Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:01

Анатолій Октисюк

(Рубрика «Точка зору»)

Постійне прагнення політичного класу централізувати державну владу в Україні є рудиментом командно-адміністративної моделі управління в СРСР. Отримавши незалежну Україну, вчорашні радянські управлінці не знали, що таке ефективне урядування і чому воно потрібно. Навіщо давати ініціативу громадам та місцевій владі? Нехай краще їздять на поклон, просити «чолобитну».

20 років політична еліта будувала потужну адміністративну піраміду, в якій фінансові та політичні дороги вели до Києва.

Змінювалися режими та еліти, проходили вибори, революції, зростали олігархи. Опозиція, яка отримувала владу, забувала про передачу повноважень на місця. Вчорашня влада, опинившись в іншій позиції – кричала про узурпацію. Однак політичного бажання різати «священну корову» у можновладців не було. Всі говорили про необхідність децентралізації, але разом з тим, правляча каста намагалася хитромудрим способом обмежити місцеве самоврядування.

Когось підкуповували, десь хитрим чином законодавство прописане, а якщо пощастить – то можна і цілу Конституцію за спиною народу ухвалити.

Скасування статті 6 Конституції СРСР «про керівну і спрямовуючу роль КПРС» ліквідувала монополію Комуністичної партії на владу в Україні. В 1990 році вся повнота влади в регіонах відійшла до рук місцевого самоврядування, оскільки партійна комуністична вертикаль була порушена і розбалансована.

Гілки влади конкурували між собою, намагаючись встановити максимальний контроль на місцях. Президент відстоював сильні виконавчі державні адміністрації, а парламент – виконавчі комітети місцевих рад.

Державні рішення того часу нагадували політичну гойдалку.

1992 рік. Президент Леонід Кравчук створив державні адміністрації, ліквідувавши виконавчі комітети місцевих рад,.

1994 рік. Указом президента скасовано державні адміністрації і відновлено виконавчі комітети рад.

1995 рік. В результаті протистояння між президентом Леонідом Кучмою та спікером парламенту Олександром Морозом було укладено Конституційний договір. Згідно цієї політико-правової угоди державні адміністрації знову відновлено.

В 2005 році, після Помаранчевої революції була здійснена спроба провести децентралізацію державної влади. Насправді, передбачалося провести лише укрупнення адміністративно-територіальних громад. Питання бюджетної незалежності регіонів залишилося осторонь. Реформа Романа Безсмертного була провальною, оскільки інтереси громад та зацікавлених сторін не були враховані.

Перемігши в 2010 році на президентських виборах, Віктор Янукович продовжив курс на посилення державних адміністрацій. Того ж року, в Києві було ліквідовано районні ради, столиця функціонувала тривалий період без мера.

Після падіння авторитарного режиму Віктора Януковича, нова влада проголосила курс на децентралізацію влади. Відцентрові тенденції, бунт регіональних еліт, тиск міжнародних інституцій змушує владу ділитися відповідальністю. Передача повноважень в регіони передбачає ліквідацію державних адміністрацій.

На мою думку, існує загроза того, що уряд може здійснити лише адміністративну децентралізацію, в той час коли питання фінансової незалежності регіонів можуть залишитися невирішеними. Перейменування областей на регіони не вирішить проблем розвитку місцевих громад.

Замість розподілу повноважень та функцій між державними та самоврядними органами, кожна нова реформа є спробою узурпувати владу на місцях через захоплення виконавчого комітету ради. Призначення мера Віталія Кличка головою Київської державної адміністрації є тому підтвердженням.

Для виконання своїх завдань органи місцевого самоврядування повинні опиратися на виконавчі комітети, а державні представники потребуватимуть створення окремих адміністративних апаратів.

Анатолій Октисюк політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД)

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG