Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:00

Сімферополь – Її чорний автомобіль з українським орнаментом зовні став символом «російського» Криму. Вона одягається в кольори жовто-синього прапора і на всю гучність включає «Ще не вмерла України...», проїжджаючи біля кримського управління ФСБ. Дизайнер Ліза Богуцька за час анексії Криму стала чи не найбільш популярним блогером і громадським діячем на півострові. Її замітки в соціальній мережі Facebook набирають тисячі «лайків» і перепостів, а провідні інтернет-видання України її періодично цитують. Багато користувачів захоплюються тим, що вона відкрито демонструє свою позицію, дякують за сміливість і навіть беруть приклад. Опоненти, переважна більшість яких – прихильники приєднання Криму до Росії, виявляють стриманість, зустрічаючи цю тендітну жінку, а водії – завжди поступаються дорогою.

На зустріч з нами Ліза приїхала в синій майці і жовтій міні-спідниці, на її шиї була прикраса із тризубом. Перехожі, побачивши незвичне авто, почали перемовлятися між собою: «Ось це круто! Але небезпечно». Про те, чому їй не страшно їздити з українським прапорцем, як кримчани виявляють солідарність, що змінилося на півострові і чому Крим незабаром повернеться в Україну Богуцька розповіла в інтерв'ю виданню Крим.Реалії.

– Як давно ви стали відкрито демонструвати свою патріотичну відносно України позицію?

– Швидше за все, в березні (поточного року – прим. ред.), можливо, трохи раніше, коли ми збиралися в Сімферополі на мітинги з українською символікою. Але це не означає, що у мене любов до України народилася в березні. Я в Facebook писала, що моя безтермінова акція починається з 1 червня. Цього ж дня я обклеїла машину українським орнаментом.

– Вас можна назвати активним учасником Євромайдану в Криму?

– Ні, не можна. Я була учасником, зрозуміло, але були інші лідери. Хоча, власне кажучи, керівництво це я дуже добре знаю.

– Ви поділяли погляди, які сповідували кримські активісти Євромайдану.

– Я їх сповідувала ще раніше. Я завжди була за євроінтеграцію. Мені, про що я неодноразово говорила, пощастило побувати в багатьох країнах Європи. Я була в Росії – у мене є, з чим порівнювати: рівень життя, рівень потреб, рівень ставлення до життя людей, які живуть у цьому місті, в цій країні, в своїй сім'ї. Для України, напевно, єдиним є європейський шлях розвитку.

– Для багатьох кримчан, які з вами солідарні, але не висловлюють так відкрито свою позицію, вкрай небезпечно стало ходити з українською символікою або вішати в машині прапорець, їм страшно. Чому вам не страшно?

– Я не знаю, чому їм страшно, вони не знають, чому мені не страшно. Мене особливо вбиває те, що чоловікам страшно. У мене є дуже багато друзів-чоловіків, які важко переживають усю ситуацію. Чоловіки взагалі все важко переживають і температуру теж. Для них зараз усе, що відбувається, це температура 37,2 – це коли чоловік лежить трупом. Вони мені телефонують і, переживаючи, плачуть, вони не можуть погодитися з цією ситуацією. Я їх по телефону лікую, кажу їм: все нормально, дивіться на мене, ось тендітна жінка, я нічого не боюся і ніхто мене не чіпає. Це якось радує. Нещодавно біля відділення «Нової пошти» у Сімферополі я отримувала черговий подарунок з України, коли сідала в машину, до мене підійшов чоловік і почав цікавитися, коли я поставила український прапорець і чи не страшно мені їздити. Я йому сказала свою позицію і він настільки зрадів, що при мені дістав прапорець, поставив під лобове скло свого авто і сказав, що тепер і я буду. Я кажу: «Ось це чудово». Знаєте, чим більше ми демонструватимемо свою позицію всім, тим більше ми розумітимемо, що перебуваємо на своїй землі, а не в гостях, і не соромимося цього. Крим – це Україна, я нікуди звідси не збираюся їхати, це моя Батьківщина. Коли мені кажуть: їдь в Україну, я пояснюю, що моя батьківщина – Крим, і Крим – це не Росія. За всю величезну історію Криму він 170 років був при Росії, деякий час був при Радянському союзі, 23 останніх роки перебуває в Україні. І все, що є в Криму – весь економічний розвиток – дала саме Україна, не Росія, яка відзначилася на півострові п'ятьма палацами і декількома садибами. Це було приватне будівництво для себе коханих. Більше нічого абсолютно.

– В одному з інтерв'ю ви припустили, чому на вас не тиснуть за вашу позицію, але так і не розкрили причину. Так чому ж?

– Мені так здається, що для ФСБ, підкреслюю, це моя особиста думка, я дуже яскравий представник України, для них я дуже демонстративна, я відкрито, відверто, і навіть нахабно в деякій мірі виявляю свою українськість, хоча я етнічна росіянка, і я завжди говорила про це, але я люблю Україну. Якщо комусь незрозуміло, чому це так, нехай звернуться до історії. Катерина Велика була німкенею, але стала патріоткою Росії, ніхто ж не каже, що вона німчура погана, не має відношення до Росії. Так от через мене, мою особистість можна демонструвати всьому світові, що Росія ні в якому разі не гнобить українців у Криму. Мовляв, ось – є яскрава особистість, яка їздить і їй ніхто не заважає, ніхто не загрожує і ніхто не чіпає. І найголовніше, що мені ніхто не говорить грубого слова.

– Вам доводилося стикатися з представниками «самооборони Криму»?

​– Доводилося стикатися з ними 2 квітня і буквально два тижні тому. Тоді вони були агресивніші, більш п'яні, брудніші, більш нещасні. Зараз вони вгамувалися в емоціях, стали більш адекватні. Нещодавно мені довелося побувати серед цілої юрби на своїй машині. Мене вразило те, що вони просто розступилися і дали мені проїхати. Вони не пошкодили мені машину, ніхто з них не вліз до мене в автомобіль з якимось з'ясовуванням відносин. Усе було досить делікатно. Причому я бачила ненависть у їхніх очах, але пройшло все спокійно.

– Це правда, що ви, проїжджаючи повз управління ФСБ в Криму, включаєте гімн України?

– Звичайно, кожен день. А чому я не можу включити гімн у своїй машині? Або чому я не можу в своїй машині повісити прапорець. Салон моєї машини – це моя інтимна зона, найголовніше, щоб вона була чиста. Все інше – це те саме, що, вибачте, заглядати під спідницю: чи не в мереживних я трусиках, продаж яких заборонений в Росії. Так само – чи є у мене прапорець на торпеді і який він. Зверніть увагу, якщо два місяці тому на перехрестях продавали тільки російські прапорці, зараз велика кількість з'явилися кримськотатарських з тамгою. Я весь час цікавлюся, чому немає українських прапорців? Вони нібито всі глухі й до них не доходить, що таке української прапорець. Я показую на свій, вони кажуть, що немає у продажу. Мабуть, поки ще не настав час. Але як тільки вони побачать кілька машин з українськими прапорцями, вони почнуть і їх продавати.

– Чи виникали у вас конфліктні ситуації через демонстрацію української символіки?

– Жодного разу, повторюся, не чула жодного грубого слова на свою адресу, матюка або образливого. Буває, пальцями показують.

– Як ви з цим справляєтеся?

– Я їм просто посміхаюся, тому що я відчуваю свою силу, і вони не розуміють того, що розумію я. Нарощувати конфронтацію в такій ситуації, як у нас, безглуздо. Сьогодні вранці був цікавий момент, коли чоловік закинув мені в машину дитячий віночок. Він просто здалеку мене побачив.

Український орнамент на автомобілі

Український орнамент на автомобілі

– Вам стало приємно?

– Звичайно, взагалі жінці приємна будь-яка увага, а коли це національна увага – це подвійно приємно. Нещодавно їхали з сином, на перехресті з нами порівнялася машина, відкривається вікно, двоє чоловіків звідти кричать: ми вас бачили по СТБ, ви молодець, так тримати, ми з вами. Це все приємно, звичайно. Неприємне одне – це поодинокі випадки. Але я маю сказати, що тенденція до зростання таких випадків уже простежується. Якщо раніше за тиждень дві-три людини могли мені помахати і то дуже скромно, практично непомітно, то зараз це абсолютно відкрито, відверто, людям подобається, люди махають, вони мене вітають з будь-яким святом. Нещодавно був випадок, коли я вийшла з супермаркету, побачила на склі свого автомобіля записочку. Чесно кажучи, подумала, що це загроза. Я відкрила її і прочитала: «Нарешті я побачив вашу машинку. Слава Україні! Обов'язково зустрінемося». Це приємно, коли людина спеціально зупинилася, щоб залишити записку. По-перше, в Сімферополі така машина єдина, її всі бачать, люди реагують на неї абсолютно адекватно. Багато хто, коли проїжджають, голосно сигналять, махають руками, обов'язково поступаються дорогою.

– Як рідні в сім'ї ставляться до вашої позиції?

– Мій чоловік – етнічний українець. Звичайно, він позитивно дивиться на мою діяльність. Звичайно, переживає, що я практично перестала займатися дизайном. Переживає, що когось викрали або щодо когось вжили заходів. Через те, що я ходжу вільно, він хвилюється: мало що буде зі мною. А діти? У них навіть не було ні тіні сумніву, що хтось з них хоче стати росіянином. У сина в класі, йому 16 років, звичайно, основна маса – проросійськи налаштовані. Ми з ним поговорили і вирішили, що не треба демонстративно серед своїх хлопчиків, просувати і говорити, що я – такий українець. Якщо ти дружиш – дружи. Ви просто не говорите на політичні теми. Дочці 25 років. У неї антиросійські настрої, саме тому, що вона, так само як і ми, вважає, що насильно милим не будеш.

– Розкажіть про своє основне заняття, не пов'язане з громадською діяльністю.

– Я займаюся дизайном інтер'єрів – це займає більшу частину часу, але так було раніше, зараз я не можу в повній мірі віддатися своїй роботі – так, як мені це подобається, оскільки більше займаюся громадською діяльністю. У мене є кілька замовлень, і мені страшенно соромно, що я затримую роботу, що я не можу вчасно віддати людям те, що я роблю. Причому, що дивно, замовники – москвичі, які були тут досить давно, ми з ними працюємо кілька років. До речі, вони відреагували не найкращим чином на те, що Росія прийшла сюди. Вони будували в Криму пансіонати, тому що це була не Росія, а тепер, коли стала Росія, вони задаються питанням: «Навіщо ми це тут будували? Ми могли це будувати там, не відходячи від каси».

– Ви однією з перших у Криму відмовилися від російського громадянства. Про цю процедуру ви докладно писали на своїй сторінці в Facebook. Вже минуло майже чотири місяці, на якому етапі перебуває цей процес?

– Він дуже цікавий, тому що нічого не відбувається. Спочатку Росія відпрацювала якусь законодавчу базу під тих громадян України, які відмовилися від російського громадянства. Нас лякали, говорили, що нам доведеться виїжджати за межі Криму на 90 днів, потім – заїжджати на той же період, що нас обкладатимуть втричі більшими податками, ніж оподатковуються громадяни Росії, що ми ніколи не зможемо знайти собі роботу, що у нас будуть проблеми з оформленням нашого майна. Найрізноманітніші були страшилки, але тільки щоб ми цього не робили. Проте 3,5 тисячі осіб написали такі заяви. Їх було б значно більше, якби термін був продовжений, термін обмежили, розуміючи, що якщо продовжать термін, то результати референдуму явно можна буде ставити під питання. На цих заявах ніде не ставили печатку, тому що печатки та бланки були вилучені Російською Федерацією, нових – не було, це, грубо кажучи, написаний папірець від руки представником Федеральної міграційної служби. Потім вийшов закон, який говорив про те, що ми маємо отримати вид на проживання без усяких виїздів-в'їздів, тобто процедура спрощена – нам необхідно прийти і подати заяву про отримання посвідчення на проживання. Дуже багато людей це зробили і подали такі заяви. Жодній людині ще вид на проживання не видали. Тепер придумуються якісь нові механізми видачі: ми вам видамо, але ми поставимо вам певний штамп в український паспорт. За українським законодавством паспорт має бути чистий, будь-який штамп у паспорті, не санкціонований самою Україною, приводить паспорт України в непридатність, тобто він вважається недійсним. Нам пропонують принести закордонний паспорт. Такі моменти ускладнюють отримання виду на проживання, тому я навіть не ходила і нічого не отримувала. У мене є тільки ця довідка, але на ній немає печатки. Коли люди виїжджають за межі Криму, їх зупиняють, вони надають цю довідку, але вона вважається недійсною, тому що на ній немає печатки.

– Чим закінчилася історія з вашою дочкою, яку російські прикордонники висадили з поїзда через відсутність в українському паспорті фотографії?

– Після гучного розголосу наступного дня мені зателефонували з ФМС Росії з вибаченнями, що прикордонники зробили це неправильно і що обов'язково покарають цього прикордонника.

– Покарали?

– Я не знаю, не стежила далі за цією ситуацією, але після нас виїжджала жінка, яку теж «завернули» додому. Ясна річ, що на кожен закон можна знайти інший, який може анулювати попередній. Ми знайшли спосіб і шляхи, за яких можна вклеїти фотографію, зробити паспорт, замінити паспорт, відновити і так далі, не виїжджаючи за межі Криму.

Ще одна ситуація з прав людини, яка мене глибоко шокувала. Вона забарвлена тим, що частина людей, які не подали заяву про відмову від російського громадянства, вони не отримують російський паспорт, тим самим, ігноруючи Росію, але при цьому вони абсолютно твердо були переконані, що не потрібно йти і писати відмову від російського громадянства, тому що ми і так українці, ніхто нас не ущемлятиме, ми не можемо бути насильно громадянами Росії. Я їм багато разів говорила: хлопці, вас зловлять, для Росії ви – громадяни Росії. Днями трапилося наступне: моєму знайомому прийшов переказ із Сургута, коли вже гроші були зараховані йому на картку, він пішов у касу отримувати ці гроші, йому кажуть: будь ласка, ви можете отримати, але підпишіть цю заяву. Там написано: я такий-то громадянин стверджую, що з 16 березня до 18 квітня я не писав заяву про неприйняття російського громадянства і таким чином вважаю себе громадянином Росії. Інакше гроші він отримати не може. Зараз процедура виходу з російського громадянства значно складніша, ніж раніше. Тоді треба було просто написати заяву, а зараз для цього потрібно стати громадянином Росії, отримати паспорт. Причому він має писати прохання на ім'я президента. Іншого шляху у нього тепер немає. На території, на якій ми зараз проживаємо, не діє міжнародне право, ніякі закони, крім тих, які придумала Росія.

– Що, на ваш погляд, кардинально змінилося в Криму через чотири місяці після референдуму?

– З'явилося правове беззаконня. Воно відображається в усьому: починаючи з цін і закінчуючи оформленням тієї ж самої нерухомості. Люди втрачають свою роботу – будь-яку: офіційну, неофіційну державну, недержавну, причому переважно роботу втрачають не ті, хто відмовився від російського громадянства, а ті, хто отримав російський паспорт. Люди опинилися викинутими за борт і таких, які незадоволені ситуацією, досить багато. Просто ті, хто отримав паспорт, соромляться у цьому зізнатися. Вони, як правило, або мовчать, або кажуть: ну, почекаємо. Неначе від того, що буде довгим очікування, щось зміниться. Я завжди кажу про те, що українцям у Криму потрібно почекати певний час, коли Крим повернеться в Україну, а росіянам у Криму – потрібно чекати все життя.

– Звідки така впевненість з приводу «певного часу»? Можливо, вам щось відомо?

– Я сама спостерігаю і сама аналізую. Мені здається, що переломний момент у ставленні кримчан до Росії відбувається зараз. Липень – середина золотого сезону, який був завжди найпопулярнішим. І що ми спостерігаємо? З тієї маси людей, які зараз перебувають у Криму, крім кримчан, це величезна кількість біженців з Донецька та Луганська. І зовсім маленьку дещицю займає відсоток росіян, які прорвалися сюди через Керченську протоку.

Другий важливий момент: ціни в Криму зросли значно. Для багатьох росіян, які приїхали до Криму, це стало неприємною несподіванкою. Якщо вони приїжджали раніше зі своїми грошима і відчували себе абсолютно багатими людьми, тому що вони ними смітили, то зараз вони починають свої гроші рахувати. Я жартую з цього приводу: росіяни їдуть зі своїми примусами, картоплею, помідорами, щоб було що поїсти.

Буквально позавчора я була в Ялті, обідала в «Еспаньолі». Це досить дорогий ресторан, куди завжди складно було пройти, іноді в гарячий сезон можна було потрапити по запису. Зараз там абсолютно вільно, немає жодної людини. Ми зі своєю компанією були одні. Дві години там просиділи, жодної людини не було. Справа в тому, що до Криму перестали їхати люди з грошима. Якщо раніше приїжджали росіяни будь-якого достатку, то зараз їдуть бідні росіяни, без грошей. Їдуть ті, хто чітко порахував, скільки йому потрібно на сніданок, обід і вечерю і, максимум, заплатити за пляж – все. Вони навіть на сувеніри гроші з собою не брали, тому що ті виросли в ціні так, що стали непідйомними.

Я також спостерігаю за людьми на пляжах в Ялті. Так, дуже багато відпочивальників на міському пляжі. Але, по-перше, це неділя і кримчан, зокрема й ялтинців, багато самих. А от на пляжі готелю «Ореанда» можна побачити людей під двома-трьома парасольками. Хоча погода прекрасна. Вздовж міського пляжу столики, кафе – все порожнє. Це про що говорить? Що тих туристів, які приїхали смітити грошима за столиками барів, ресторанів, немає. За столиками барів, ресторанів сидять кримчани як найбагатші з усіх туристів, які приїхали сюди відпочивати. Зараз уже видно, що сезону немає і не буде.

Радість у росіян з приводу «Кримнаш» – уже згасає. Сьогодні прочитала, що в Новосибірську люди вийшли на пікет проти фінансування Криму за рахунок інших регіонів Росії. Кожен житель втратив 22 тисячі рублів за кілька місяців, які нібито пішли на Крим. Виходить, «Кримнаш» за 22 тисячі. Тепер вони починають розуміти, що він платно «наш».

– Чи захочуть ті, хто відчув блага від приходу Росії – пенсіонери, бюджетники, яким підняли пенсії, зарплати – повертатися в Україну?

– Ви не плутайте ті блага, які вони отримали як підвищені пенсії та зарплати, з тими проблемами, які вони відчувають, коли платять на ринку за м'ясо, картоплю, черешню – такі гроші, які вони ніколи б не платили.

– А як же бути із завченими штампами про те, що в Україні одні «бандерівці» і «правосеки», коли багато кримчан взагалі не розуміли, що відбувалося на Майдані в Києві?

– Мені здається, що ось це все – є демонстрація масового психозу, якому піддалися люди. Коли розмовляєш з такими людьми часто, я по очах бачу, що людина зараз не аналізує те, що вона говорить. У неї є закодована інформація, яку вона просто видає. Прийшла – вона віддала. Тобто вона абсолютно не обмірковує логічність своїх суджень. Коли вони говорять про те, що «бандерівці», «правий сектор», «фашисти», «держдепівські підстилки» та інше, я не знаю, чим це аргументувати. Складно судити про те, чому люди не хочуть повертатися в Україну, але при цьому їдять українські продукти за обидві щоки. У супермаркеті Fozzy черги такі, що іноді стоїш годину в касу і розумієш, що всі, хто стоїть попереду і набиває торби, це всі ті, хто голосував за Росію, хто вважає себе росіянином і етнічним за переконаннями. Але у питанні продуктів він вважає себе інтернаціоналістом. Це унікальний факт. Поки Україна годуватиме окупанта, він ніколи не зрозуміє, що Україна – це мати рідна, він буде спокійно це їсти, далі звинувачувати Україну і звинувачувати у всіх бідах, які з ним відбулися останнім часом. А Росія – інша мати, яка дала гроші.

Прикраса з українським тризубом

Прикраса з українським тризубом

– Що б ви порадили тим людям, які дотримуються тих самих поглядів, що й ви, але бояться виявити свою позицію, перебуваючи в Криму?

– Я б порадила не боятися виявляти свою позицію в Криму. Будь-який страх руйнує людину. Потрібно прийняти ситуацію такою, яка вона є. Ми зараз не можемо це змінити, навіть якщо ми заліземо на пам'ятник Леніну і в голову йому застромимо «жовто-блакитний» прапор або звалимо його. Ситуація не зміниться у цю ж секунду. Для того, щоб вона змінилася, потрібно змінити себе самого: перестати боятися, потрібно свій патріотизм виносити назовні. Не просто замкнути його всередині себе, нікому не показувати і приходити додому перед дзеркалом у ванній говорити: «Я ж патріот». Ні, патріота в вас має бачити ваше оточення. Тоді це буде ваш патріотизм. Я не закликаю всіх клеїти «вишиванки» на машини. Може, це комусь здається не естетичним, хтось не хоче бруднити свою машину, хтось боїться, що йому пошкодять автомобіль. Але хоча б потрібно починати з цих прапорців всередині автомобіля. Зараз з'явилися багато машин з кримськотатарської символікою – молодці, вони демонструють свою позицію, я вітають це. До речі, за останній час кількість російських прапорців у машинах помітно зменшилася, тому що з тієї маси російських прапорців, які з'явилися відразу, 50% було тих прапорців, які були поставлені як розпізнавальний знак для ДАІ. Тобто мене ДАІ не зупинить – раз прапорець. Але ось дивно: у мене з ДАІ прекрасні відносини, а у них дуже погані. Тобто ДАІ як раз своїх тисне, як може. Російських прапорців менше ще й тому, що людям стало гірше жити.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG