Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:44

Російсько-українські торгівельні суперечки ведуться постійно з часу проголошення незалежності України. Вони були різні за інтенсивністю і товарними обмеженнями. Однак, російська агресивність почала яскраво проявлятись останні два роки – тобто від того часу, коли Україна заявила про перехід у завершальну стадію переговорного процесу про ЗВТ із Європейським союзом. Із середини 2013 року ці війни стали жорсткішими.

Зазначимо, що значну частину експорту українських товарів купують державні компанії Росії, а тому рішення щодо обмеження чи зменшення закупівлі товарів матиме більш політичне, ніж економічне обґрунтування. Скасування контрактів матиме негативний вплив на економіку обох країн, у тому числі суттєво позначиться на українській економіці.

Так, за різними оцінками, за умов погіршення українсько-російських відносин Росія може втрачати 4,5-5 мільярдів доларів США на рік. У той же час критичні обсяги імпорту з України (переважно це комплектуючі для військово-промислового комплексу та низка виробів стратегічних напрямків машинобудування) упродовж наступних трьох років можуть становити до 2 мільярдів доларів США. Заміну 27% іншого імпорту з України (обсяг заміщення може сягнути 4,3 мільярда доларів США) Росія планує компенсувати за рахунок власного виробництва, «кримського ефекту» та зниження некритичного споживання. Ще 12% українського імпорту (або 1,9 мільярда доларів США) планується замінити за рахунок збільшення імпорту з інших країн СНД. За рахунок імпорту з далекого зарубіжжя планується замінити 48% імпорту з України (або в обсязі 7,6 мільярда доларів США).

У разі ж відмови від сплати Україною заборгованості, накладання обмежень на використання депозитів російських юридичних і фізичних осіб, вилучення російської власності на території України, втрати Росії у фінансово-кредитній та майнових сферах може сягнути 45-50 мільярдів доларів США.

Експортний синдром

У 2013 році експорт українських товарів до Росії склав 24%. Примітним у структурі зовнішньої торгівлі між Україною та Росією є те, що найбільші складові експорту українських товарів до Росії є саме ті категорії товарів, які є найбільшими категоріями імпорту з Росії. За всіма ними, окрім, безумовно, імпорту мінерального палива, нафти і продуктів її переробки, експорт України до Росії перевищує імпорт з Росії.

Навіть за відсутності політичної кризи між Україною та Росію, експортування українських товарів було б ускладнене. Тенденція до зниження обсягів експорту до Росії уже триває декілька років. Тому, хоча зменшення експорту до Росії і може бути різким, але навряд чи несподіваним. На користь того твердження, що Україну очікували б ускладнення з експортом навіть за відсутності політичних мотивів для здійснення тиску, свідчить той факт, що у 2014 році пропонується скасувати пільги, надані Білорусі на імпорт нафти. Нагадаємо, що саме ці пільги сприймалися як певна плата цій країні за її участь у Митному союзі. Причиною падіння обсягів експорту, перш за все, є внутрішні економічні проблеми самої Росії.

Внаслідок уповільнення економічного зростання Росії планується скорочення державних бюджетних видатків на рівні у 5%, скорочення обсягів державних закупівель, згортання державної програми озброєння. Великі інвестиційні проекти також перенесено на 2016 рік. Скорочення не зазнають лише 16 статей видатків державного бюджету, серед яких можна виокремити названі стипендії та пенсії.

Непродуманість дій, постійні конфлікти і суперечки навколо газу у довгостроковій перспективі можуть призвести до зменшення частки європейського ринку, що обернеться для Росії великими втратами. Великих збитків Росія також зазнає від втрати ринку газу України, яка нині є найбільшим покупцем російського газу. Навіть підписання контракту з Китаєм не врятує ситуацію, адже цей контракт було укладено з непривабливою для російської сторони ціною, а також потребує розробки нових місць видобутку і великих капіталовкладень, знову ж таки покладених на російську сторону контракту. У підсумку російсько-китайських контракт може виявитися не лише малорентабельним, але і збитковим.

Що ж до української сторони, то за оцінками East European Gas Analysis, населення України у 2014 році не постраждає від газової війни між Україною та Росією, адже з наявним газом у підземних сховищах Україна зможе дотягнути до кінця березня 2015 року без проблем з опаленням. Цей прогноз також підсилюється суттєвим скороченням промислового споживання газу, адже через військовий конфлікт на сході України припинилося функціонування близько 60% підприємств в Луганській та Донецькій областях. Реверсні поставки з Європи також допоможуть Україні пережити зиму 2014-2015 років. Окрім того, за результатами зустрічі «Групи семи» у травні 2014 року було досягнуто домовленості про технічну допомогу Україні та іншим європейським країнам щодо збільшення обсягів видобутку нафти та газу, а також збільшення використання альтернативних видів енергії.

Міжнародна допомога, зокрема й від міжнародних інституцій, у сфері підвищення енегроефективності відіграють важливу роль у зменшенні енергетичної залежності України від Росії, адже Україна має значний потенціал щодо зниження споживання газу. За результатами аналізу споживання енергоресурсів, на регіональному рівні у 2007-2010 роках рівень енергоефективності України складав 43% відповідного середнього показника по країнам ЄС. Підвищення ж енергоефективності до європейського рівня дозволить скоротити кінцеве споживання енергетичних ресурсів перш за все у таких галузях, як сільське господарство, промисловість, у сфері послуг та житлово-комунальному секторі на 57%. За оцінками, це, у свою чергу, може призвести до зменшення споживання природного газу на 39 мільярдів кубічних метрів, що перевищує обсяг імпорту з Росії.

До найвагоміших статей експорту до Російської Федерації, які постраждають від торговельних війн, буде продукція машинобудування, серед товарних груп якого експорт до Росії перевищує 50% (найважливіші – реактори ядерні, котли, машини; залізничні локомотиви). За підсумками 2013 року експорт залізничних локомотивів скоротився на 33,9%.

Ринки збуту

Україна, безсумнівно, має переорієнтовуватися на нові ринки збуту. Російський ринок, навіть за відсутності торговельної війни, і надалі буде звужуватися. Так, зокрема у найближчі роки, буде скорочуватися експорт українських арматури та сталевих конструкцій. За оцінками експертів, українські вироби цієї групи займали близько 25% російського ринку.

Подібні тенденції також відбуваються у військово-промисловому комплексі, адже Росія також поступово відмовлялася від спільного виробництва. Це, у свою чергу, призвело до того, що Україна та Росія у переважній більшості торговельних груп перетворилися на міжнародному ринку з партнерів на прямих конкурентів, адже виробництво озброєння обох країн засноване на спільних радянських напрацюваннях. До того ж, реалізація багатьох спільних проектів, наприклад, у галузі літакобудування роками затягувалася Росією. Заборона президентом України співпраці у військово-промисловому комплексі лише прискорить процес розриву співпраці у цій галузі, хоча цей процес уже повільно відбувався упродовж деякого часу. Що ж до короткострокових прогнозів, то, за оцінками експертів, від припинення співпраці постраждають 79 українських та 859 російських підприємств. Загалом частка експорту ВПК України не перевищує 15% і відмова від співпраці з Росією, за оцінками українських військових експертів, не має перевищити 300 мільйонів доларів США на рік.

Сьогодні США обговорюють розширення військово-технічної співпраці (ВТС) із Україною та надання компенсацій за втрати в результаті згортання співпраці з Росією у військово-промисловому комплексі. План США передбачає збільшення ВТС України з США та ЄС, сприяння співпраці України з третіми країнами світу, можливість передачі військової техніки НАТО (включаючи радіолокацію та авіацію, перш за все для захисту кордону), а також розміщення ремонтних замовлень західних партнерів на промислових потужностях України.

З іншого боку, російська сторона заявляє про готовність до імпортозаміщення української продукції на 70% власним виробництвом і на 30% постачанням з інших країн. Однак про повне імпортозаміщення у галузі ВПК у Росії вже йдеться від 2010 року, та тут існують певні напрямки, стосовно яких Росії не вдалося просунутися. До таких, наприклад, належить міжконтинентальні балістичні ракети РС-20, які були розроблені дніпропетровським підприємством «Південне» ще за радянських часів. І хоча Росія має власні розробки, такі як РС-24, РС-36М та РС-36М2, але вони поступаються своєму попереднику. До того ж, американці давно уже заявляють про готовність надати військово-технічну підтримку та включити Україну у програму розробки системи ПРО США у разі відмови першої від обслуговування ядерного арсеналу Росії.

Росія також залежить від українських комплектуючих у сфері ракетобудування, а саме систем управління балістичними ракетами та головок самонаведення для бойових ракет. У разі припинення співпраці під загрозою опиниться пункт програми російського переозброєння Росії щодо створення нових ракет та озброєння нових винищувачів.

Єдиним напрямком ВПК, від якого Україна постраждає не менше ніж Росія у разі припинення українсько-російської співпраці, є літакобудування, особливість якого полягає у тісному зв’язку цієї галузі з цивільним сектором. У виробництві комплектуючих для російських літаків задіяні близько 20 українських підприємств, які постачають близько 30 товарних найменувань. Окрім того, щонайменше два проекти у цій галузі, найімовірніше, так і не будуть реалізовані. Це, перш за все, створення АН-70, для реалізації якого Україні потрібно шукати нових партнерів (і це було очевидно ще до початку конфлікту). Інший – модернізація АН-124, реалізація якого без участі України практично неможлива.

Тому час освоювати нові ринки і думати про майбутнє. Зволікання – втрата свого місця у світовому торговому просторі.

Богдан Данилишин – академік НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG