Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:27
Процитовані керівником МЗС України Андрієм Дещицею під посольством Росії слова зі славетної народно-фанатської пісні про Володимира Путіна викликали жваве обговорення в мережі та поза нею. Чи мав право? Для чого це було робити? Що він собі дозволяє і так далі.

Проте розмови довкола цієї події у вітчизняному сегменті інтернету куди менш цікаві, ніж те, до чого спричинив цей перфоманс міністра за кордоном.

Всесвітня слава

Світова преса вибухнула текстами про витівку міністра Дещиці. Медіа заходилися розповідати своїм читачам про сам хіт та що означає цей епітет «х**ло», котрим і означують російського президента. Також аудиторії представлено різні варіанти цієї пісні у виконанні мексиканських маріачі, японців в саке-барі та, звісно, українських ультрасів.

Завдяки цьому інцидентові увесь світ дізнався про кличку Путіна, а сама пісня набула розголосу далеко за межами України. Дещиця, як виявилося, зробив те, чим і має займатися порядний опініон-мейкер і державний чиновник – перетворив зразок популярної української культури із закритого феномену на всесвітній хіт.

Те, що іноземні медіа куди більше звернули увагу на «співи» Дещиці, ніж на самі події біля російського посольства, свідчать, що Кремлю аж ніяк не вдалося роздути з цього неабиякий скандал.

Дещиця правди для Путіна

Поведінка ж російських чиновників різного роду та рангу викликає навіть не посмішку, а щирий регіт. Помітно, що вони дуже переживають, адже розуміють: змовчати у відповідь на «співи» Дещиці не можна, а як і що сказати – не мають уявлення. Та й процитувати слова самої пісні, де їхнього президента називають матірним словом, аж ніяк не можуть.

Але все це квіточки у порівнянні з тим, що насправді зробив Дещиця своїм «співом» – він десакралізував Путіна в очах його підданих. Позбавив образу всемогутнього царя-батюшки, сакральної персони, Божого помазаника, всемогутнього керівника, «Світового лідера», як його люблять називати підлабузники. Як же так можна висловлюватися про головну людину країни, тим паче чужої, котра вважає себе «старшим братом»? Виявляється, легко.

Такий акт непокори українців, висловлений державним чиновником високого рангу, б’є по самолюбству Путіна ще сильніше, ніж співи фанатів чи маріачі. Цей пісенний спротив ламає мозок тим росіянам, котрі не звикли перечити царю-батюшці і сприймати його слова як закон.

Тепер ж це все ще й розповзається інтернетом далі, що уже не зупиниш і не збрешеш, що нічого не було, адже самі вимагали звільнення Дещиці за таку поведінку.

Пісня «Путін-х**ло» – це деконструкт міфу про всемогутнього російського президента. Який же він могутній, коли будь-хто може обізвати його як заманеться і нічого йому за те не буде.

Щось подібне час від часу робили чи, принаймні, намагалися робити російські митці через інші виражальні мистецькі засоби, наприклад Павло Лунгін, котрий у своєму фільмові «Цар», як вважають критики, зображає Івана Грозного дуже схожим на Путіна, намагається деконструювати міф про обох цих персонажів російської історії. Проте в березні Лунгін несподівано підписує листа на підтримку анексії Криму, чим деконструює уже міф щодо самого себе, замкнувши коло.

Але фанатська пісня, звернена до Путіна, в даному випадку сильніша за високе мистецтво в тому плані, що вона усім зрозуміла й несе чіткий незавуальований меседж. Посил здійснюється через низьке, народне, зрозуміле – за допомогою мату, котрий для загадкової російської душі має не менш сакральну сутність, ніж цар-батюшка, самодержець. Себто удар супротивнику завдано його ж зброєю і обіграно на його ж полі під пильним наглядом заповнених вщерть трибун.

Подібні перемоги малозначущі на тлі людських жертв на Сході країни. Це лише дещиця. Тому не слід зациклюватися на одному-єдиному слогані-пісні й продовжувати творити нові меми та виражати свій спротив у мистецькому руслі. Проте, чим більше міф про Путіна-переможця в свідомості росіян дрейфуватиме в бік образу Путіна-х**йла, тим кращими ставатимуть шанси українців на перемогу в боротьбі з кремлівським режимом за свою свободу та за те, щоб нарешті усі від нас відчепилися.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG