Авторитарні держави не тільки самі вдаються до кроків проти засобів інформації і громадянського суспільства, а й експортують таку політику. Таким чином вони намагаються стримувати розвиток демократії у світі, вважає Крістофер Вокер, виконавчий директор Міжнародного форуму демократичних досліджень Національного фонду за демократію зі США. Він вважає, що з боку таких країн йдеться про «доктрину стримування демократії».
– У Вашій статті в газеті Washington Post Ви стверджуєте, що кілька авторитарних держав використовують зовнішню політику, щоб стримувати молоді демократії чи країни з демократичними прагненнями. Як приклад того, що Ви називаєте «доктриною стримування демократії», Ви наводите анексію Росією Криму – Ви вважаєте, що це намагання не дати українцям створити підзвітний уряд, бо це створить загрозу авторитарній системі Росії. Чи могли б Ви пояснити Вашу думку?
– Гадаю, одна з особливостей авторитарного підходу, зокрема, з боку Росії, полягає в намаганні запроваджувати й поза своїми кордонами ті стандарти, які вони здійснюють у себе вдома. Це роблять такі держави, які мають дуже обмежений простір для громадянського суспільства, незалежних засобів інформації, для політичної опозиції. Як видається, це дедалі більше визначає їхній підхід до зовнішньої політики.
У випадку Росії про це свідчить анексія Криму: до прикладу, становище засобів інформації у Криму наразі приведене до російських стандартів. По суті, російський репресивний стандарт тепер запроваджений у засобах інформації Криму, політиці, громадянському суспільстві. А що зараз відбувається на Сході України? Це, головно шляхом провокацій Росії, глибока дестабілізація країни. Із огляду на те, що багато українців висловлює зацікавленість у менш корумпованій і більш підзвітній владі, цього дуже важко досягти, коли триває криза, спровокована на значній частині території країни Росією.
– Ви зазначаєте у своїй статті, що Україна не єдина держава регіону, в яку цілить Росія своїми репресивними зовнішньополітичними заходами. Як інші приклади Ви називаєте також Грузію і Молдову. Як діє Росія проти країн регіону, що прагнуть демократичних змін?
– І в цих країнах, які намагаються здійснювати реформи, ми бачимо, що Росія зовсім не допомагає. Ми бачили це і у воєнному вторгненні до Грузії, і в різноманітних економічних санкціях і блокадах, які застосовувалися проти Грузії та інших країн регіону. Це ж стосувалося і країн Балтії за останні 20 років, у той чи інший час. Тож видно, що робиться дійсний наголос на намаганні обмежити здатність цих урядів поліпшувати свою роботу в напрямку зростання підзвітності й демократичності.
– Звернімося ще до стратегій, що їх Росія й інші країни – Ви називали Іран, Китай і Саудівську Аравію – використовують, щоб обмежити поширення демократії. Ви визначаєте три «сфери стримування»: міжнародні інституції, стримування молодих демократій і країн, у яких демократичні прагнення або успіхи можуть створити загрозу авторитарним країнам, а також царину ідей.
– Якщо подивитися на рівень регіональних чи міжнародних інституцій, то справжній центр уваги всіх урядів, які Ви назвали, – Китаю, Росії, Саудівської Аравії, Ірану, а в латиноамериканському контексті це ж справедливо і щодо Венесуели, – полягає в розмиванні чи вихолощенні стандартів тих інституцій, які визначали демократичні стандарти від кінця Холодної війни. У євразійському контексті це, зокрема, такі інституції, як Рада Європи і Парламентська асамблея Ради Європи, а також Організація з безпеки і співпраці в Європі.
Водночас, як мені видається, значно зросла зосередженість цих режимів на створенні альтернативних інституцій, які зосереджені на запровадженні авторитарних норм у цих регіонах. Така була еволюція Шанхайської організації співпраці, такий же і розвиток євразійського Митного союзу. Але це не означає, що ці інституції дуже ефективні у здійсненні цілей, які ставлять перед ними ті режими, що прагнули створити їх. Важливіше те, що є намагання узаконити ці норми, що мають на меті поставити під сумнів загальноприйняті демократичні норми. А це означає, що всій структурі встановлення правил і їхнього дотримання кидається виклик. І це проблема для всіх демократій, особливо ж тих, які перебувають у юрисдикції таких інституцій.
– Ці режими дуже добре усвідомлюють важливість ідей і використовують свої державні засоби інформації і вдома, і за кордоном, а тепер дедалі більше також і соціальні мережі, щоб контролювати інформацію. Наскільки, на Вашу думку, такі зусилля дієві?
– Так, це одна з тих сфер, у які ці режими вкладають величезні ресурси і, як виглядає, з багатьох оглядів зміцнюють свої позиції. Коли подивитися на внутрішнє використання державних засобів інформації, то в усіх цих країнах вони переважають у своїх суспільствах. Варто зазначити, що ці режими, які так цілеспрямовано прагнуть контролювати потік інформації у своїх кордонах, як видається, так само цілеспрямовано беруть участь у «ринку ідей» поза своїми межами. І це часто відбувається дуже неліберальним чином.
Почнімо з Росії: коли подивитися на Russia Today (колишня назва російського телеканалу мовлення за кордон RT – ред.) та інші схожі організації і ЗМІ, створені для просування ідей, вироблених російською державою, – це дійсно велетенські зусилля були докладені останніми роками. Вони приділяють цьому дуже велику увагу, в ці зусилля вкладені величезні ресурси. Все це – намагання вплинути на громадськість поза межами Росії. І йдеться не тільки про англомовні країни, в яких RT вже привернув досить значну увагу – це ж відбувається і в регіонах, де, можна сказати, триває змагання обговорюваних ідей. Тож Росія має арабсько- й іспанськомовний продукт, який вона регулярно поширює, китайський телеканал CCTV поширює свій продукт у найрізноманітніші регіони. Я б звернув увагу, що в Африці на південь від Сахари CCTV дійсно доклав зусиль, щоб поширити свій продукт на континенті. І це відбувається в той час, коли демократично спрямовані засоби інформації скорочують обсяг роботи й відступають. Тож дійсно виникають питання щодо природи цих речей, щодо того, яким чином до цього причетні уряди, що стоять за своїми ЗМІ, що самі глибоко репресивні й неліберальні у своїх країнах.
– Яка мала б бути відповідь на ці речі? Як мають демократичні країни реагувати на репресивні кроки Росії, Ірану чи інших країн?
– Цей період був певним чином сповнений викликів, бо перед демократіями стояли власні серйозні виклики. Та це не мало б завадити демократіям голосно й чітко заявляти свої власні цінності і стандарти. Не бачу нічого поганого в тому, щоб демократії визнавали свої недоліки – демократичні системи дійсно мають недоліки. Але тим часом голос демократій останніми роками став набагато менш енергійним і відвертим. Було б дуже добре, щоб хоча б демократії щиріше й відвертіше говорили про необхідність дотримуватися стандартів прав людини. Водночас треба зосереджуватися, наприклад, на глибинних обмеженнях у системах засобів інформації – як, наприклад, у країнах, які ми обговорювали. Бо дійсно є щось глибоко несумісне в тому, що країни, які мають такі глибоко репресивні системи засобів інформації в себе вдома, водночас так охоче беруть участь у ринку засобів інформації поза своїми кордонами. На це варто б дивитися значно уважніше.
– У Вашій статті в газеті Washington Post Ви стверджуєте, що кілька авторитарних держав використовують зовнішню політику, щоб стримувати молоді демократії чи країни з демократичними прагненнями. Як приклад того, що Ви називаєте «доктриною стримування демократії», Ви наводите анексію Росією Криму – Ви вважаєте, що це намагання не дати українцям створити підзвітний уряд, бо це створить загрозу авторитарній системі Росії. Чи могли б Ви пояснити Вашу думку?
Одна з особливостей авторитарного підходу з боку Росії полягає в намаганні запроваджувати й поза своїми кордонами ті стандарти, які вони здійснюють у себе вдома. Російський репресивний стандарт тепер запроваджений у засобах інформації Криму, політиці, громадянському суспільствіКрістофер Вокер
У випадку Росії про це свідчить анексія Криму: до прикладу, становище засобів інформації у Криму наразі приведене до російських стандартів. По суті, російський репресивний стандарт тепер запроваджений у засобах інформації Криму, політиці, громадянському суспільстві. А що зараз відбувається на Сході України? Це, головно шляхом провокацій Росії, глибока дестабілізація країни. Із огляду на те, що багато українців висловлює зацікавленість у менш корумпованій і більш підзвітній владі, цього дуже важко досягти, коли триває криза, спровокована на значній частині території країни Росією.
– Ви зазначаєте у своїй статті, що Україна не єдина держава регіону, в яку цілить Росія своїми репресивними зовнішньополітичними заходами. Як інші приклади Ви називаєте також Грузію і Молдову. Як діє Росія проти країн регіону, що прагнуть демократичних змін?
– І в цих країнах, які намагаються здійснювати реформи, ми бачимо, що Росія зовсім не допомагає. Ми бачили це і у воєнному вторгненні до Грузії, і в різноманітних економічних санкціях і блокадах, які застосовувалися проти Грузії та інших країн регіону. Це ж стосувалося і країн Балтії за останні 20 років, у той чи інший час. Тож видно, що робиться дійсний наголос на намаганні обмежити здатність цих урядів поліпшувати свою роботу в напрямку зростання підзвітності й демократичності.
– Звернімося ще до стратегій, що їх Росія й інші країни – Ви називали Іран, Китай і Саудівську Аравію – використовують, щоб обмежити поширення демократії. Ви визначаєте три «сфери стримування»: міжнародні інституції, стримування молодих демократій і країн, у яких демократичні прагнення або успіхи можуть створити загрозу авторитарним країнам, а також царину ідей.
– Якщо подивитися на рівень регіональних чи міжнародних інституцій, то справжній центр уваги всіх урядів, які Ви назвали, – Китаю, Росії, Саудівської Аравії, Ірану, а в латиноамериканському контексті це ж справедливо і щодо Венесуели, – полягає в розмиванні чи вихолощенні стандартів тих інституцій, які визначали демократичні стандарти від кінця Холодної війни. У євразійському контексті це, зокрема, такі інституції, як Рада Європи і Парламентська асамблея Ради Європи, а також Організація з безпеки і співпраці в Європі.
Водночас, як мені видається, значно зросла зосередженість цих режимів на створенні альтернативних інституцій, які зосереджені на запровадженні авторитарних норм у цих регіонах. Така була еволюція Шанхайської організації співпраці, такий же і розвиток євразійського Митного союзу. Але це не означає, що ці інституції дуже ефективні у здійсненні цілей, які ставлять перед ними ті режими, що прагнули створити їх. Важливіше те, що є намагання узаконити ці норми, що мають на меті поставити під сумнів загальноприйняті демократичні норми. А це означає, що всій структурі встановлення правил і їхнього дотримання кидається виклик. І це проблема для всіх демократій, особливо ж тих, які перебувають у юрисдикції таких інституцій.
– Ці режими дуже добре усвідомлюють важливість ідей і використовують свої державні засоби інформації і вдома, і за кордоном, а тепер дедалі більше також і соціальні мережі, щоб контролювати інформацію. Наскільки, на Вашу думку, такі зусилля дієві?
– Так, це одна з тих сфер, у які ці режими вкладають величезні ресурси і, як виглядає, з багатьох оглядів зміцнюють свої позиції. Коли подивитися на внутрішнє використання державних засобів інформації, то в усіх цих країнах вони переважають у своїх суспільствах. Варто зазначити, що ці режими, які так цілеспрямовано прагнуть контролювати потік інформації у своїх кордонах, як видається, так само цілеспрямовано беруть участь у «ринку ідей» поза своїми межами. І це часто відбувається дуже неліберальним чином.
Почнімо з Росії: коли подивитися на Russia Today (колишня назва російського телеканалу мовлення за кордон RT – ред.) та інші схожі організації і ЗМІ, створені для просування ідей, вироблених російською державою, – це дійсно велетенські зусилля були докладені останніми роками. Вони приділяють цьому дуже велику увагу, в ці зусилля вкладені величезні ресурси. Все це – намагання вплинути на громадськість поза межами Росії. І йдеться не тільки про англомовні країни, в яких RT вже привернув досить значну увагу – це ж відбувається і в регіонах, де, можна сказати, триває змагання обговорюваних ідей. Тож Росія має арабсько- й іспанськомовний продукт, який вона регулярно поширює, китайський телеканал CCTV поширює свій продукт у найрізноманітніші регіони. Я б звернув увагу, що в Африці на південь від Сахари CCTV дійсно доклав зусиль, щоб поширити свій продукт на континенті. І це відбувається в той час, коли демократично спрямовані засоби інформації скорочують обсяг роботи й відступають. Тож дійсно виникають питання щодо природи цих речей, щодо того, яким чином до цього причетні уряди, що стоять за своїми ЗМІ, що самі глибоко репресивні й неліберальні у своїх країнах.
– Яка мала б бути відповідь на ці речі? Як мають демократичні країни реагувати на репресивні кроки Росії, Ірану чи інших країн?
Країни, які мають такі глибоко репресивні системи ЗМІ в себе вдома, водночас так охоче беруть участь у ринку ЗМІ поза своїми кордонами. На це варто б дивитися значно уважнішеКрістофер Вокер
– Цей період був певним чином сповнений викликів, бо перед демократіями стояли власні серйозні виклики. Та це не мало б завадити демократіям голосно й чітко заявляти свої власні цінності і стандарти. Не бачу нічого поганого в тому, щоб демократії визнавали свої недоліки – демократичні системи дійсно мають недоліки. Але тим часом голос демократій останніми роками став набагато менш енергійним і відвертим. Було б дуже добре, щоб хоча б демократії щиріше й відвертіше говорили про необхідність дотримуватися стандартів прав людини. Водночас треба зосереджуватися, наприклад, на глибинних обмеженнях у системах засобів інформації – як, наприклад, у країнах, які ми обговорювали. Бо дійсно є щось глибоко несумісне в тому, що країни, які мають такі глибоко репресивні системи засобів інформації в себе вдома, водночас так охоче беруть участь у ринку засобів інформації поза своїми кордонами. На це варто б дивитися значно уважніше.
