Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 10:59
(Рубрика «Точка зору»)

Путіна не варто недооцінювати. Як і переоцінювати. Все-таки колишній кегебіст (хоча колишніх кегебістів не буває). Фішка кегебістів – проведення спецоперацій.

Плани Путіна

Уже сьогодні достатньо відкритих матеріалів, які дають змогу реконструювати спецоперацію Путіна по знищенню України. Готувалася вона задовго до падіння Януковича: це – створення мережі російської агентури в Україні, зокрема в середовищі провідних політиків та керівників, розвал армії й силових структур, цілеспрямована інформаційна агресія, створення проросійських парамілітарних груп, які могли б захоплювати органи влади, тощо. Саме падіння Януковича, очевидно, було однією з ланок цієї спецоперації, яка давала б можливість Росії запустити процес розвалу України. Схоже, план полягав у тому, щоб, користуючись «безвладдям», відібрати частину територій від України (передусім Крим), а саму Українську державу перетворити в нежиттєздатну «федерацію», точніше конфедерацію, де вплив центральної влади є мінімальним. Звичайно, така конфедерація, яка чимось нагадувала б сучасну Боснію та Герцеговину, знаходилася б у сфері абсолютного впливу Росії. Не виключено, що Росія навіть планувала ввести на територію «федерації» свої війська – подібно до того, як це колись зробив Радянський Союз у «дружніх» країнах Варшавського договору.

Проте бліцкриг, який був основною ланкою в реалізації цього плану, з різних причин не вдався. Так, Росії відносно безболісно захопила Крим. Проте реакція світової спільноти була негативною. США та Євросоюз ввели два етапи санкцій проти Росії. На черзі третій етап, який є доволі суттєвий. Зрештою, з Кримом вийшло не все так гладко. Певний (хай навіть мінімальний) супротив з боку українських сил тут був. Але проблеми не тільки й не стільки в цьому. Крим дуже складно «відірвати» економічно від України й приєднати до Росії. Уже сьогодні російська інтеграція Криму викликає чимало проблем.

Були великі сподівання на «російську весну», тобто що проросійським силам при підтримці місцевих еліт вдасться захопити органи влади на Сході й Півдні України. Відповідно будуть введені на ці території «зелені чоловічки», як було на Кримському півострові. Насправді, цей план спрацював лише на Донбасі. Та й то не в повній мірі. У нинішній ситуації Росія, остерігаючись передусім санкцій Заходу і зустрівшись з опором українських силовиків, не ризикує вводити свої війська на Донбас. На Донбасі маємо неоголошену війну між Росією та Україною, що набула характеру позиційної. При цьому більшість території Донбасу контролюють українські силовики.

Проте це зовсім не значить, що Путін готовий відступати. Розвалена Україна для нього – ідея фікс.

Нова тактика Путіна

У нинішніх умовах здійснити наступ на Донбасі силами «ополченців», чи точніше терористів, серед яких близько 20 відсотків російських найманців, малореально. Фантастично виглядають плани, що «ополченці» «визволять» так звану Новоросію, а тим більше дійдуть до Києва. В інших регіонах терористи навіть і близько не матимуть такої підтримки з боку місцевого населення, як це вони мають на Донбасі. Зрештою, українська армія й силовики навчилися воювати з терористами.

Тому, судячи з останніх даних, Путін переорієнтувався і готовий змінити тактику. Але не стратегію по розвалу України.

По-перше, він намагатиметься зберегти бойові дії на Донбасі. Для цього не лише перекидатимуться зброя, бойовики, гроші. З боку Росії чинитиметься тиск на українську владу, щоб вона пішла на переговори з терористами. Прикметні заяви як російських урядовців, наприклад, міністра закордонних справ Лаврова, так і московського патріарха Кирила. Всі вони закликають до миру. Проте, насправді, ніякий їм мир не потрібен. Їм потрібно, щоб українські військові припинили наступ і дали терористам закріпитися. Тим самим Донбас (чи його частина) перетворюються для України в проблему територію й постійно відволікатимуть її увагу та ресурси.

По-друге, Путін спробує розхитати ситуацію на інших українських територіях, створити тут «другий фронт». Уже сьогодні бачимо після відносно тривалого затишшя активізацію проросійський сил у Харкові, Одесі, інших регіонах. Розповсюджується відповідна література, починають знову організовуватися мітинги – хай навіть не дуже численні. Змінилася й риторика проросійських сил. Чи не головним лозунгом стає лозунг «припинення війни», апеляція до солдатських матерів, щоб ті забрали своїх дітей із зони бойових дій. Великі надії, очевидно, покладаються на Українську православну церкву (Московського патріархату), яка останнім часом виступає з «миротворчими» заявами. Ці пацифістські настрої можуть набути великого поширення й привести до стану «непротивлення» в українському суспільстві. Що і потрібно Путіну для подальшого наступу.

По-третє, Путін також спробує відкрити «другий фронт» не лише в Україні, а й на Заході. Те, що Росія витрачає величезні кошти на Заході для пропагандистської кампанії проти України, – не секрет. Схоже, це й далі робитиметься (можливо, ще в більших масштабах). Російська пропаганда, використовуючи різні провокації в Україні, переконуватиме західного обивателя, що тут «розгул фашизму», «правого екстремізму» і т.д. Незважаючи на примітивність цієї пропаганди, її не варто недооцінювати. Уже зараз європейські політики мусять зважати на про путінські настрої, які набули поширення серед частини європейців. Показові останні вибори до Європарламенту, де праві партії, що симпатизують Путіну, покращили свої позиції. Звісно, маса пропутінськи налаштованих європейців для України не є критичною. Принаймні на сьогоднішній день. Але яка гарантія, що ця маса не зростатиме під впливом російської пропаганди. Що в кінцевому рахунку може призвести до блокування проукраїнських кроків Євросоюзу. Звісно, це буде на руку Путіну.

Чи вдасться нинішньому кремлівському очільнику реалізувати вказані тактичні плани – залежить від різних обставин. Але в першу чергу це залежатиме від нас, українців, наскільки ми зуміємо зрозуміти, розкрити й протидіяти цим планам.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG