Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 13:52

Винниченко – соціаліст-самостійник, немилий радянській владі


Автопортрет Володимира Винниченка

Автопортрет Володимира Винниченка

Володимир Винниченко – політичний діяч, голова Директорії УНР, письменник – помер у Франції у 1951 році. У квітні 1961-го, до десятиліття від дня його смерті, Українська редакція Радіо Свобода розповідала, чому Винниченка (здавалося б, політик лівого спрямування) недолюблювала радянська влада.

Володимир Винниченко належить до тих українських діячів, яких найбільше не люблять представники КПРС і комуністична влада в Україні. Але треба сказати, що в такому ставленні до Винниченка немає логічної послідовності.

Із політичного погляду Винниченко був одним із найлівіших політичних діячів Української Народної Республіки. Він був соціал-демократ і марксист, представник українського робітничого руху. Здавалося б, більшовики мали виявити деяку міру терпимості до нього, порівняно з «чисто буржуазними», як вони кажуть, українськими письменниками і діячами.

Ще в 20-х роках більшовицька критика називала Винниченка українським пролетарським письменником, що змальовував життя сільських наймитів і робітників, а також життя революційної підпільної інтелігенції царських часів. Винниченко обстоював один час союз Української Народної Республіки з Радянською Росією. Навіть обстоював радянську владу в Україні – але в Україні як самостійній державі, рівноправній з Російською Республікою. За це він був ізольований серед української еміграції. Але тим менш вороже мала б ставитися до нього більшовицька влада. Чому ж виходить навпаки? Чому Володимир Винниченко більше зненавиджений, ніж українські «буржуазні націоналісти»?

Лівий, але не проросійський

У ставленні КПРС до Винниченка відчувається страх перед українськими політичними рухами лівого напрямку, перед самостійницьким радянським рухом в Україні. А Винниченко був протягом якогось часу дуже близьким до українських комуністів і був радянським самостійником.

Більшовикам легше дати собі раду з критикою представників правих політичних течій, ніж із критикою з боку лівих напрямків, які відмежовуються від національної політики КПРС, бо вважають її великодержавницькою та колоніальною. Тут те саме, що з Тіто. Тіто небезпечніший для вождів КПРС, ніж скажімо, Макміллан (Гарольд Макміллан, прем’єр-міністр Великобританії – ред.). Комуністична верхівка з Москви ненавидить Тіто більше, ніж державних діячів буржуазного напрямку. І критикує його більше. Хоч Тіто, ясно ж, не тільки з погляду політичного, а й із ідеологічного, ближчий до КПРС, ніж, наприклад, Макміллан.

У ставленні більшовиків до Володимира Винниченка останнім часом стала проглядатися і нова риса: ненависть національна, ненависть саме як до українського незалежного письменника. Це можна побачити хоча б із Української радянської енциклопедії. Досить порівняти два імені, подані в цій енциклопедії: Володимира Винниченка і теж недавно померлого в еміграції російського письменника і винниченкового сучасника Івана Буніна.

Колись, коли більшовики писали ще про Винниченка, як про пролетарського письменника, вони характеризували Буніна, як письменника білоемігранта, як поета дворянського декадансу, співця занепадаючої поміщицької садиби. Навіть як політичний ворог, Бунін стояв у більшовиків колись на першому місці.

Тепер Українська радянська енциклопедія характеризує Буніна так: Бунін – «російський письменник-реаліст... Зображав жахливі умови життя трудящих... Викривав суперечності буржуазного суспільства... Але світогляд Буніна був обмежений... До великої жовтневої соціалістичної революції поставився вороже, емігрував; твори, написані в еміграції, сповнені туги за минулим... Був тісно пов’язаний із Україною... захоплювався поезією Тараса Григоровича Шевченка... Визначний майстер літературних форм».

А ось як пише Українська радянська енциклопедія про Винниченка: «Один із ватажків націоналістичної контрреволюції... Його націоналістичні позиції викривав Ленін... Проводив антирадянську політику в інтересах міжнародної імперіалістичної реакції... У своїх закордонних писаннях залишався на антинародних позиціях». У літературній творчості Винниченко, за характеристикою з енциклопедії, «зрікся будь-якої критики буржуазного суспільства... Блюзнірське паплюження революції, проповідь класового миру... Після революції – одверті наклепи на радянську дійсність... Антинародна творчість Винниченка... була проявом реакції української буржуазії на революційний рух».

Українська радянська енциклопедія потрактувала Буніна значно прихильніше, ніж Винниченка. Тим часом Бунін «ідеалізував поміщицький побут», як писав про нього «Енциклопедичний словник» 1953 року, а марксист Винниченко став на безкомпромісну позицію проти поміщицького ладу і проти експлуатації сільського пролетаріату. Чому ж така різниця? Чому КПРС дозволила реабілітувати Буніна, а не дозволяє цього самого щодо Винниченка?

(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG