Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:02

За місяць до смерті сина: лист Ніни Марченко до керівництва СРСР


Дисидент Валерій Марченко поруч зі своєю матір'ю Ніною

Дисидент Валерій Марченко поруч зі своєю матір'ю Ніною

16 вересня 1984 року Ніна Марченко, мати українського політв’язня Валерія Марченка, звернулася з відкритим листом до генерального секретаря ЦК КПРС Костянтина Черненка, генпрокурора СРСР, очільника пенітенціарної служби, начальника медичного управління МВС СРСР з благанням урятувати її смертельно-хворого сина. Далі – витяг із програми української редакції Радіо Свобода за вересень 1984 року.

Валерій Марченко – журналіст, перекладач із азербайджанської та англійської мов. До першого арешту працював за фахом у редакції газети «Літературна Україна». У 1973 році Марченка заарештували і засудили до 6 років таборів і 2 років заслання за обвинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді».

Після відбуття терміну тяжко хворий Валерій Марченко повернувся до Києва, але невдовзі його заарештували вдруге. Судили його за тією ж статтею: антирадянська агітація й пропаганда. Оскільки ніяких матеріалів проти Марченка не було, його звинувачено в писанні скарг під час перебування в ув’язненні. У березні 1984 року Київський міський суд засудив Валерія Марченка до 10 років ув’язнення в таборах особливого режиму та до 5 років заслання. У листі до керівництва СРСР його мати, Ніна Марченко, просить звільнити сина, який уже на той момент фактично був приречений на смерть.

«Мій син вмирає»

«Після багаторазових прохань, заяв і скарг звертаюся до вас знову. Мій син Валерій Марченко вмирає. Нагадую, що син мій давно хворий на хронічний нефрит, він у тяжкому стані, із ускладненнями, нирковими корчами.

30 березня його судив Київський міський суд і засудив до 10 років таборів особливого режиму та до 5 років заслання. У такому стані, ледве втамувавши біль, його відправили в довготривалу пересилку – відбувати покарання в таборі особливо суворого режиму Кучино Пермської області.

Умови етапу, що тривав 55 діб, умови табору, де відсутня медична допомога (табірний лікар визнавав мого сина здатним до праці, хоча в нього тиск – 240 на 160). Усе це призвело до того, що з липня цього року в нього розвинулася тяжка ниркова недостатність. Його перевели до тюремної лікарні виправних таборів міста Перм. Там він був у критичному стані, що погіршився настільки, що 13 вересня цього року сина перевели до Ленінграда. Враховуючи, що мій син перебуває в стані напівпритомності, фактично втратив зір і став цілковито безпорадним, прошу терміново розглянути питання про те, щоб списати за актом Марченка Валерія.

Прошу до розв’язання цього питання негайно надати йому кваліфіковану неврологічну допомогу. Переконливо прошу вас дати мені можливість перебувати біля мого помираючого сина».

Валерій Марченко помер 7 жовтня 1984 року у тюремній лікарні. Заклик Ніни Марченко залишився непочутим.

Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.

(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG