Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:11

Я благаю Бога, щоб у мене не влучили – луганець


Київ – 40-річний луганець Андрій живе в центрі міста, у самому епіцентрі подій. Під час обстрілів у бомбосховище не ховається – сподівається на міцні перекриття своєї квартири в хрущовці. Про сусідів-стукачів і про те, як жити серед бойових дій, чоловік розповів в інтерв'ю Радіо Свобода.

– Щодня по сусідству руйнування… Позавчора снаряди, міни били по сусідніх зі мною одноповерхових будинках, складах, заводику асфальто-бетонному. Постраждали люди. Учора вели обстріл. Постраждав офіс видання «Луганська правда», автомобіль, загинули люди. Чув залп «Града» десь.

– Люди розуміють, хто це стріляє?

– Не всі. Більшість вважають, що це роблять українські військові. Але я їм при нагоді намагаюся розповісти, що це еленерівці, бо тут нема української армії. Була така «качка», що в місто заїхали диверсанти і стріляють по мешканцях, по житлових будинках з важкої зброї. Але це не лізе ні в які ворота, тут така велика концентрація бойовиків, що це неможливо. Ідеш по центру і кожна друга-третя машина – в ній люди в камуфляжі. І таксі, і цивільні машини, і фургони, а не лише військова техніка.

Стріляють бойовики виключно поблизу житлових помешкань. Для того, щоб якщо буде хтось цілити в них, то щоб використовувати мешканців як живий щит

Стріляють бойовики виключно поблизу житлових помешкань. Власними очима бачив як УАЗік зі зброєю, міномет чи щось таке, направлений вгору, вони поставили між 2 житловими будинками. Для того, щоб якщо буде хтось цілити в них, то щоб використовувати мешканців як живий щит. Вони ж не хочуть воювати десь у чистому полі. А ось у місті, ховаючись за мешканців, це їх влаштовує, це їх спосіб.

Я сам не бачив, але розповідають очевидці, що деякі бойовики використовують українську символіку. Але смішно вважати, що це дійсно українські військові.

– Яка обстановка в місті взагалі, люди ходять, наприклад, на роботу?

– Зараз місто не таке багатолюдне, як раніше. Людей зовсім мало, але ті, хто лишилися, ходять на роботу, їздять у громадському транспорті, але ж ви бачите, чим це закінчується. Одна з мін потрапила в маршрутку 132-й номер. Двоє загинуло, інші у важкому стані.

Коли почали літати снаряди, вибухати серед житлових кварталів, то всі перелякалися

Раніше люди індиферентно ставилися до того, що ідуть бойові дії, бо вони були за межами міста. Їх було просто чути – гримить, канонада. Ніхто не лякався дуже. Але, коли почали літати снаряди, вибухати серед житлових кварталів, то всі перелякалися. Та й сам я перелякався. Коли сидиш вдома і думаєш – в тебе летить ця міна, коли іде свист і наближається звук до тебе. І десь вибухнуло поряд, але не в тебе. І вже так відчуваєш полегшення, що не в тебе на цей раз попало.

– Не ховаєтеся в підвал чи бомбосховище?

Чув, що в Антрациті, наприклад, люди згуртувалися проти цієї біди, чергують у своїх будинках по ночах. У нашому будинку такого нема

– У нас є бомбосховище, але до нього так далеко бігти… А підвал мого будинку – там зараз прорвало каналізацію, туди краще не заходити. Краще сидіти вдома. Я благаю Бога, волаю до нього, щоб у мене не влучили… сподіваюся на перекриття міцні. Я чув, що в Антрациті, наприклад, люди згуртувалися проти цієї біди, чергують у своїх будинках по ночах. У нашому будинку такого нема.

– А чи є в будинку вода, електрика, інтернет?

– Півдня в мене нема інтернету. Провайдер взагалі вимкнув зв'язок, з ним не можу зв’язатися. Зараз вийшов іншим чином в інтернет. А той, що через кабель, не працює. Стаціонарний телефонний зв'язок поки є. Світло зараз є, але не було 2 доби після вибуху. Продукти в магазинах є.

– Чи не плануєте кудись виїжджати з зони АТО?

– Мені пропонували. Але в мене старі батьки, я їх не можу відвезти нікуди. Я б, мабуть, і виїхав би.

– Це правда, що слідкують місцеві мешканці один за одним?

– На мене «стуканув» один сусід. Я почав знімати на камеру міліціонерів, які перевіряли якусь молодь. Може, якась підозра до них була. Може, то вже міліція, яка присягнула до «ЛНР». Сусід побачив, що я їх знімаю. Почав кричати! Я не втік, а просто розвернувся і пішов геть. Думав, загублюся десь серед будинків. Але мене вже оточили з усіх боків, автомати наставили. Обшукали. Питають: «Що знімаєш?». Я відповів, що руйнування. Спитали, чи для себе. Відпустили, але завимагали, щоб я файл стер. До мене вони поставилися шляхетно. Не стали нікуди тягти. Бо я вже подумав, що потягнуть.

– Мабуть, зіграло роль, що Ви місцевий?

– Так, бо я описав назви всіх провулків, де були руйнування. Це немісцевий не може знати.

– А відчувається зміна настроїв у місті після початку бойових дій тут?

– Раніше був такий ентузіазм, тут місцеві комуністи і Партія регіонів і російські ЗМІ всіх обробляли. Але коли почалися бойові дії в самому Луганську, то настав переломний момент. Люди злякалися і не хочуть більше експериментів з «ЛНР», з якоюсь федерацією. Люди хочуть жити мирно, спокійно. Під СБУ вже борщі не носять. Тоді ходили їсти носили сепаратистам, намети ставили, зараз такого нема.

– Жити в мирі… А важливо, в якій країні?

Головне в мирі. А щодо країни, то є вагання. Але вже до Росії не так хочуть, бо є розчарування

– Головне в мирі. А щодо країни, то є вагання. Але вже до Росії не так хочуть, бо є розчарування. Зараз зрозуміло стало людям, що «ЛНР» пенсії ж нікому не заплатить, це українська держава платить. Коли банківські відділення закривали або руйнували, виникали проблеми – грошей нема. Зверталися до «ЛНР», а ті нічого чіткого не відповідали на такі питання.
Серед еленерівців багато кримінальних елементів. Вирядилися в камуфляж, взяли зброю і займаються своєю звичною справою, що робили колись. Забирають у людей автомобілі. Їхав один чолов’яга з дач, у нього забрали полуницю.

У нас зараз не працює жоден український канал. Люди не мають уявлення, що насправді робить українська влада. Але багато людей уже перестали вірити російським ЗМІ. Намагаються отримати інформацію від тих, хто має інтернет. От Ігор Корнелюк, російський журналіст, що загинув. Йому вірили. Але він завжди брехав. Наприклад, що всіх мешканців Металіста вирізав «Правий сектор» і Нацгвардія. Або в місті Щастя вирізали все чоловіче населення. Ті, хто вірили російським ЗМІ, в це не повірили. Деякі перелякалися, почали дзвонити родичам, знайомим і почули, що все нормально, ніхто не загинув. Люди вже не вірять російському телебаченню.

  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG