Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:30

Соловецький в’язень, поет Євген Плужник


Євген Плужник

Євген Плужник

Євген Плужник – один із цілої низки українських талантів, знищених на Соловках у 30-х роках минулого століття. Засуджений до розстрілу, однак згодом вирок змінили на табірне ув’язнення. «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру», – казав Плужник незадовго до смерті. У грудні 1955 році про поета розповідала й Українська редакція Радіо Свобода.

Каменя один приділ – лежати,
Вітрові один закон – лети!
Тільки я поставлений питати
Як не цілі, то бодай мети…
Та хоч як в лиця свойого поті
Зважу міру явищ і подій –
Камінь той лежатиме і потім,
Вітер той летітиме й тоді.

Євген Плужник

Євген Плужник

Так писав Євген Плужник, талановитий поет-імпресіоніст, чарівник слова і вдумливий мислитель. В його поезіях – природа, діти, зміни пори року, чудові пейзажі, роздумування над буттям, над призначенням людини, над закономірністю явищ. Такі ваговиті думки висловлені просто, легко, соковито образною мовою.

Молодий поет швидко став надбанням української модерної поезії 30-х років. Здавалося, що йому ніщо не загрожувало з боку совєтської влади. У нього навіть слово «Україна» дуже-дуже рідко де зустрічається в поезіях. І все ж його заслали на Соловки на вірну смерть.

Євгенові Плужникові антинародна влада не могла закинути ні націоналізму, ні участи в антидержавній змові: Плужник був далекий від цього, не подібний до своїх друзів – Близька, Чупринки та інших. Він був селянського походження, із села Кантемирівки на Вороніжчині, – отож, большевики не могли йому закинути якогось «непролетарського походження». У житті і творчості був скромним, тихим, спокійним і зрівноваженим. Навіть одна збірка Плужника зветься «Рівновага».

Здавалося, що можна було закинути поетові, який, наприклад, писав:

Мале хлоп’я, доки старенькій няні
У холодку дрімалось над шитвом,
Жило в лісах, було на океані,
І вже землі нові значило грані
На стежці, де... не розминутись двом.
Стара ж, на час забувши про дитину,
Що серед стежки снила наяву,
Теж мандрувала в чарівну країну,
І бачила вві сні м’яку перину,
Тепленький чай, цитрину і халву.

І все-таки ось такого, нібито цілковито лояльного до совєтського режиму, поета було заслано на Соловки. Завіщо? Чому було знищено ще один український талант?

Із Кремля вийшла директива: ніяких там імпресіоністів, символістів, імажиністів; їх треба стерти з лиця землі, щоб заторжествував тільки і виключно «соціалістичний реалізм», тобто – пропаганда в мистецтві, викривлення дійсности на догоду компартії. Євген Плужник, лірик і філософ, не вмів за своєю природою пристосовуватися до партійних та урядових вимог. Можна з певністю твердити, що вони були не лише чужі, а й смішні для того, хто стверджував існування в житті вищих законів, які годі зруйнувати навіть всемогутніми в Совєтському Союзі наказами партії. Адже Плужник писав:

Так хоч як в лиця свойого поті
Зважу міру явищ і подій, –
Камінь той лежатиме і потім,
Вітер той летітиме й тоді.

Був царизм, є більшовизм, міняються кольори. Були обри, торки, сармати, гуни, німецькі ордени, татарські вершники, польські улани, – все минуло. А його батьківщина Україна йде своїм призначеним історією шляхом, народ зростає, наперекір усім випробуванням долі; бо, що б там не сталося вчора, нині чи завтра, «камінь той лежатиме і потім, вітер той летітиме й тоді».

Життєствердження й утвердження права нації на життя, ствердження певних вищих законів буття, гімн творцеві й мислителеві – людині, людяність і гуманізм, – висловлені майстром поезії Євгеном Плужником, – були чужими режимові, ворожими, шкідливими, навіть смертельно небезпечними, бо сучасні поневолювачі не бажають мати справи з людиною, яка вміє думати і почувати.

Як у прекрасному кінофільмі «Земля» режисер Довженко, як у своїх чудових фресках маляр Бойчук та інші стверджували скороминучість нелюдської совєтської системи і земну вічність рідного народу, – так і Євген Плужник стверджував це у своїх перлинах-поезіях. Бездарні партійники ненавидять таланти. Ці партійники заслали Євгена Плужника на Соловки, де він у 38-річному віці і помер.

Українська еміграція не забула свого визначного поета: за кордоном видано його збірку «Рівновага», що користується великою популярністю серед тисяч читачів. «Камінь той лежатиме і потім, вітер той летітиме й тоді».

(Текст подано з незначними правками)

Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.

(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG