не викликає.

– Немає страху, що Росія знищить свободу України?
Якщо російські війська увійдуть до України – це не буде як з Кримом, почнеться справжня партизанська війна
Слов’янськ – це наркопритон. Там дуже багато наркоманів, і за невелику суму грошей вони готові воювати. Відправляють на м’ясо людей, яким платять
– Я думаю, це неможливо. У Росії більша армія, є ядерна зброя, але у людей немає ідеї. Воювати за Русь-матінку, вбивати українців, які в цій ситуації не агресори? У України фактично армії немає, але люди записуються добровольцями, і у багатьох є зброя. Якщо російські війська увійдуть до України – це не буде як з Кримом, почнеться справжня партизанська війна, вона в принципі і зараз йде. Коли все це закінчиться, будуть дані, скільки вбили бойовиків, силовиків та інших, там цифри будуть дуже великі. Я приблизно знаю за деякими даними – це не те, що показують по телевізору. Не говорять, скільки вбили терористів, сепаратистів. Напевно, можна ввести війська, почнуть вбивати російських солдатів, влада їх не шкодує. Так само і наша влада переважно не шкодує наших солдатів. Але коли російські матері отримають перші труни, дійсно може початися революція. Там воюють, в основному...

Наприклад, Слов’янськ – це наркопритон. Там дуже багато наркоманів, і за невелику суму грошей вони готові воювати. А багато з гереушників і спецвійська не воювали. Вони відправляють на м’ясо людей, яким платять. Вже є перші дані про загиблих росіян, хоча й так було зрозуміло, що Росія, якщо не цілком, то частково це спонсорує і підтримує. Це дуже сумно, тому що деякі недалекі росіяни підтримують ці дії, бо вірять своїм ЗМІ продажним, які вже зганьбилися мільйон разів. Вони не можуть навіть зайти на багато сайтів із альтернативною інформацією, тому що вона просто закрита, заблокована. Їх обмежують все більше і більше з усіх боків, при цьому вони думають, що вони вільні і знають інформацію. З іншого боку – дебіли є скрізь, і в Україні є дивні люди, просто це не так масово.

– Не боїшся, що Україна може стати такою ж, як Росія?
У нас дуже багато всякої опозиції, багато альтернативних джерел, критикують президента, критикують колишню владу, майбутню владу

– Ось це дійсно страшно. Я не боюся, але я вкрай би не хотів. Я б навіть хотів якось вплинути на ці події, щоб цього не сталося. Але у нас поки з цим порядок. У нас дуже багато всякої опозиції, багато альтернативних джерел, критикують президента, критикують колишню владу, майбутню владу, всі один одного критикують. Нормально.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG