Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 13:59

Чим більше Путін допомагає терористам, тим ближчим стає його кінець


Президент Росії Володимир Путін

Президент Росії Володимир Путін

(Рубрика «Точка зору»)

Події на Донбасі, а точніше сценарії їх розвитку, нагадують ті, котрі відбувалися взимку цього року під час Євромайдану. Дурницею було б сказати, що вони ідентичні чи повторюються, але неабияка схожість між ними все ж є.

Кремль і Євромайдан

Уже тепер, після оприлюднення даних спецслужб та інформації журналістів, ми розуміємо, що на Майдані навмисне відбувалася ескалація конфлікту. Перший виток котрого почав розгортатися після жорстокого розгону студентів у ніч із 28-го на 29 листопада, коли вже було фактично відомо, що опозиція готова зупинити протести. Після цього було ще декілька випадків навмисного посилення конфлікту і знову в моменти, коли ситуація йшла до такого-сякого примирення.

Умовною точкою неповернення стало «прийняття» каральних законів 16 січня. Мало-хто пригадає, що добру частину з цих законопроектів Кремль намагався пропхати руками своїх тогочасних рупорів в українському парламенті, зокрема Вадима Колесніченка та інших, і зайнялися вони цим одразу по появі Януковича біля президентського керма, тобто ще в 2010 році.

Серед законопроектів кремлівських маріонеток були норми: щодо купівлі мобільних SIM-карт за паспортом, по фінансуванню громадських організацій лише за кошти резидентів, про протидію екстремізму, щодо поведінки фанатів на стадіонах (і це ще в 2011-му, за 3 роки до того, як ультраси стали однією з найпотужніших сил протестів та вигадали славнозвісну пісню про Путіна), а також так званий закон про наклеп авторства Віталія Журавського. Відбувалося повернення до розгляду славнозвісного законопроекту №2450. Себто майже повний набір того, що потім було «ухвалено» руками в сесійній залі 16 січня цього року.

Як бачимо, проводилася планомірна робота по перетворенню України на копію Росії, поліцейську авторитарну державу. Це мало відбуватися поступово, як було в самій Росії. Проте багато чого тоді не вдалося втілити, Янукович зважав на спротив громадськості і старався бути куди обережнішим. Так тривало аж до 16 січня, коли він переграв сам себе у своїй партії в «чапаєва» й загнав себе в кут, із котрого був лише один вихід. Його гра ва-банк мала остаточно відштовхнути нас від Заходу та відправити у вічні обійми Кремля, на що й робив ставку Путін.

Це вже тепер ми отримали таку-сяку інформацію про масштаби вкорінення російських спецслужб в СБУ та у війську. Тепер розуміємо, чому Янукович щоразу зривав переговори з опозицією, коли здавалося, що сторони дійшли згоди.

Кремлівський сценарій на Донбасі

У закінченні війни на Донбасі, окрім випадку капітуляції України, Кремль аж ніяк не зацікавлений. А оскільки українці не згідні на такий сценарій, їх потрібно або «примусити до миру», або вимотати війною.

На перше Путін поки що не наважився, а от для другого робиться усе можливе. В той час, коли Порошенко оголосив перемир’я в односторонньому порядку, постійно з’являлися приводи для того, щоб цей мир був скасований самою ж українською владою.

Побачивши, що й так українців не вдається спровокувати, він вирішив «палити Райхстаг», роблячи обстріл власної території, руками чи то терористів, чи то своїх же військових.

Путін схоже не усвідомлює, що запустивши кримсько-донбаські події за тим самим сценарієм, на котрий робив ставку під час Майдану, ризикує закінчити так само, як Янукович. Рано чи пізно ситуація вийде з-під контролю й обернеться проти нього самого. Збільшення ескалації конфлікту, призведе до неочікуваних наслідків.

Вже зараз помітно, як сценарій Майдану повторюється на сході країни. Там еволюцію можна помітити по тому, яку зброю постачає терористам Росія – від автоматичної зброї, ПЗРК до важкої бронетехніки та «Градів». Так само розгортання конфлікту можна простежити за рівнем ахінеї, котра ллється з кремлівських теленовин.

Кремлівська українізація Донбасу

Донбас довго розкачується (згадайте, як Єврореволюція еволюціонувала від мирної дискотеки до вбивств 18-20 лютого), але постійно відбувається не лише створення нових добровольчих батальйонів із місцевих мешканців, а й спроби вигнання сепаратистів простими жителями. Слід очікувати найближчим часом появи проукраїнських партизанських загонів із донбасівців в окупованих Донецьку та Луганську. Від їхньої участі багато в чому залежатиме успіх та швидкість операцій по звільненню від терористів обласних центрів краю.

Все більше людей долучається до акцій підтримки українських військових, все більше бажаючих проявити свій патріотизм, якщо не пошуком та купівлею ліків, бронежилетів, тепловізорів та іншої необхідної амуніції, то хоча б розмальовуванням в синьо-жовтих кольорах в’їзних знаків у своїх містах Донбасу, що в тих краях теж є справою доволі ризиковою.

Громада самоорганізовується, майданівцям у цей ритм увійти було легше, вони фактично не встигли від нього відвикнути, натомість місцеві мусіли до всього приглядітися, розібратися, хто «свої», а хто – «чужі». Перебуваючи в інформаційному вакуумі або в просторі, де з усіх усюд лунає російська пропаганда – це не так вже й просто зробити.

Проте на досвіді звільнених українськими військами міст місцеві мешканці уже розуміють, що смерть слідує за сепаратистами по п’ятах й прирікає на загибель усіх, із ким вони поруч. Тому антисепаратистських рух донбасівців лише міцнішатиме. Завдяки цьому, хоча й жахливою ціною, міцнішатиме український патріотизм на Сході.

Це аж ніяк не на руку Путіну. У випадку, якщо він продовжить дестабілізацію і не захоче пристати на умови України, то повинен пам’ятати, що за запущеним ним же сценарієм, йому нічого доброго не світить. Ситуація робить коло, вона повторюється тільки цього разу все куди трагічніше. Тому Путін ризикує закінчити не як Янукович, а в рази гірше. Врешті-решт, куди йому втікати? Хіба що до Сирії чи в Північну Корею.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG