Доступність посилання

ТОП новини

Україна бореться. Народжується модерна нація


«Будь-яка війна закінчується миром» – ця відома сентенція особливо часто наверталася на думку під час перебування в 12-тисячному затишному словацькому містечку Свидник. Тут уже в 60-й раз у ці червневі дні відбувалося Свято русинів-українців Словаччини. Між іншим, абсолютний рекорд цієї невеличкої країни. Так-так, український фестиваль, виявляється, має тут довшу історію, ніж власне словацькі.

До Свидника завжди їдеш як на прощу, з якимось особливим піднесенням. Адже на Святі русинів-українців можна зустріти знайомих не тільки з різних куточків Словаччини, але й усієї Європи, ба, навіть Америки. Тому готуєшся до причащання душею із давніми знайомими, яких часто не бачиш і роками. Братні обійми, усмішки, жарти, співи, і, ясна річ, розмови, розмови, розмови… Цьогоріч, безумовно, лише на одну тему: війна і мир, Путін і Україна.

«Що нового в Україні, окрім війни?» – запитують мене гості з Сербії. Там події в нашій країні висвітлюються доволі широко, на шпальтах з міжнародною інформацією їм відводиться чи не половина площі. Так що вони «в курсі». Щоправда, белградську пресу не можна назвати навіть мінімально об’єктивною. Схоже, тут просто перекладають на сербську мову російську пропаганду, яка така ж далеко від правди, як і колишня московська газета «Правда». Тому й не дивно, що останнім часом там відбувається просто вибух антиукраїнської істерії.

Але й це мине. Бо як писав класик: «Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу». Україна була, є і буде. Нікуди вона не подінеться з планети Земля, так що з цим фактом усім її друзям і недругам доведеться рано чи пізно змиритися.

«Якби серби пожили з росіяни хоча би місяць, то їхня велика любов до «братів-росіян» розвіялася, як дим», – зауважую я. «О, так-так, я мешкала з ними тиждень в готелі! Більше собі такого щастя не бажаю ні за які гроші», – посміхається моя співрозмовниця, мила учителька. – Але це ще були «культурні» росіяни, бо готель був фешенебельний»

Власне, брак уяви про московську ментальність, відсутність реального спілкування з росіянами робить із сербів та тих же словаків найбільших москвофілів серед слов’ян. Ніколи вони в Росії не були, тим паче, не бачили глибинки, не уявляють як і чим живе пересічний мешканець найбільшої крани світу, більша частина якої й досі незаселена й неокультурнена.

На відміну від Варшави і Праги, що відчули російські «братні обійми» на власній шкурі, Братислава й далі живе в полоні російських ілюзій. Хочу преса цієї країни не так антиукраїнськи налаштована, як у Сербії (Словаччина все-таки член НАТО), але із більшості публікацій складається проросійське бачення подій в Україні.

Шкода, що Бог розпорядився так, що ці «симпатики» Москви не є безпосередніми сусідами Росії. Тоді все їхнє русофільство миттєво би вивітрилося. Добре любити Путіна на безпечній відстані, схоронившись за чужими кордонами. Але Бог не палицею б’є. Російське агресивне нутро рано чи пізно покаже свої зуби і там.

Але як кожна війна закінчується миром, так і запальні балачки українців з різних куточків світу переростають нарешті у співи, що тривають до самого світанку. Недарма геніальний композитор Чайковський називав наш споконвіку хліборобський народ не «бандерівцями» чи «фашистами», як нинішні московські геббельси, а «народом-музикантом». А він знав, що казав.

Попри все, життя триває. І в Свиднику знову проходить найбільший український фестиваль у закордонній Європі. І українці Словаччини продовжують своє національне буття у непростих умовах. Уже мають свій Український дім у Пряшеві, словацька влада після минулорічного безпрецедентного урізання коштів на українські акції цьогоріч збільшила фінансування. Знову знаменитий Закарпатський народний хор гостює у Свиднику й співає «Реве та стогне Дніпр широкий» із цілим амфітеатром, який підспівує Шевченкові стоячи.

Події останніх півроку в Україні витворюють із нас нову якість. Модерна українська нація народжується у цій небаченій в Європі у ХХІ столітті боротьбі за свободу і незалежність із останньою імперією світу. Україна не здається, Україна бореться, а значить – живе.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • Зображення 16x9

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG