Українські патріоти люблять порівнювати Путіна з Гітлером. Порівняння банальне. Адже, як зазначає газета «Сегодня», у XX столітті були й інші, не менш колоритні, диктатори. Наприклад, Іспанією правив каудильйо Франсиско Франко, який переміг у жорстокій громадянській війні. Знищивши ліву республіку, він зіткнувся з новою проблемою: радикалами зі власного табору. Каудильйо вчинив хитро: ініціював набір у добровольчу «Блакитну дивізію», яку послав воювати з Радянським Союзом. Дивізія зазнала величезних втрат. А тим часом Франко, що позбавився від потенційних баламутів, спокійно будував особисту диктатуру. У 2014 році пан Путін застосував схожу тактику, спровадивши сотні російських найманців в Україну. Радикальні молодики з московських і пітерських вулиць, екзальтовані борці за «Святу Русь», кавказькі бандити, професійні солдати удачі, не знайшли себе в мирному житті – сьогодні весь цей буйний люд опинився на сході України. Саме такі люди становили найбільшу загрозу для путінської стабільності. Чим більше гарячих голів загине на чужині, тим менше внутрішніх проблем. Фактично українці змушені робити за Путіна його роботу, ліквідовуючи російських радикалів.
Чи позбавиться Україна присутності на політичній мапі КПУ? Обставини нині складаються не на користь «червоних», зауважує газета «Україна молода». Видання нагадує, що 24 липня суд розглядатиме позов Мін’юсту щодо заборони Комуністичної партії. Загалом КПУ – рідкісний феномен. Інші партії докладають зусиль, щоб пробитися у мейнстрiм або жорстко платять за фатальні помилки. Серед прикладів останнього – Соцпартія та Партія регіонів. І тільки комуністи, ніби «заговорені»: як би не штормило соціум, які б революції не проходили за вікном, свої відсотки комуністи набирали від виборів до виборів. І це при тому, що Петро Симоненко, як пише газета, не харизмат і не пасіонарій. Однак нині фортуна відвертається від комуністів. Каменем спотикання є не «суспільна власність на засоби виробництва», а те, що Компартія ніколи не була самостійним гравцем на політичному полі. Роль апендициту Кремля Симоненко та іже з ним відпрацювали по повній. Тепер же настав час хірургічного втручання. Про це йдеться в статті «Пік комунізму».
«ЄС перетворюється на індустріальний придаток сировинного Кремля» – у публікації під таким заголовком експерт газети «День» стверджує, що Росія проводить політику продовження енергетичної експансії. І через реалізацію проектів газопостачання до Європи («Північний потік») і «Південний потік» хоче взяти Європу у газові кліщі. Цим самим вона забезпечує собі монопольний статус-кво. Український конфлікт (військовий і енергетичний), на думку експерта, це серйозне випробування для ЄС на життєздатність.
